«Є вельми цікаві особистості. Ось, наприклад, обер-фельдфебель Ран. Він з Гамбурга, і його солона мова зі специфічними мовними зворотами дуже своєрідна. Нещодавно я був свідком, як він шпетив одного єфрейтора, але не зі своїх підлеглих, а зі спецскладу:

Ви єфрейтор великонімецького вермахту чи паршивий клопомор?! Який бовдур возніс вас у єфрейтори?! Відпустив патли, немов Бетховен! Яка може бути якість зв’язку, якщо ви не підстрижені!!!

А іншого разу я почув од нього фразу, яка змусила мене припустити, що він, мабуть, не такий простий, як здається: «Ви не солдати рейху, а вмираючі лебеді!» Він знає Сен-Санса? Чи це простий збіг? Так чи так, хоча він дещо прямолінійний та грубуватий, справу знає прегарно. І не без почуття гумору, що аж ніяк не зайве у наших умовах. З таким «шписом» [3]можна не хвилюватися за боєздатність особового складу.

Ходячий сортир, а не солдат! Утріть шмарклі, Нанизане! Ви що, вагітний?!

Крім того, він мій тезка.

Сьогодні по ефіру отримали циркуляр: «Готовність номер один. До операції «Вундерланд» сімдесят дві години». На цей період оперативне завдання — прикривати й супроводжувати рейдер. Є можливість вкрити хрестами груди всіх офіцерів. Та й солдатів. Наказав лейтенантові Тумі закінчити підготовку й складання синоптичних карт. В Ерслебена все працює бездоганно. У Фогля теж усе у готовності.

Після повернення буду обстоювати перед командуванням необхідність зондування верхніх шарів атмосфери та обширної локації крижаних полів. Своїми силами ми не в змозі забезпечити гарантоване плавання, хоча й ураховуємо всі тонкощі та особливості місцевого клімату, берегового рельєфу, островів, течій, глибин, льодової статистики. Очевидно, що льодові умови для капітанів наших суден повинні висвітлюватися диференційно: чиста вода та слабка крига — приблизно раз на добу, за розрідженою кригою — з інтервалом у шість-вісім годин, за суцільною ж — безперервно, тому що переходи від стиснення до розрідження в цих умовах вимірюються годинами, навіть хвилинами».

Вони ступили на лід фіорду біля самого його гирла. Повітря було студеним, терпким. Вітер не вщухав. Здавалося, він цілісінький день дме в усіх напрямках. З полярною стихією доведеться рахуватися. Вона такий само ворог, як і фашисти, — могутній, жорстокий, упертий.

Ландшафт був плямистий, весь помережаний тінями та відблисками хаотичних крижаних фігур. Здавалося, хмари сунули з усіх боків. Рвані, купчасті, вони щедро підсвічувалися сонцем і підкреслювали гру світла. Геометрично бездоганні поверхні крижаних кристалів то іскрилися сотнями спалахів, то вкривалися вишукано тонкими брижами різних відтінків, що відливали муаром.

Не втримавшись, Щербо припинив рух і дивився, як над входом до фіорду сонячні промені, що продерлися крізь хмари, прозорими невагомими колонами впираються у тонкі силуети химерних крижин, мов відлитих із скла та світла.

«Чарівно, дідько б його забрав... Словами не описати!.. А насправді — голубе пекло — ось як можна визначити цю мертву красу. І хай спробує хтось довести мені зворотнє. Крижаними привабами нас не обдуриш».

Він до болю стиснув щелепи. На кризі необхідні обережність і сміливість. Обережність — то неухильна самодисципліна й відповідальність, а сміливість — виважений, прорахований ризик та швидкість. Швидкість тому, що крига під тобою «дихає» та прогинається, ти наче рухаєшся по натягнутому брезенту і, коли відчуваєш, що можна пройти, не «пірнувши», — треба йти. Тонка крига тріщить, тобі хочеться бігти щодуху, але ти знаєш, що робити цього аж ніяк не можна: за тобою йдуть інші, а якщо ти зіпсуєш кригу, враз виникнуть наколи, й хтось неодмінно «пірне». Тим, хто йде кригою вперше, засвоїти це не так просто. Однак хлопці, гадаю, відчули ситуацію та зрозуміли мої напучування. О, як нам зараз потрібна удача!..

Рюкзак добре лежить, щільно... В поході погано вкладена ноша псує настрій, муляє, висотує нерви.

Сонце лишилося ліворуч і позаду, воно повільно сідало. Просто на очах у виднокіл вклинювався чорний силует віддаленої скелі. А ліворуч холодно блимнув блідий і страшний місяць. Він приніс люту холоднечу, й вони відчували це з кожною хвилиною дедалі більше. Годину тому термометр показував мінус п'ять. Скільки зараз?..

Хаос крижаних нагромаджень поблизу був тепер не таким красивим і видавався радше натхненною композицією диявола. На деяких ділянках переходи були виснажливі, ноги в'язли по коліна в насиченій водою сніговій каші, черевики промокли наскрізь. Час від часу на їхньому шляху поставали стрімкі уступи, вузенькі розводдя й розломи. Байда, який ішов першим, весь час промацував сніг. Часто лунали окрики: «Обережно, вимоїна!», «Розлом!», «Важка ділянка!» Шпарини роззявили свої зловісні пащі, чатуючи на них щокроку. І хоча в душах билося підсвідоме бажання якнайшвидше минути цей жорстокий район, йти доводилося повільно — не більше кілометра на годину. Лижі щохвилини тонули або в'язли в мокрому снігу та глибоких калюжах, які вкривали поверхню криги. «Крок управо... два ліворуч» — цим обмежувалося їхнє спілкування.

Щербо тримався посеред ланцюга і перетравлював страхітливу, несподівану думку. Думку, яка погрожувала розтрощити його розвідницьке світорозуміння, його оптимістичну переконаність у тому, що успіх і безпека передовсім залежать від кваліфікації: розуму, досвіду, сміливої тактики, мужності... І ось тепер, коли позаду в нього такий довгий воїнський шлях, — шлях солдата, розвідника, диверсанта, альпініста, доля примусила засумніватися в самому собі й більше довіритися удачі.

Острів порожній. Поряд іще один, дуже великий. Але до нього ще треба дістатися. Район зустрічі з човном захарастили тороси. Зворотний шлях відрізано. Шлях кригою фіорда — єдина можливість дістатися до Грунланна. Але попереду ще протока, вільна від заледенінь. Веселенькі перспективи! Те, що зробили старшина зі Смагою, просто ціни не має, гарні б ми були без плавзасобів! Плавника тут навіть на нікчемний пліт не набереться, а нам треба аж три. А далі? Ну, переправимося на сусідній острів, а фріців і там не виявиться, що тоді? Грунланн у десятки разів більший, там з однієї вершини весь острів не роздивишся. Ще дві доби забере. Оце завданнячко... Вкотре він відчув, як час шалено тисне на серце, загрожуючи розчавити весь його запас оптимізму. «Стратеги чортові! Водять пальцем по карті, а тут розсьорбуй — не втримався від різкості щодо штабістів. — Пасинки удачі — це ми. Ану, зажди шмарклі розпускати, — гримнув на себе. — Поглянь, Байда ступає — жодного сумніву. І старшина... Але їм легше — в них є командир, який і мусить міркувати».

Кожен наступний крок давався великими зусиллями. Дедалі частіше зустрічалися розріджені ділянки, де «кисіль» не тримав. Крижані поля темнішали, а це означало, що товщина їхня гранично мала. Такий шлях для групи з повною викладкою за всіма канонами непрохідний. Але в них не було вибору, бо не могли дозволити собі розкоші відступити.

Щербо перебрався ближче до голови ланцюга й закляк перед тим, як зробити черговий крок. Під лижами кришево. Метрів за двадцять попереду бовванів Петро Чорний. Поряд колупався Валєєв. Раптом у полі зору Щерба щось невловно змінилося. За мить він зрозумів: зник Чорний, й одразу чорною плямою над поверхнею вигулькнула його голова.

— Чорний провалився! — крикнув він Валєєву, скинув рюкзак, потім рукавиці. Борсаючись у крижаній каші, Чорний з величезними зусиллями звільнився від наплічника. Потім спробував пливти, хоч працювати руками в цій каші було дуже важко.

— Тримайся! — крикнув Щербо.

Надзвичайно повільно Чорний підплив до краю ополонки. Ухопився за кінець мотуза і почав так само повільно підтягуватися. Зірвався! І знову його скарлючені пальці тягнулися вгору, з рукавів стікала чорна вода, нігті від напруги побіліли. Крига тріщала й ламалася. Знову зрив! Щербо впав на живіт і схопив Чорного за руку. За секунду підбіг Валєєв, і вдвох вони ледве витягли потерпілого з крижаної пастки, а Ткачук з Гаральдом виловили його рюкзак та лижні палиці.

вернуться

3

Головний фельдфебель.