Як обід скінчився і зі столів було прибрано, гості завели розмову про всяку всячину, та що стояла сильна спека, то павійські городяни пішли з призводу мессера Торелла одпочити, а сам він, залишившися з трьома чужосторонніми гостями, повів їх до іншої кімнати, бо хотів, щоб вони побачили все найдорожче, що він мав. Тож велів покликати туди й статечну дружину свою^{336}: вона ж, уродлива і станом висока, підійшла до них, пишно вбрана, з двома синками, наче янголятами, по боках і приязно з ними привіталась. Побачивши господиню, гості повставали, щоб ушанувати її, а потім попросили сісти коло себе і похваляли в один голос, які-то в неї гарні дітки. Коли вона розмовилась із ними по-хорошому, а мессер Торелло саме кудись на хвильку вийшов, то спитала в них чемненько, звідки вони й куди путь верстають, на що гості дали їй таку саму відповідь, як перше її мужеві. Тоді пані сказала їм, усміхаючись:

? Ну, то бачу я, що тут і моє жіноче піклування може вам у пригоді стати: прошу вашої ласки, любії гості, не погребуйте невеличким гостинцем, що зараз вам сюди принесуть. Правда, жінки по малій спромозі своїй малі і приноси приносять, то прошу вже вас, прийміть, що є ? хоч і не дорогий дарунок, зате од щирого серця.

Тоді веліла принести кожному по парі плащів, та не таких, як ото купці або міщани носять, а панських, підшитих один єдвабом, а другий хутром, три жупани-злотоглави та тонкої льняної білизни і сказала:

? Візьміть собі отсе, отак одягла я і мужа свого; не погребуйте і білизною: хоч вона й не дорога, та може знадобитись ? жінки од вас далеко, проїхали ви вже багато, а ще ж скільки їхати; купці ж, я знаю, звикли до охайності та чепурності.

Вельможні гості дивом дивували, бачивши, що мессер Торелло нічим для них не скупиться: і шати ж дарує їм такі розкішні, зовсім не купецькі; чи не здогадався, буває, хто вони такі?

? Добродійко, ? сказав один із них, ? великі се дарунки, і нам аж ніяково їх приймати; та коли ви вже так просите, то хіба ж можна одмовитись?

Тут повернувся мессер Торелло, і дружина його, приручивши гостей Божій опіці, попрощалась із ними й пішла ще й слуг їхніх деякими гостинцями обмисляти, які їм годились. Господар же впрохав після довгих розмов гостей, щоб вони погуляли в нього увесь день; поспавши трохи, вони убрались у нову одежу і поїхали верхи разом із ним на місто трохи подивитись, а як настав час вечері, попоїли до смаку посполу з іншими іменитими гостями та й лягли спочивати. Вставши назавтра рано, побачили в дворі замість своїх здорожених коней трьох здорових, як змії, ступаків і під слуг так само троє свіжих, кріпеньких коненят. Подивився на них Саладін та й каже своїм супутникам:

? Далебі, немає на всім світі другого такого ввічливого, щедрого й гостелюбного чоловіка, як сей; якщо королі християнські так королюють, як сей лицар лицарює, то не здоліє султан вавилонський і одному одсіч дати, не то що всім, які проти нього лаштуються!

Зрозумівши, що й од сього дарунка їм не одмовитись, вони подякували красненько й посідали на коней. Мессер Торелло з своїми приятелями провів їх іще далеченько за місто, і хоч Саладінові прикро було з ним розлучатись, так він його за сей час улюбив, та він попрохав його, щоб уже вернувся, бо їм іще далека лежала дорога. Мессерові Тореллу теж не легко було з ними розставатись.

? Панове, ? сказав він, ? я зроблю так, як ви просите, та ось що вам скажу: я не знаю, хто ви такі, і не буду од вас допитуватись понад те, що ви самі з ласки вашої про себе сказали, але все-таки мені не віриться, щоб ви були купцями. Щасти вам боже!

Саладін, попрощавшися вже з іншими супровідниками, сказав мессерові Тореллу:

? Добродію, може статись, що ми ще колись покажемо вам свій товар, і тоді ви остаточно упевнитесь, хто ми такі. З Богом!

Саладін із своїми супутниками поїхав далі, твердо вирішивши, що як тільки живий буде, як не загине на війні, що от-от почнеться, то пришанує мессера Торелла з не меншою пишнотою, ніж той ушанував його; довго ще говорив він про нього з прибічниками своїми, вихваляючи і його самого, і пані його, і всі його дії та вчинки. Об'їхавши ж не без великого труда всі західні країни, він сів із своїми людьми на корабель і вернувся до Олександрії; розвідавши добре, що там і як, він заходився готуватись до оборони.

Мессер Торелло повернувся до Павії і довго ще мізкував, що то за гості в нього були, та і близько до істини не домізкувався. Коли проголошено хрестовий похід і скрізь почало збиратися рушення, мессер Торелло, хоч як жінка просила й плакала, вирішив і собі йти до війська. Налаштував усе, що треба, і, сідаючи на коня, так сказав коханій своїй дружині:

? Бачиш, жінко моя люба, рушаю я в сей похід і задля слави мирської, і заради спасіння душі своєї; звіряю на тебе все добро наше і честь. Добре знаю, куди іду, та не маю певності, чи назад вернуся: чи то ж мало який трапунок може мені притрапитись? Тим прошу я в тебе одної ласки: хоч що зо мною станеться, як не матимеш певної вістки, що я живий, то пожди мене, не виходь за іншого заміж один рік, один місяць і один день, рахуючи з сьогоднішнього, коли я од'їжджаю.

? Мессере Торелло, ? одповіла йому жінка крізь сльози, ? не знаю, як я буду в такому горі жити, що ти од мене ідеш, та як я переживу се горе, а з вами, боронь боже, щось трапиться, то можете бути, покіль віку вашого, певні, що я, покіль віку мого, буду жінкою мессера Торелла і зроду його пам'яті не зраджу.

? Я цілком певен, жінко, ? одказав їй мессер Торелло, ? що наскільки те буде залежати од тебе, ти дотримаєш сієї обітниці. Але ти молода, гарна, доброго роду, всім відомі твої хороші прикмети, ? тому я не сумніваюсь, що не один шляхтич проситиме твоєї руки у братів твоїх і кревних, як про мене прийде лиха звістка; чи хотітимеш ти, чи ні, а будеш змушена мимоволі їм підкоритися. З сієї-то причини я й прошу тебе, щоб ти ждала мене до призначеного реченця, і аж ніяк не довше.

? Я зроблю все, що зможу, ? сказала жінка, ? щоб дотримати свого слова, а як і змусять мене вчинити інакше, то принаймні ваше прохання виконаю неодмінно. Молю Бога, щоб він за сей час не привів ні мене, ні вас до такої крайності.

Сеє сказавши, пані з плачем обняла мессера Торелла і, знявши з свого пальця персня, оддала мужеві, промовивши:

? Як умру я, може, раніше, ніж із вами побачусь, то, дивлячись на сей перстень, згадуйте про мене.

Він узяв того персня, сів на коня і, попрощавшись із усіма, рушив у дорогу. Доїхавши з супутниками своїми до Генуї, він сів тут у галеру, поплив у море і через деякий час прибув до Аккри, де приєднався до всього християнського війська. Та в війську, як на те, почала лютувати пошесть велика і моровиця, і султанові удалося, ? чи то вже завдяки розуму своєму, чи щастя таке мав, ? зайняти в полон усіх майже недогибків християнських; пішов той ясир по різних городах агарянських у тюрми.

Між тими полонянами був і мессер Торелло; йому припало сидіти в олександрійській тюрмі. Ніхто його там не знав, та він боявся й одкриватись будь-кому; з тої гіркої нужди почав він там птахів мисливих до ловів заправляти, бо в сьому ділі великий був із нього майстер. Скоро слава про нього дійшла й до самого Саладіна; він визволив його з темниці і взяв до себе за сокольника. Мессер Торелло, якого султан узивав не інакше як Джавуром (себто, по-їхньому, християнином), не впізнав Саладіна, так само як і той його, і витав душею в рідній Павії; кілька разів поривався він тікати, та все йому не щастило. Одного разу, коли до Олександрії прибули якісь генуезці, щоб викупити в Саладіна декількох своїх городян, і мали вже вертатись додому, мессер Торелло надумав написати до своєї жінки, що він живий і постарається якнайшвидше прибути до неї, тож нехай його почекає. Так він і зробив, упрохавши одного генуезця, котрого випадком знав, щоб він уручив того листа настоятелеві Золотоверхого Петрівського собору, який доводився йому рідним дядьком. Отак бідував мессер Торелло в неволі, коли се одного разу Саладін заговорив із ним про птахів, і він осміхнувся, по-своєму якось ворухнувши губами; Саладінові запам'ятався той порух, ще коли він був у нього в Павії. От пригадав він собі того гостинного шляхтича й почав пильно придивлятись до свого невільника: здалось йому, що се він і є. Обірвавши розмову про птахів, Саладін спитав його зненацька: