Доживши деякий час із маркізом, Грізельда зайшла в тяж і спородила в належну пору дочку на превелику втіху мужеві. Та раптом маркіза пройняла дивовижна думка: намислив він випробувати жінчину довготерпеливість нескінченними образами і зневагами. З удаваним гнівом почав він їй говорити, що люди його незадоволені тим, що вона простого роду, особливо тепер, коли діти пішли, а найдужче, мовляв, на те ремствують і нарікають, що вона йому не сина, а дочку вродила. Почувши сії речі, жінка не змінилась анітрохи в лиці і не виявила найменшого незадоволення.

? Пане мій, ? сказала вона, ? чини зі мною так, як тобі здасться кращим для честі твоєї і спокою; я буду всім задоволена, бо знаю, що я їх не варта і не гідна тої шани, до якої ти підніс мене своєю лицарськістю.

Ся відповідь дуже сподобалась маркізові, бо він побачив, що вона анітрохи не запишнилась тою честію, що оддавав їй він чи його васали. Проте через деякий час він ізнову натякнув їй, що його підданці не можуть стерпіти, що вона породила дівчину, а потім прислав до неї одного слугу, навчивши його, що має робити й казати; той промовив до Грізельди з засмученим видом:

? Мадонно, як я не хочу марно пропасти, то мушу виконати наказ мого пана. ? Він велів мені взяти вашу дочку і…

Та й не сказав більше ні слова. Грізельда, почувши сії слова і побачивши, який засмучений той слуга, пригадала, що казав їй раніше Гвальтьєрі, і вирішила, що він велів згладити дівчинку з світу; взяла її швиденько з коляски, поцілувала й перехрестила і, згнітивши жаль на серці, з спокійним лицем передала дитину слузі.

? На, ? каже, ? зроби все так, як велів тобі твій пан і мій, лиш прошу тебе, не давай її на поталу хижому звіру і птаству, як не було од нього такого наказу.

Слуга взяв дівчинку й переказав маркізові все, що говорила жінка, а він, дивуючись її твердості, послав його з дитиною в Болонью до одної своєї родички, просячи її, щоб вона, не одкриваючи нікому, чия се дочка, виховала дбайливо дитину і навчила її доброго звичаю.

Через який там час Грізельда знову завагітніла і повила вже сина; Гвальтьєрі невимовно тому зрадів, але, не задовольнившись тими муками, що він уже завдав жінці, вирішив нового їй жалю наробити. От одного дня він прийшов до неї і сказав гнівливо:

? Жінко, відколи ти породила сього хлопчика, я не маю спокою од своїх васалів ? так гірко вони нарікають на те, що Джаннуколів онук буде після мене панувати над ними; боюсь я, щоб і мене самого не скинули, тож краще, мабуть, буде зробити з ним те саме, що з дівчинкою, а тоді з тобою розлучитись і другу собі жінку взяти.

Грізельда вислухала його незворушно і коротко одповіла:

? Мій пане, аби тільки ти був задоволений, чини собі, що хочеш, а про мене не думай: мені в тому щастя, щоб тобі добре було.

Через деякий час Гвальтьєрі прислав чоловіка по сина, так як перше по дочку, і, вдавши, ніби велів згубити його, послав хлопця на виховання до Болоньї, куди й дівчинку, а жінка прийняла те так само сумирно й покірно, як перший раз. Гвальтьєрі дуже дивувався і гадав собі, що, певне, жодна інша жінка того б не попустила; якби він не бачив, як ревне любила вона дітей, то подумав би, що вона чинить так із байдужності, але тепер він пересвідчився, що з мудрості. Його підданці, гадаючи, що він справді звів дітей із світу, ремствували на нього, що він такий жорстокий, а дружину його хтозна як жаліли; вона ж нічого іншого не сказала тим жалібницям, котрі вбитих діток оплакували, як лише те, що воля їхнього батька ? їй закон.

Минуло чимало років по тому, як народилась дівчинка, і Гвальтьєрі вирішив востаннє поставити на пробу жінчину терпливість. Він почав говорити своїм васалам, що не воля його жити далі з Грізельдою, що легковажно вчинив він, коли з молодого розуму з нею оженився, тим докладе тепер усіх зусиль, щоб добитись од папи дозволу взяти собі другу, а Грізельду покинути. Статечні люди непомалу його за такі речі картали, та він водно казав ? так мусить бути. Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут. Через деякий час Гвальтьєрі дістав десь фальшовані листи, нібито з Рима, і показав своїм підданцям, що от, мовляв, папа дозволяє йому розлучитися з Грізельдою і оженитися вдруге. Тоді покликав її до себе та й сказав так при людях:

? Слухай, жінко, я одержав од папи дозвіл покинути тебе і взяти собі іншу дружину, бо мої предки були великі можновладці і пани сього краю, а твої ? з діда-прадіда селяни, тим я не хочу більше жити з тобою: вертайся собі до батька в хату з тим віном, що ти мені принесла, а я знайду собі якусь пристойнішу пару.

Почувши сії слова, Грізельда, всупереч жіночій своїй натурі, стримала, хоч і не без великого зусилля, сльози і промовила:

? Пане мій, я завше була того свідома, що мій низький рід аж ніяк не відповідає вашій високій вельможності, і визнавала, що шлюб мій із вами залежав цілком од вас та од Бога; я ніколи не вважала за свій власний сей великий дар, лиш за позичений. Коли ви завволите взяти його назад, мені любо буде вам його повернути; ось обручка, якою ви зо мною заручились, ? візьміте її. Ви кажете, щоб я забрала з собою віно, яке вам принесла, та для сього вам не треба турбувати свого скарбівничого, а мені дбати про мішки та в'ючаки, бо я добре тямлю, що ви взяли мене голою. Якщо годиться мені, на вашу думку, світити тим тілом, що носило в собі зачатих вами дітей, то я піду од вас гольцем, та прошу вас у нагороду за цноту мою дівочу, що я вам сюди принесла і не можу взяти назад, щоб ви дозволили мені з ласки вашої узяти хоч одним одну сорочку в додаток до мого віна.

Маркізові аж плачно стало на душі, проте він сказав їй із суворим видом:

? Гаразд, можеш узяти одну сорочку.

Всі люди, що були при тому, благали маркіза, щоб він дав їй сукню: то ж буде ганьба велика й сором, як вона, пробувши тринадцять літ йому дружиною, вийде з його дому на посміховище людське в самій сорочці. Та шкода було тих їхніх прохань і благань ? мусила Грізельда, попрощавшись з усіма по-божому, вертатись од мужа до батька в самій сорочці на хребті, боса й простоволоса: хто її бачив, усі плакали й голосили. Старий же Джаннуколо ніколи собі того в голові не покладав, що маркіз держатиме його дочку за жінку, і ждав, що таке рано чи пізно станеться; він приберіг ту вбогу одежину, що з неї зняли, як Гвальтьєрі її зашлюбив, а тепер дістав її зі сховку; вона одяглась і заходилась, як і раніше, поратись у батька по хазяйству, мужньо переносячи лихі напасті своєї зловорожої долі.

Коли Гвальтьєрі спровадив її отак, він заявив своїм підданцям, що засватав за себе дочку графа Паназького, і наказав розпочати готування до весілля. Тоді велів викликати Грізельду і, як вона прийшла, сказав їй:

? Грізельдо, скоро в мій дім має прибути нова дружина, що я собі обрав, і я хочу як слід привітати її з приїздом. Ти сама знаєш, що в моїй господі немає жінок, які зуміли б поприбирати гаразд у замку і влаштувати все, що треба для такої урочистості. Тобі усі ці справи добре відомі, тож дай усьому лад, запроси паній, яких, по-твоєму, буде краще, і прийми їх, ніби ти тут сама господиня, а як одбудемо весілля, можеш ізнов вернутись додому.

Од сих маркізових слів серце в Грізельди кипіло, мов на ножі, бо хоч вона зреклася свого щастя, та не зреклася любові до нього, проте вона сказала:

? Гаразд, пане мій, я готова.

Увійшовши в своїй грубій сільській одежі в той дім, звідки вийшла нещодавно в самій сорочці, вона заходилась підмітати і прибирати в покоях, веліла порозвішувати по залах килими і порозстилати доріжки, а потім почала давати лад у пекарні і до всього щиро докладала рук, неначе була в сьому домі послідньою наймичкою, ? тоді тільки спочила, коли все було зроблено й налаштовано, як годиться. Потім, велівши од імені Гвальтьєрі запросити на учту всіх навколишніх паній, вона стала чекати того свята. Як настав день весілля, Грізельда, як була, в своїй убогій одежині, ґречно й привітно посміхаючись, прийняла в домі всіх запрошених дам. Маркіз, діти якого тим часом дбайливо виховувалися в Болоньї в одної родички, що була замужем за графом Паназьким (дівчині вже було дванадцять років ? там такою красунею виросла, що ну, а хлопчику ? шість), маркіз, кажу, послав свого вірника до того болонського родича, просячи, щоб він приїхав з дочкою його та сином до Салуццо в супроводі численного почту і казав усім, буцім везе ту панянку до нього в заміжжя, не одкриваючи нікому, хто вона справді така. Вельможний родич зробив усе так, як просив його маркіз, вирушив із Болоньї і за кілька день прибув разом із дівчиною, її братиком та багатим супроводом якраз під обіди в Салуццо, де вже всі мешканці і чимало людей з сусідніх околиць виглядали нової маркізової нареченої. Коли та нібито графівна, зустрінута дамами, ввійшла до бенкетної зали, Грізельда, в чому була, привітно вийшла їй назустріч і промовила: