Дівчина, що звернула увагу спочатку на гаманець Андреучча, а потім і на його близьке знайомство з старою, взяла розпитувати її обережно, хто він і звідки, що він тут робить і як вона з ним спізналась, бо хотіла прибрати способу на ті гроші, як не на всі, то хоч на частину. Стара оповіла їй широко про Андреучча, що, може, й сам він так докладно не розказав би, бо вона, бачите, довго жила в його батька спершу в Сицилії, а послі і в Перуджії; і про те сказала, де він зупинився і задля чого сюди приїхав.
Розвідавшись отак про всіх його родичів, розпитавши, як кого звати, дівчина вирішила хитро підсісти Андреучча саме з сього боку, щоб доп'ясти-таки свого. Повернувшись додому, вона завдала старій роботи на цілий день, щоб та не змогла зайти до Андреучча, гукнула свою служницю, добре намуштровану в таких справах, і послала її надвечір до гостиниці, де став Андреуччо.
Служниця пішла туди і випадково зразу наткнулась на нього ? він стояв сам-один на воротях. Спитала вона його, де тут Андреуччо; почувши, що то він самий і є, служниця одвела його набік і сказала:
? Добродію, одна шляхетна пані з сього міста хотіла б розмовитися з вами, коли ваша ласка.
Почувши сеє, Андреуччо задумався, а що він уважав сам себе за великого красеня, то уявилось йому, що та пані закохалась у нього, нібито на ввесь Неаполь не знайшлося гарнішого юнака. Він одповів, що згоден, і спитав, де й коли та пані хоче з ним зустрітися. На се посланниця одказала:
? Коли ваша ласка, добродію, то прийдіть до неї, вона чекає на вас у себе вдома.
Андреуччо, ні слова не сказавши господареві, озвався швиденько до служниці:
? Ну, то йди попереду, а я піду за тобою.
От привела його служниця до дому тої дівчини, що жила на вулиці Скверний Кут{84} (сама назва показує, яке те місце було пристойне). Андреуччо не знав того сном-духом, гадаючи, що йде до порядної господи, до такої милої дами; він бравенько увійшов у будинок слідом за служницею і побрався вгору по сходах. Служниця гукнула до пані: «Ось Андреуччо!» ? і та зразу ж вийшла їх зустрічати.
Вона була ще зовсім молода, гожого стану і гарна на вроду, прибрана цілком пристойно. Коли Андреуччо надійшов ближче, вона спустилась до нього на три сходинки, розкривши обійми, обхопила йому шию руками і завмерла на хвильку, ніби й слова не могла промовити од великого зворушення, потім поцілувала його, плачучи, в чоло і сказала, уриваючи мову:
? О, мій Андреуччо, вітаю тебе!
Андреуччо здивувався таким ніжним пестощам і одповів розгублено:
? Чолом ласкавій пані!
Потім дама взяла його за руку і повела нагору, до світлиці, а звідти, не кажучи ні слова, до своєї опочивальні, де так любо пахло трояндами, помаранчевим цвітом та іншими ароматами. Тут він побачив розкішне ліжко з заслонами, а на жертках висіло, тамтешнім звичаєм, багато суконь. Скрізь видно було красне й коштовне домашнє начиння, тож Андреуччо, яко чоловік небувалий, зовсім упевнився, що потрапив до панії високого коліна.
Сіли вони удвох на ослінчик, що стояв коло ліжка, і дама почала казати:
? Андреуччо, добре бачу, що тебе дивують сі пестощі, сі сльози, бо ти мене не знаєш і не чув, може, зроду про мене. Та зараз ти ще більше здивуєшся, як почуєш, що я твоя рідна сестра; і, вір мені, тепер, коли Господь сподобив мене побачити перед смертю хоч одного брата (а я б хотіла звидіти їх усіх), я готова хоч зараз загинути, бо помру не без потіхи. Оповім і тобі про речі, про які ти, надісь, ніколи не чув. П'єтро, мій батько і твій, жив, як тобі відомо, довгий час у Палермо, і ті люди, що його спізнали, любили його вельми та й досі люблять за його доброту та приязність. Та більше за всіх полюбила його моя мати, шляхетна пані, що була під ту пору вдовою. Так його кохала, що й вітця свого та братів не боялась, честі своєї удовицької не шкоділа, і з того кохання народилась на світ я, як ти мене отсе бачиш. По якомусь часі мусив П'єтро виїхати з Палермо до Перуджії і покинув напризволяще матір мою і мене, малую дитину; скільки я знаю, він ніколи мене відтоді й не згадував. Якби се був не мій батько, я засудила б його вчинок: отак оддячити моїй матері, що із щирого кохання оддала йому до рук усе своє добро і саму себе! Я вже не кажу про те, що він мав би любити мене, як дочку свою, але ж і мати моя була не якась там собі служебка чи ледащиця. Та що вдієш? Легше зло осудити, аніж направити. Що сталося, одстатися не може. Лишив він мене отак малим дівчам у Палермо, там я й виросла, там і заміж дала мене мати, жінка з достатком, за статечного чоловіка, дворянина з Джірдженті[21], який з любові до мене та з поваги до матері моєї перейшов жити до Палермо. Там, завзятим гвельфом{85} бувши, мав він якісь-то справи з королем Карлом{86}, але про те швидко довідався король Фрідерік{87}, і ми мусили втікати з Сицилії якраз у той час, коли я мала стати найзначнішою персоною на тому острові. Захопили ми з собою деякі речі (кажу деякі, бо в нас там було багато всячини), кинули там усі маєтності наші, всі палаци та й приїхали сюди, де король Карло прийняв нас дуже прихильно і почасти одшкодував ті втрати, що ми заради нього зазнали, подарувавши нам кілька домів та маєтностей. Моєму мужеві, а твоєму швагрові, дає він усе потрібне, як сам здоров бачиш… Оттак-то зустрілась я з тобою, братику мій любий, ? з Божої, а не з твоєї ласки.
По сім слові обняла його знову та й поцілувала ніжно з сльозами на очах.
Як вислухав Андреуччо сю казочку, що так складно та доладно вона вивела, ні разу в слові не затнувшись і язиком не послизнувшись, та пригадав, що його батько і справді жив колись у Палермо, він одразу повірив тому, що почув, бо по собі знав, які охочі до любощів бувають хлопці; ще більше впевнили його в тому її ніжні сльози, сестринські поцілунки та обійми. Як замовкла вона, він обізвався:
? Пані, не звертайте уваги на моє дивування, бо справді батько мій ніколи не говорив ні за матір вашу, ні за вас, а може, й говорив коли, то до мого відома те не доходило, і я нічогісінько про вас не знав, так ніби вас і на світі не було. Та мене дуже тішить, що я зустрівся тут ненароком із своєю сестрою, одиноким у сьому місті бувши і нікого рідного знайти не сподівавшись. Немає, мабуть, такого значного чоловіка, щоб одцурався такої милої сестри, а про мене, простого баришника, то нічого й балакати. Скажіть мені тільки, спасибі вам, звідки ви довідались, що я тут?
Вона ж йому одказала:
? Сьогодні вранці розповіла мені про те одна бідна жінка, котра частенько буває в мене. Вона каже, що довго служила в нашого батька і в Палермо, і в Перуджії. Якби я не вважала, що пристойніше тобі прийти до мого дому, ніж мені до чужих людей, то я давно б уже була одвідала тебе.
Тут почала вона розпитувати в нього про всіх родичів, називаючи їхні імена. Андреуччо відповідав їй і все більше доймав віри тим вигадкам, яким би мусив не вірити анітрохи.
Так розмовляли вони довгенько, а що в покоях було душно, господиня веліла принести грецького вина та солодощів і пригостила Андреучча. Той хотів уже йти до трактиру, бо надходила година вечері, але вона жодним способом не бажала того допустити, прикинулась вельми засмученою і сказала, пригортаючись до нього.
? Леле мені, бачу вже добре, що нелюба я тобі! Подумай лишень: ти ж бо в домі у сестри, якої досі зроду не бачив і до якої мав би зайти одразу по приїзді до нашого міста. А ти хочеш іти вечеряти до трактиру. Ні, мусиш залишитись у мене на вечерю. Чоловіка, правда, немає вдома, але я тебе пришаную, як умію, по-жіночому.
Андреуччо не знав, що їй і одповідати; врешті сказав:
? Я люблю вас, як сестру, але як же я можу не піти до трактиру? Люди ждатимуть мене даремно цілий вечір, то недобре.
