Почувши пані сії слова, тяженько здихнула і вельми здивувалася: не думала-бо, щоб хтось на світі знав про теє кохання, хоч після того вбивства й були якісь перешепти між людьми, бо вірний товариш Тедальдів таки проговорився десь знеобачки.

? Бачу, ? одказала вона, ? що Бог одкриває вам усі тайнощі людськії, тим не буду я перед вами своїх приховувати. Правда, як була я молодою, то дуже любила того нещасного юнака, що за його вбивство оскаржено мого мужа. Я так оплакувала його смерть, що й досі ще на душі тяжко; бо хоч перед його од'їздом я ставилась до нього суворо і погордливо, та ні довга розлука з ним, ані смерть його несподівана не змогли вирвати його з мого серця.

На те сказав їй прочанин:

? Нещасного юнака, що отеє недавно вбито, ви не любили ніколи, кохали натомість Тедальда Елізеї. Але скажіте мені, яка була причина вашої до нього неласки? Чим він вас коли прогнівив?

? Ні, ніколи він нічим мене не прогнівив; причиною ж неласки моєї були слова одного проклятого ченця, котрому я раз якось сповідалася. Як розповіла я йому про свою любов до Тедальда і про наші близькі стосунки, то так він на мене нагримав, що перелякав навіки. Погрожував мені, що як я од мого коханця не одкинуся, то потраплю в пащу дияволову на саме дно пекла і ввергнута буду в геєну огненну. Такий мене перед тією карою страх ошанув, що я поклала не знатися більше з Тедальдом, не одповідати йому на листи й приймати од нього посланців. Та здається мені, коли б Тедальдо витривав був іще трошки, а не виїхав з одчаю на чужину, коли б побачила я, що він тане, мов сніг на сонці, то перемінила б ту свою сувору постанову, бо й сама нічого так у світі не бажала, як із ним любитися.

Тоді сказав їй прочанин:

? Мадонно, отсей же то єдиний гріх і мучить вас тепер. Я добре знаю, що Тедальдо вас ніколи не силував, ви закохалися в нього самохіть, бо він припав вам до вподоби. Як же став він до вас учащати, ви стільки виявили до нього прихильності і словом, і ділом, що як він і доти вас любив, то відтоді любов його стокротно сильнішою стала. Коли ж так (а я добре знаю, що так воно й було достоту), то чого ж ви одіпхнули його од себе так безсердечно? Треба було зразу над тією справою гаразд поміркувати, щоб не каятися потім за свої вчинки. Він був ваш, та й ви ж йому належали. Позбавивши його своєї особи без його волі й згоди, ви вчинили грабунок і вдіяли тим самим великий злочин. Знайте ж, мадонно, я сам чернець і дуже добре відаю всі чернецькі норови; не здивуйте ж, як я для вашої користі розкажу про них усе щиро й одверто, щоб і ви їх краще спізнали, які вони насправді єсть. Були колись у давнину праведні й святі монахи, а у тих, що тепер у монахи шиються, нічого немає чернечого, опріч ряси, та й ряси ті вже не зовсім чернечі: перші-бо законоположники чернецтва веліли шити ряси вузенькі, убогі, з грубої тканини, тим показуючи духовну погорду до розкошів мирських, що тіло своє нужденним веретищем укривали, а тепер такі ченці повелися, що справляють собі ряси просторі, пишні, з тонкого єдвабу, такого витворного крою, що хоч би й на архієпископа, і так безсоромно тими рясами в церквах та на вулицях хизуються, як деякі світські люди своїми уборами. Як ото рибалка в річці у свої мережі чим більше риби загорнути поривається, так вони, розпустивши свої широкі поли, намагаються обплутати ними скільки влізе святих та Божих удовиць і всяких простаків та простачок, дбаючи про те більше, ніж про будь-які інші справи. Як уже правду казати, то тільки й слави у них, що чернецькі ряси на тілі. Колишні ченці про спасіння людське дбали, а тепер ганяються за жінками та за багатством і про одне тільки думають ? як би анафемами своїми та страхами пекельними залякати дурнів, щоб вимантачити у них більше милостині і всякого подаяння задля спокути гріхів; самі ж то влягли ті ряси не з побожності, а з нікчемності своєї та бездіяльності, й дивляться, щоб хто достачив їм хліба, а хто вина, а хто грошей на часточку подав. Воно-то й правда, що милостинею та молитвами гріхи людські відкупляються, та якби знали побожні люди, куди й на кого йде їхня даровизна, то вони б її краще при собі залишили або свиням викинули. Добре знають сі пройдисвіти, що чим менше людей володіє великим скарбом, тим більше на кожного припадає, тим і намагаються криками своїми та погрозами інших од того одстрашити, чим самі хотіли б завладати. Чоловіків картають вони за розпусту і проповідують здержливість, бо коли грішники од жінок одкаснуться, то проповідникам більше буде; засуджують лихварство й грошолюбство, а самі те золото збирають, щоб іще ширші ряси собі справити, іще жирніші хліби духовні здобути, іще вищого чину доскочити, ? і все за ті самі гроші, що нібито призводять властителя до погуби. А як зачне їх хто ганити за такі плюгаві вчинки, то вони одказують: «Не так чиніть, як ми чинимо, а так чиніть як ми кажемо». Отакою вимовкою збувають вони тяжкі гріхи свої, гадаючи, напевне, що отарі легше праведним робом ходити, аніж самим пастирям. Добре знають, що багато людей задовольняється такою відповіддю і розуміє її інакше, ніж вони самі мають на думці. Їм, бач, хочеться, щоб ви робили так, як вони кажуть, себто щоб ви набивали їм гаманці грішми, звіряли їм свої таємниці, пильнували чистоти своєї, були терплячі, прощали кривди, не лихословили, ? все воно дуже добре, й почесне, й побожне, але навіщо вони вас на те навчають? На те, щоб вони самі могли те робити, чого не робитимуть тоді миряни. Хто не знає, що якби не гроші, то ченцям скоро б урвалося безділля? Якщо ти обернеш гроші на свою уподобу, то годі буде їм по закону ледарювати; як будеш за жінками упадати, то ченчикові до них не доступитися; як будеш нетерплячим і не прощатимеш кривди, то відхочеться святенникові в твою родину залазити і її зневажати. Та навіщо про те так широко розводитись? Вони самі себе щоразу обвинувачують, коли виправдуються такими словами перед розумними людьми. Чому ж вони не сидять дома, а йдуть у ченці, як не чують у собі досить святості і здержливості? А пішовши в ченці, чому не роблять так, як у Святому письмі сказано: «І почав Христос творити і навчати»? Нехай би й самі спершу творили, а тоді вже інших навчали. Бачив я на своєму віку багато таких любителів, хвалителів і розтлителів жінок, не то мирянок, ба й черничок; вони ж то якраз найдужче гриміли з казальниць проти перелюбства.

Невже ж нам іти за тими, що такеє творять? Вольному воля, та чи розумно се буде, Господь те відає. Та даймо на те, що правду вам сказав той ваш суворий сповідник, що зламати вірність подружню ? то дійсно тяжкий гріх; так хіба ж не більший гріх ? обікрасти чоловіка? Хіба ж не тяжчий злочин ? убити його або прогнати, щоб він поневірявся десь світами? Кожне скаже, що тяжчий. Як жінка сходиться з чоловіком, то гріх природний, а як вона його обікраде, чи вб'є, чи прожене ? то вже од лукавого умислу. Що ви обікрали Тедальда, як одібрали себе в нього, оддавшися йому перше з власної і невимушеної волі, се вже я вам довів раніше; скажу тепер більше: ви, можна вважати, вбили його, і то вже не од вас залежало, що він не заподіяв собі смерті, бачивши вашу до себе жорстокість, а закон говорить, що хто був причиною заподіянего зла, повинен понести ту саму кару, що й його виконавець. А що ви були причиною його вигнання і семилітнього поневіряння по світах, того ви не годні заперечити. Таким робом кожним із сих трьох учинків ви допустилися значно тяжчого гріха, ніж тим, що з Тедальдом любилися. Але, може, Тедальдо заслужив такого до себе ставлення? Очевидно, що ні, бо ви й самі се визнали, і я те добре відаю, що він любить вас над своє життя. Він шанував вас, поважав і вихваляв над усіх інших жінок, коли траплялось йому говорити десь про вас, не наражаючи вашої доброї слави і вашого імені на негідні підозри. Все своє добро, свою честь і свободу ? все те оддав він сам у ваші руки. Чи, може, він не славного роду дитина? Чи не взяв уродою між ровесниками своїми? Чи не переважив усіх чеснотами лицарськими? Чи не любили його всі, не шанували, не вітали, як годиться? Сього ви теж не можете заперечити. То як же ви могли, послухавшись дурного, тупого й заздрісного калугиря[40], вчинити з ним так безоглядно суворо? Я не розумію, як іноді жінки чи то з нетяму, чи з якогось засліплення, гордують мужчинами і легковажать їх, ніби забуваючи, що Господь наділив їх благородством понад усі живі створіння, тож жінка повинна вважати себе щасливою, як хто її полюбить, повинна шанувати його і годити йому, щоб він її не розлюбив. А що ви зробили, послухавши слів того ченця-дармоїда, що любить чужими пирогами свого батька поминати? Та, може, він сам хотів на те місце стати, звідки проганяв другого! Отсе ж то й є той гріх, що божественне правосудця, рівноважачи дії з їх наслідками, не могло залишити без покарання: ви без ніякої причини одцуралися Тедальда, а тепер муж ваш попав через нього в смертельну небезпеку, а ви в превелику тривогу. Як ви хочете сієї біди позбутися, мусите дати одну обітницю і потім чесно її виконати: якщо Тедальдо будь-коли повернеться сюди з вигнання, ви повинні повернути йому вашу ласку, прихильність і любов, одне слово, так до нього ставитись, як ставились до того часу, поки з недорозуму свого не послухали того дурного монаха.