І залишилося збутися останньому пророцтву одеської ясновидиці, незнаменитої, мало кому відомої, але вражаюче пророчої, яка так і залишилася для історії безіменною.

А тому ще раз згадаймо перші пророцтва: «Найближчим часом Маннергейма чекає довгий і трудний шлях» — збулося; «він отримає високий пост і приведе армію до перемоги» — збулося; «йому буде виявлена висока шана, а потім він достроково відмовиться від високого поста. Через незначний проміжок часу відправиться у дві значні зарубіжні поїздки для виконання відповідального державного завдання» — збулося; «повернувшись з поїздки, отримає призначення на ще вищий пост» (як ми знаємо — регента, глави держави) — збулося; «хоча діяння його на тім посту буде коротким…» — і це збулося.

Залишилось останнє: «Мине багато років, і Маннергейм посяде досить високий (чи не найвищий в країні — В. Ч.) пост».

І це, останнє пророцтво одеської Касандри, виголошене в жовтні 1917 року, збудеться в 1944 році і збудеться один до одного. І чим точніше збувалося передбачення, тим більше переконуєшся, що є ясновидіння і ясновидіння. І воно одне до одного не приходиться. Чи, як в Одесі здавна кажуть, це дві великі різниці — ясновидіння і ясновидіння, пророцтво і пророцтво, віщунство і віщунство. Є ворожіння на кофейній гущі, а є… А втім, що б там не казали скептики чи ортодоксальні науковці, а щось-таки незнане нами — поки що незнане! — є у вищому світі, в ірреальному, де все відбувається раніше, поперед ідентичних подій у нашому світі, те, що ми насмішкувато (не знаючи його причин і явищ) звемо ворожбитством, передбаченням. Або й угадуванням того, що ще тільки буде. Себто майбутнього. Хоча дехто таки володіє неймовірною для маси здатністю читати ті сторінки Книги Життя, які ще тільки завтра напишуться в нашому світі, адже доля наша спершу вирішується у вищих, недоступних нам сферах, в ірреальному, а вже потім дублюється і в нашому світі. А втім, у «Великому льосі» Т. Шевченка ірреальне переплітається з реальним, утворюючи разом з ним своєрідну єдність, чи не так і в житті?

До речі, про ясновидіння і ясновидіння, що за твердженням одеських парадоксальних дотепників складає дві великі різниці.

Справді-бо… Коли спритні критики пишуть про те, що, наприклад, Т. Г. Шевченко «бачив завтрашній день без кріпаччини, передчував „сім’ю вольну, нову“, був ясновидцем відродження, предтечею грядущої революційної бурі», чи, скажімо, І. Франко за все тими ж твердженнями «іноді з прозорливістю ясновидця визначив ті форми, в які виллється щасливе майбутнє народу», чи, зрештою, про те, що «корінні зрушення і зміни, які відбулися і відбуваються нині в долі народів, незаперечливо свідчать, що суспільний розвиток іде шляхом, прозорливо вказаним великим Леніним», (як і запевнення, що «мистецтво передбачення — неодмінна якість партійного керівника»), то таке «мистецтво», таке пророцтво доступне багатьом, воно — на поверхні.

Таких ясновидців — через одного.

А ось коли Микола Бухарін, приміром, будучи в 1917 році в Берліні (переговори з Німеччиною) по рекомендації відвідає тамтешню віщунку, передбачення якої неодмінно (перевірено, як кажуть, мін немає) збуваються, то її пророкування ошелешить і приголомшить визначного більшовика з Москви. Микола Іванович — вірний ленінець, а потім і сталінець, відомий партійний діяч, вождь, хоч і другого рангу, та все ж вождь, так ось він, мовляв, буде проклятий у власній країні, ошельмований своїми соратниками і народом, буде вбитий з наказу тих, кого він зараз вважає товаришами, зраджений близькими людьми і надовго буде забутий.

Розгублений Бухарін, криво посміхаючись (губи його враз чомусь почали холодніти й ставати нечуттєвими, мовби чужими) запитає віщунку: а який тоді буде устрій в комуністичній Росії, наївно подумавши, що, очевидно, революція потерпить крах, і влада переміниться… Але ясновидиця — далека від політичних тонкощів — не стала вдаватися в деталі, твердо повторила: пан Бухарін буде страчений в Росії, а якою тоді у ній буде влада — це її не цікавить.

Через двадцять років, як режим Сталіна влаштує масовий терор, пророкування щодо Бухаріна збудеться один до одного, і він вже перед стратою, пригадавши застереження берлінської віщунки, пошкодує, що своєчасно не втік з Росії…

У 1814 році молодий офіцер-гвардієць Сергій Миколайович Муравйов-Апостол (російські війська тоді зайняли Париж) завітає до тамтешньої віщунки Марії Ленорман і попрохає про свою долю. Віщунка, не зморгнувши оком, скаже йому: «Ви будете повішені». 18–літній гоноровитий Муравйов різко їй заперечить (як тоді в нього блискуче складалося і особисте життя, і військова служба!), що він, мовляв, не англієць який-небудь, а — російський дворянин — у Росії на той час була відмінена смертна кара для дворян. На що ясновидиця відповість: я не знаю, хто ви і якого роду-народу і звання, і які у вас титули, але ви будете повішеним!

Через 12 років в числі повішених декабристів на кронверку Петропавлівської фортеці і він, Сергій Миколайович Муравйов-Апостол, заборсається в петлі…

У 1818 році петербурзька медіум мадам Кіргоф напророчила молодому Олександру Пушкіну: ти будеш кумиром свого народу, щасливцем, все в тебе буде добре в сімейному житті — ти щасливо одружишся, матимеш дітей, але… Але на 37–му році свого життя побережися «білої людини, білого коня або білої голови. Від високого білявця тебе чекає смерть». Молодий Пушкін їй повірив і часто згадував, що йому на тридцять сьомому році життя треба боятися білого чоловіка, а до того йому ніщо смертельно не може загрожувати… Дантес, як відомо, був високим і білявим, крім того, він носив білий формений мундир, та й коні в його полку були білими…

Подібних прикладів вражаючого пророцтва документально зафіксовано чимало. Смерть Івана Грозного була передбачена «бабками-чаклунками», що мала статися 18 березня. Того дня цар почувався як ніколи добре. Коли його підручні прийшли скарати на горло віщунок (а вони заздалегідь були посаджені в кліть), ті зарепетували, що день 18 березня ще тільки-но почався, і треба почекати, як він завершиться для царя… А в царя все було прекрасно, він сів грати в шахи, жартував, веселився… І раптом ойкнувши, впав мертвим, і сталося те, як і віщували «відьми» 18 березня. Такі ж «бабки-чаклунки» напророчили Борису Годунову недовге царювання — всього лише 7 років. Щоправда, боярин Борис навіть обрадувався: «Хотя бы семь дней, только бы имя Царское положити и желание свое свершити» і закінчив своє царювання точно через сім років.

Короля Франції Людовика XVI астролог застеріг берегтися 21 числа. Король був безпечним: берегтися щомісяця лише одного дня? Дванадцять днів на рік? Убережеться… 21 січня 1793 року король Людовик XVI буде страчений.

Спадкоємцю австро-угорського престолу Францу Фердінанду відома медіум мадам Сільвія напророчила: «Через два роки ерцгерцог і його дружина будуть убиті пострілами в автомобілі». Все так і станеться в Сараєво, через два роки у 1914 році, в історію та акція увійде під назвою Сараєвське вбивство, що стало приводом для воєнного нападу на Сербію і початком Першої світової війни 1914–1918 рр.

Барон Роман Федорович Унгерн фон Штернберг був одним з поводирів контрреволюції в Сибіру, тримався міцно і мав добре військо та успіхи в боротьбі. Якось він гостював у монгольського лами, і той, повороживши на лопатці чорної вівці (стародавній спосіб ворожіння в монголів та в інших народів), напророчив Унгерну, що йому залишилося жити всього лише 130 днів. Унгерн на такі «забобони» лише посміявся і не звернув на них уваги. 22 серпня 1921 року біля південного берега Байкалу, під час бою з червоними, що триватиме увесь день, його військо буде розбите, а сам барон потрапить у полон. Військовий суд Новосибірська засудить його до смертної кари. Вирок буде виконано 13 вересня 1921 року, точно на 130–й день після візиту барона до монгольського лами і ворожіння на лопатці чорної вівці.