684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши, 685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві. 686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив, 687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті. 688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса. 689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить – 690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. 691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.

692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого 693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове? 694] Першим Адреста убив, тоді – Автоноя, Ехекла, 695] Потім – Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа, 696] А після того – Еласа і Мулія разом з Пілартом, 697] їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.

698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла 699] Взяти ахейські сини, – так бився він списом завзято, – 700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно 701] Вежі – на згубу йому, а троянам готуючи поміч, 702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру, 703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла, 704] В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою. 705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний, 706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:

707] «Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле, 708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати, 709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»

710] Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався, 711] Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.

712] Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней 713] Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви, 714] Чи наказати військам за муром міським заховатись. 715] Поки роздумував він, перед ним Аполлон із'явився, 716] Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа 717] Асія, – дядьком по матері був він впокірнику коней 718] Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином, 719] Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських. 720] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

721] «Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться! 722] Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе, 723] Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би. 724] Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней, 725] Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».

726] Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся. 727] До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор 728] Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв, 729] Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання 730] Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу. 731] Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши, 732] Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней. 733] Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю 734] З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий 735] Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав. 736] Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа 737] Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим 738] В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама 739] Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні. 740] Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому 741] Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами, 742] Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної, 743] Наче у воду нирець, і дух його кості покинув. 744] З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний: 745] «Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє! 746] От якби в морі, багатому рибою, так учинив він, 747] То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць, 748] Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,

749] Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він. 750] Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»

751] Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя, 752] Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару, 753] В груди приймає стрілу і від власної гине відваги. 754] На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято. 755] Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю. 756] За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись, 757] Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині, 758] Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою. 759] Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці – 760] Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор – 761] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло. 762] Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, ' 763] А Манойтід – за ногу тягнув, усі інші навколо 764] Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній. 765] Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром, 766] У крутоярих міжгір'ях дерева хитають високі – 767] Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, – 768] І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим 769] Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, – 770] Так і трояни з ахеями бились одні проти одних 771] З буйним завзяттям, – ніхто з них про пагубну втечу й не думав. 772] Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона, 773] Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто, 774] Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато 775] В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись, 776] В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.

777] Доки ясне серед неба високого сонце стояло, 778] Доти з обох боків стріли літали і падали люди. 779] А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають, 780] Всупереч долі велінню троян подолали ахеї. 781] З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона 782] Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали. 783] Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо. 784] Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний, 785] З криком страшним, і тричі по дев'ять мужів убивав він. 786] А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, – 787] Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало. 788] Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий 789] Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, – 790] Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний. 791] Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною 792] Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився. 793] Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;

794] З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий 795] Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась 796] Кров'ю і пилом. Досі ніколи того не бувало. 797] Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився, 798] Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла 799] Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати 800] Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко. 801] Переломився відразу в руках його спис довготінний, 802] Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих 803] Щит, що до п'ят досягав, упав із ремінням ла землю. 804] Лати владар Аполлон розв'язав йому, Зевса нащадок. 805] Розум його помутився, могутні зомліли суглоби, 806] Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду 807] В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив, 808] Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся 809] Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним. 810] Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше 811] Виїхав із колісницею, справи військової вчившись. 812] Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний, 813] Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався, 814] Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом 815] І безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же, 816] Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом, 817] В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої.

818] Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом. 819] Що відступав до своїх, поранений гострою міддю, 820] Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударив 821] У підчерев'я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям. 822] Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв. 823] Так же, як вепра невтомного лев переможний долає. 824] На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись 825] За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє, 826] І, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, – 827] Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши, 828] Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом, 829] Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате: