Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше – надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, – Муза. З дев'ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.

2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в «Іліаді» йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів'янами, хоч це були й окремі племена.

3. Аїд (Гадес, Ад) – потойбічний світ, місце перебування померлих, а водночас – і одне з імен бога потойбічного світу. Згідно з давніми уявленнями, це – темне підземелля, де блукають душі мерців.

Слово «герой» за найдавніших часів у греків мало до певної міри сакральний зміст. Героями вважалися особистості (переважно легендарні) не лише надзвичайної сили й відваги, – це за походженням напівбоги. Такий, скажімо, Геракл, син бога Зевса і смертної жінки Алкмени, або в «Іліаді» – Ахіллес, батько якого Пелей – вождь мірмідонян, одного з ахейських племен, а мати – морська богиня Фетіда. Часто таке напівбожественне походження приписувано басилевсам, ватажкам племен. В «Іліаді», проте, цей термін вживається і в значенні, близькому до сучасного, тобто героями називають взагалі хоробрих воїнів, що відзначилися на полі бою.

5. «Так Зевсова воля над ними чинилась…» – Звичайне для Гомерових поем подвійне вмотивування подій, що відбуваються в творі: це – і наслідок втручання богів, і водночас – природний розвиток дії. 9. «Син то Зевса й Лето» – бог Аполлон.

14. Жезл золотий – ознака жрецького сану. «…На чолі ж мав вінок Аполлона…» – переклад трохи довільний. Точніше – не вінок, а стьожку, пов'язку з білої вовни, яку жрець начепив на жезл, а не пов'язав нею голову.

18. Олімп – найвища гора в Греції (2918 м). Згідно з віруваннями стародавніх греків – місце перебування богів.

30. Аргос – головне місто Арголіди, володіння Агамемнона (північно-східна частина півострова Пелопоннеса). Звідси й назва жителів – аргів'яни, аргеї.

37. Хріса, Кілла – стародавні міста на малоазійському побережжі в Троаді (поблизу Трої). Тенед (Тенедос) – острів недалеко від Трої і на ньому місто тієї самої назви, що й острів.

39. Смінтей («винищувач мишей») – одне з численних імен Аполлона. Існують міфи про те, як він врятував від навали польових мишей цілу Троаду. У Хрісі була статуя Аполлона з мишею під ногою.

43. Феб, або Фойбос (осяйний) – одне з найпоширеніших імен Аполлона. Культ Аполлона як бога світла і сонця у давній Греції злився з культом сонячного бога Геліоса.

65. Гекатомба – жертва богові зі ста (а пізніше – взагалі із значної кількості) биків.

106. Агамемнон пригадує, як колись він з намови Калхаса (Калханта) приніс у жертву власну дочку Іфігенію, щоб вимолити в богів попутного вітру для кораблів, що вирушили завойовувати Трою.

144. Муж радний – басилевс. Басилевси влаштовували між собою наради, куди не допускалися звичайні воїни, що брали участь лише в загальновійськових зборах. Але й там промови виголошували басилевси, а маса могла тільки вигуками виявляти своє ставлення до почутого. 155. Фтія – місто в Фессалії (північ Греції), володіння Ахіллеса.

202. Зевс егідодержавний. – У найдавніші часи егідою називали Зевсову зброю у вигляді бурі з громом та блискавицею, якою він наганяв ляку на супротивників. За одним з варіантів міфа егідою називали шкіряний щит Зевса, що виготовив йому бог-коваль Гефест. І це також була застрашувальна зброя, тим паче, що на щиті містилась голова потвори – Горгони Медузи з жахливими очима і з гадюками замість волосся. Часом Зевс позичав егіду Аполлонові або Афіні. Звідси походить і вживане нині «під егідою», в розумінні «під захистом».

252. Пілос – у давній Греції таку назву мало троє міст. З ім'ям Нестора пов'язаний Пілос – місто з гаванню на півдні Пелопоннесу.

263-264. Нестор, що два покоління людські пережив, – найстаріший з учасників Троянської війни, отже, й згадує він товаришів своєї молодості, міфічних героїв, ще з передтроянської епохи, з іменами яких пов'язані численні перекази. Пірітой – вождь міфічних лапітів, войовничого племені, що населяло Фессалію. На свій весільний бенкет він запросив сусідніх кентаврів – дике плем'я напівлюдей-напівконей. Упившись, кентаври хотіли силоміць забрати наречену та інших жінок, що були на бенкеті. Це стало причиною війни між лапітами й кентаврами. У війні крім Пірітоя брали участь і інші лапітські герої, що їх називає Нестор: Дріант, Ексадій, Поліфем (не має нічого спільного з кіклопом Поліфемом, з яким читач зустрінеться в «Одіссеї»), а також Поліфемів брат Кеней, що народився як дівчина і яку бог Посейдон на її прохання обернув у хлопця. Після драматичних перипетій кентаврів було подолано, і вони повтікали на північ Греції.

265. Тесей, син афінського царя Егея, – поряд з Гераклом найуславленіший герой найдавніших міфів. Був другом Пірітоя, помагав йому у війні з кентаврами. 307. Син Менойта – Патрокл.

313. Ритуальне омивання, обряд очищення від того брудного й гріховного, що було наслідком вчинку Агамемнона.

321. Окличники (вісники). – В їхні функції входило посередництво між ворогами, також між богами й людьми. Вони виконували роль послів у міжплеменних стосунках. Користувались правом недоторканості.

366. Фіви. Відомо було троє міст, що мали таку назву: семибрамні – грецьке місто в європейській частині Греції, в Беотії; стобрамні – в Єгипті і кілікійські – в Малій Азії. Саме про ці треті Фіви тут і мовиться. Це було володіння Гетіона, батька Гекторової дружини Андромахи.

403-404. Егеон (так його йменували люди), або Бріарей (мовою богів) – один із трьох сторуких і п'ятдесятголових велетнів, син бога Посейдона, а за іншою версією – син Урана (Неба) і Землі (Геї).

424. Ефіопи (чорношкірі) за тогочасними уявленнями жили десь край світу, на далекому півдні, на березі ріки Океану, і відзначались такими чеснотами, що були навіть гідні пригостити у себе богів.

470. Кратер (кратера) – посуд, в якому розводили вино водою; розведене вино потім черпали з кратеру й розливали в келихи. Перед питтям робили узливання – зливали із келиха кілька крапель у жертву богам. 473. Пеан – культовий спів на честь Аполлона. 477. Еос – ранкова зоря, богиня світанку. 485-486. Корабель витягали з води, щоб не підгнивало дно.

500-502. Обнімання колін, доторкання рукою до підборіддя – загальнопоширені жести, що означали благання.

584. Келих дводонний – дехто тлумачить це інакше і, може, з більшою на те підставою: не дводонний, а з двома ручками або двома вушками.

593-594. Лемнос – острів у північній частині Егейського моря, в давнину заселений плем'ям сінтійців. 599. Тут – перводжерело широковживаного виразу «гомеричний сміх». 603. Формінга – струнний музичний інструмент, різновид ліри. ПІСНЯ ДРУГА

6. Тут втілення сну (чи сновидіння) називається Онейросом. Фігурує (напр., XIV, 231 або XVI, 672) ще й Гіпнос, крилатий бог сну, брат бога смерті Танатоса, син бога підземної пітьми Ереба й богині Ночі. Гіпнос мав силу присипляти не тільки людей, а й богів. У перекладі обоє імен передано ім'ям Сон. 42. Хітон – спідній одяг (на зразок сорочки), підперезуваний поясом. 93. Чутка – в оригіналі Осса, тут уособлена як богиня.

101 – 106. Берло, знак влади басилевса, як бачимо, скував богковаль Гефест, а бог-посланець Гермес приніс його дідові Агамемнона та Менелая Пелопу, той же передав берло своєму синові Атрею, потім воно дісталось Атреєвому братові Тієсту, від якого, нарешті, перейшло до Агамемнона. Отже, Агамемнон показаний, як владар з ласки богів.

144. Ікарійське море – це, власне, частина Егейського моря. Назва виникла з міфа про Ікара (див. прим, до 591-592 рядків XVIII пісні), що, пролітаючи там, піднявся надто високо, близько до сонця; проміння розтопило віск, яким були скріплені пера на його крилах, тож Ікар упав у море й потонув.

153. Чистили рови, викопані для того, щоб витягти з води на суходіл кораблі, а в разі потреби знову спустити їх на воду. 302. Кери – чорнокрилі богині смерті.