262] Перш за все кращим комонникам визначив він нагороди – 263] Жінку привів, у тонких рукоділлях досвідчену вельми, 264] Ще й у додачу триніжок у двадцять дві міри двоухий – 265] Першому; а шестирічну кобилу, яка не бувала 266] В запрягу, мулом жеребну, для другого він приділяє; 267] Третьому – гарний казан, що вогонь його ще не торкався, 268] Білий, іще не задимлений, місткістю в міри чотири; 269] Золота два таланти четвертому він приділяє; 270] П'ятому – дзбан двоєручний, який на вогні не бував ще. 271] Встав після того Ахілл і так до аргеїв промовив:
272] «Сину Атрея і всі в наголінниках гарних ахеї! 273] Ось перед нами звитяжцям у гонах лежать нагороди. 274] В іншого пам'ять якби ми змагалися нині, ахеї, 275] Першу б я нагороду приніс до свойого намету. 276] Знаєте ви, що швидкістю всіх перевершують інших 277] Коні безсмертні мої: Посейдон їх привів у дарунок 278] Батьку моєму Пелею, а той вже мені передав їх. 279] Та не змагатимусь я й мої коні однокопиті. 280] Славного втратить візничого їм довелося, що стільки 281] Ласки вділяв їм, так часто оливою змащував ніжно 282] Гриви густі, у чистій воді їх старанно омивши. 283] Тим-то й стоять непорушно, до самого долу спустивши 284] Гриви густі, і тяжко своїми сумують серцями. 285] Ви ж починайте змагання, – хай участь в них візьме з ахеїв 286] Кожен, хто певен у конях своїх і міцних колісницях».
287] Так говорив Пелеїд, і вершники стали збиратись. 288] Виступив перший Евмел, численного люду володар, 289] Син славетний Адмета, у кінських змаганнях умілий. 290] Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідея могутній, – 291] В запряг колись під ярмо запровадив він Тросових коней, 292] Взятих в Енея, коли той врятований був Аполлоном. 293] А після нього Атрід Менелай русокудрий підвівся 294] Богонароджений, – коней баских він у ярма впровадив – 295] Агамемнонову Ету із власним у парі Подаргом. 296] Анхісіад Ехепол Агамемнону дав у дарунок 297] Ету, щоб з ним не пливти у вітрами обвіяну Трою
298] Й, дома лишившись, у радості жить, де велике багатство 299] Дав йому Зевс, Ехепол же в просторому жив Сікіоні. 300] Впріг у ярмо Менелай цю кобилу, що рвалася бігти. 301] Коней гривастих четвертим тоді Антілох запрягає, 302] Нестора, високодумного володаря Неле'ща 303] Син знаменитий. Проворні, народжені в Пілосі коні 304] Мчали його колісницю. А батько старий, надійшовши, 305] Став юнакові поради давать тямовитому й мовив:
306] «Хоч, Антілоху, ти ще молодий, а тебе полюбили 307] Зевс з Посейдоном і в кінських змаганнях навчили всіляких 308] Засобів. Отже, не дуже-то й треба мені тебе вчити. 309] Знаєш ти й сам, як на закруті стовп об'їжджать. Але коні 310] Надто повільні у тебе. Боюсь, як би лиха не сталось. 311] Коні в суперників наших жвавіші. Самі ж анітрохи 312] Не розумніші за тебе і вигадать щось незугарні. 313] Тож постарайся, мій любий, усю свою вияви спритність 314] В засобах гонів, щоб часом не вислизла з рук нагорода. 315] Вмілістю більше, ніж силою рук, лісоруб устигає, 316] Вмілістю свій корабель і стерник в винно-темному морі 317] Сміло по хвилях веде під пориви бурхливого вітру; 318] Вмілістю й в гонах візничого перемагає візничий. 319] Інший занадто на коней своїх покладається й повіз 320] І безрозсудно туди і сюди відхиляється з ними, 321] Й коні безладно по полю біжать – ними він не керує. 322] Той же, хто знається в гонах, хоч гіршими гнатиме кіньми, 323] Бачить той стовп увесь час, і спритно його об'їжджає, 324] Й не забуває, як треба натягувать віжки ремінні. 325] Міцно трима й за переднім візничим пильнує невпинно. 326] Знак я виразний тобі покажу – ти його не забудеш: 327] Онде стирчить аж на сажень дерева всохлого стовбур – 328] Дуба чи, може, сосни – не згнив він іще під дощами. 329] Білих сіріє два камені стовбура того обабіч, 330] Де завертає дорога, а поле навкруг усе рівне. 331] Може, то знак надмогильний раніше померлого мужа 332] Чи поворотний то стовп, тут людьми установлений здавна, 333] Й от для змагань його взяв прудконогий Ахілл богосвітлий, 334] Тож, під'їжджаючи, ближче спрямуй до стовпа свої коні, 335] Сам же міцніше тримайся у кузові, сплетенім гарно, 336] Вліво схилившись, і сильно по правому хльосни коневі 337] З криком гучним, і ремінні в той час попусти йому віжки. 338] Лівий же кінь хай тримається ближче стовпа, щоб здавалось, 339] Ніби на всьому бігу об нього черкне неминуче 340] Колеса вісь. Стережися, щоб каменя не зачепити, 341] Бо покалічиш ти коней і повіз ущент поламаєш – 342] То була б радість для інших усіх, а для тебе самого 343] Тільки ганьба! Будь же, друже, обачливий та обережний! 344] А як на закруті стовп удасться тобі обігнути, 345] Не обжене тоді в гонах ніхто вже тебе й не настигне, 346] Хоч би погнавсь за тобою і сам Аріон богосвітлий, 347] Кінь прудконогий Адраста, що рід од богів свій виводить, 348] Чи в Іліоні годовані Лаомедонтові коні».
349] Мовивши так, сів Нелеїв син Нестор на місці своєму 350] В крісло, коханому синові давши свої настанови.
351] П'ятий тоді Меріон пишногривих виставив коней. 352] Вийшли на повози всі й жеребки у шолом, поскидали. 353] Ними Ахілл потрусив, і перший припав Антілоху, 354] Нестора синові, другий за ним – владареві Евмелу, 355] Третій діставсь Менелаєві, славному списом, Атріду; 356] Гнати за ним довелось Меріонові; врешті останній 357] Був Тіде'щ, найкращий в умілості гнатись на конях. 358] Стали всі вряд. Показав їм Ахілл вдалині поворотний 359] Знак серед рівного поля й послав уперед він дозорцем 360] Фенікса, рівного богу, що батьковим був зброєносцем, 361] Щоб наглядав за змаганням і правду усю повідомив.
362] Всі батогами ураз на коней вони замахнулись. 363] Хльоснули віжками лунко і окриком грізним погнали 364] Вчвал їх. І коні вперед подались по широкій рівнині 365] Від кораблів бистрохідних. І хмарою ніби чи вихром 366] Курява в них з-під грудей аж до самого неба сягала. 367] Й гриви у коней швидких розвівалися з вітру диханням. 368] Повози ж їх то землі многоплідної ледве торкались, 369] То у повітря злітали. І, стоячи на колісницях, 370] Правили кіньми візничі, й звитяги жадобою кожне 371] Билося серце, і коней своїх підбадьорював кожен 372] Криком, і, куряву знявши, летіли вони по рівнині.
373] Тільки коли вже кінчалися гони й до сивого моря 374] Коні вертали швидкі, почала виявлятися здатність 375] Кожного, й швидкості коні тоді наддали. І помчали 376] Феретіадові перед всіма прудконогі кобили, 377] Зразу ж услід Діомедом керовані огирі мчали – 378] Тросові коні – так близько за ним, що от-от вже, здавалось, 379] Мали в Евмелову раптом ускочить вони колісницю, 380] Плечі і карк гарячим диханням йому обдавали 381] Ззаду і, голови зовсім на нього поклавши, летіли. 382] Вже б він його обігнав чи принаймні із ним порівнявся, 383] Але, розгнівавшись Феб-Аполлон на сина Тідея, 384] Раптом блискучий батіг в ту хвилину із рук його вирвав. 385] Бризнули сльози з очей Діомедових, щойно побачив, 386] Як почали віддалятись від нього Евмелові коні 387] Й як без бича усе більш відстають жеребці його власні.
388] Та від Афіни не вкрилось, що сину Тідея накоїв 389] Феб-Аполлон, подалась вона вмить за керманичем люду, 390] В руки дала батога й надихнула снаги його коням. 391] Потім у гніві вона за Адметовим сином помчала 392] Й ярма над кіньми зламала у нього. Метнулися коні 393] В різні боки від дороги, і дишель на землю звалився. 394] Сам же Евмел з колісниці злетів і, під колесо впавши, 395] Лікті подряпав собі, закривавив і губи, і ніздрі, 396] Лоба розбив над бровами, й рясними йому налилися 397] Очі слізьми, і дзвінкого він голосу раптом позбувся. 398] Вмить Тідеїд обігнав його однокопитими кіньми 399] Й інших далеко усіх за собою лишив, бо Афіна 400] Коням снаги надихнула і славу йому дарувала. 401] Слідом за ним син Атрея промчав, Менелай русокудрий. 402] А Антілох до баских гукнув тоді батькових коней:
403] «Ну-бо, наддайте і ви! Й біжіть якомога жвавіше! 404] Я не наказую вам з отими змагатися кіньми, 405] Що Тідеїд ними, серцем одважний, керує, – Афіна 406] Швидкості їм надала і славу йому дарувала. 407] Коней Атрідових лиш доженіть, лиш од них не відстаньте! 408] Отже, мерщій уперед, щоб соромом вас не окрила 409] Ета кобила! Чого ж ви відстали, мої найдорожчі? 410] От що тепер я скажу, й неодмінно це сповнитись має: 411] Ласки від Нестора, люду керманича, вже вам надалі 412] Не сподіватись, – одразу вас гострою міддю зітне він, 413] Тільки-но гіршу взяли б через лінощі ми нагороду. 414] Мчіть же мерщій навздогін, летіть якомога жвавіше! 415] Якось уже примудрюсь я в найвужчому місці дороги 416] Миттю прорватись вперед, – од мене тоді не втече він!»
