похід – «похід епігонів» – здійснили сини попередніх учасників, серед них Сфенел і Діомед. Вони здобули і зруйнували Фіви.
440. Діти Арея Жах і Острах (в оригіналі Деймос і Фобос) та його сестра Звада (Еріс) – уособлення почуттів, пов'язаних з війною. 464. Абанти – давнє плем'я, відоме особливою войовничістю. 476. Сімоент – ріка біля Трої. 507. Пергам – укріплений центр, цитадель Трої.
515. Трітогенея – Афіна. Це її ім'я пояснюють по-різному. Найімовірніше пояснення – народжена на березі беотійської річки Трітону. ПІСНЯ П'ЯТА
5. Осіння зоря – Сіріус, найбільша зірка в сузір'ї Великого Пса.
9. Згаданого тут Дарета (чи Дареса) вважали автором писаної на пальмовому листі так званої «Троянської Іліади», ще передгомерівських часів, – у ній події були зображені з троянських позицій. До наших часів цей твір не дійшов, а згадки про нього не відзначаються надійністю. Дарета вважали також автором іншого твору – популярного в середні віки роману «Про зруйнування Трої», нібито перекладеного з грецької мови на латинську.
51. Артеміда – богиня тваринного світу та полювання, дочка Зевса і Лето, сестра Аполлона, що була, як і він, на боці троянців. 78. Скамандр – у даному разі не ріка, а бог цієї ріки.
222. Тросові коні. – Трос (від імені якого виводять і назву міста – Троя) – Пріамів прадід. Зевс відібрав у нього одного з синів, Ганімеда, хлопчика, що відзначався вродою, і зробив підчашим на бенкетах богів. У відшкодування Зевс дав Тросові пару безсмертних коней.
268. Лаомедонт – Пріамів батько. Він мусив свою дочку Гесіону віддати в поживу морському страховиську. Геракл убив страховисько й визволив Гесіону. В нагороду він мав одержати, як було обіцяно йому, Тросових коней. Лаомедонт порушив обіцянку й коней не дав. Геракл зруйнував Трою й покарав смертю Лаомедонта. 330. Кіпріда, кіпрська богиня – богиня кохання Афродіта. 333. Еніо – богиня боїв, ніби жіночий відповідник Арею-Еніалію.
338. Харити – вічно юні богині вроди і радощів, втілення жіночої привабливості, супутниці Афродіти. 340. Кров богів зовсім не схожа на людську.
356. Згідно з найдавнішими уявленнями, бога завжди оточує хмара. До такої хмари й притулив свого списа Арей.
385. От і Ефіальт – велетні, сини Алоея і Іфімедеї (а насправді – Іфімедеї та бога Посейдона). Міф розповідає, як Арей спри-;
чинився до смерті юнака Адоніса, улюбленця Афродіти, якого розтерзав іклами вепр під час полювання. За це велетні й закували Арея. 392-393. Амфітріонів син – Геракл. 401. Пееон (Пайон) – бог-лікар, у пізніші часи його ототожнювали з Аполлоном.
449 і далі. Є в цьому епізоді певна неузгодженість. Спершу ми дізнаємося, що Аполлон створив примарну постать Енея і поставив її на полі бою замість справжнього Енея, що був поранений. Але згодом виявляється, що на полі бою таки справжній Еней, а про примарну постать уже немає й мови. 524. Борей – північний вітер.
577. Пафлагонці – жителі Пафлагонії (північної частини Малої Азії), на південь від Чорного моря. 628-629. Сарпедон – син Зевса, Тлеполем – син Геракла, отже онук Зевса.
654. Кінь у найдавніших грецьких віруваннях був тісно пов'язаний зі смертю й небіжчиками. Відгомін цих вірувань– епітет бога підземного царства Аїда – «славетний кіньми». 696. «Зникла у нього душа…» – тут означає: втратив свідомість, знепритомнів.
741. Горгона – потвора жіночої статі, голова якої наводила на всіх невимовний жах або навіть обертала на камінь. Відрубана Персеєм голова Горгони була зображена на Зевсовій егіді. 750. Ори (Гори) – богині, що уособлюють плин часу, зміни пір року.
845. Шолом Аїда робив невидимим того, хто був у ньому. І саме ім'я Аїд означає «невидимий», або «той, хто робить невидимим». Руданський у своїй «Ільйонянці» «Аїд» переклав словом «Невид».
898. Потомки Урана – діти бога Урана, серед яких був і Кронос, що скинув батька з престолу й сам став володарювати в світі. У свою чергу, і син Кроноса Зевс повстав проти батька, переміг його та інших богів старшого покоління (Титанів) і ув'язнив їх у підземних глибинах. ПІСНЯ ШОСТА
4. Ксант – інша назва ріки Скамандру. Взагалі Ксант (жовтий) зустрічається у Гомера в різних значеннях: це і ім'я одного троянського воїна, і така кличка в одного з Ахіллесових коней, і Гекторового коня; так називається, крім Скамандра, ще одна річка, що протікає в Лікії (див. рядок 172 цієї пісні).
6. «…обрадував світлом…» – подав надію на добре закінчення розпочатої справи, – надію на перемогу.
76. Птаховіщун – ворожбит, який провіщав майбутнє, спостерігаючи за птахами, – за їхнім летом,-криками тощо (у римлян – авгур).
130. Лікург – легендарний фракійський цар, що чинив опір встановленню культу Діоніса, бога винограду й вина, за що був жорстоко покараний. 152. Ефіра – найдавніша назва міста Корінфа.
153. Сізіф (Сісіф) – засновник Ефіри, син Еола, мав репутацію найхитрішого з людей. Про його хитрощі розповідається в багатьох міфах. Він ніби розголошував таємниці ^богів, заманював і грабував подорожніх. Коли Зевс викрав дочку річкового божка Асопа Егіну, Сізіф розповів про це батькові. Розгніваний Зевс наслав на Сізіфа смерть, але той хитрощами закував її в кайдани, і через це певний час, аж поки Арей не визволив Смерть із кайданів, ніхто на землі не вмирав. Дружині своїй Сізіф наказав не ховати його, коли він помре. Прибувши ж на той світ, тимчасово відпросився в Аїда на землю, – мовляв, хоче покарати свою жінку, але потім, всупереч обіцянці, ніяк не хотів повертатися, отож довелося посилати по нього Гермеса. Боги покарали його: відтоді він намагається підняти на гору величезну брилу, яка в останню мить виривається в нього з рук і знову скочується вниз. Звідси й вираз «сізіфова праця», тобто марні зусилля.
168-169. Згадка про складені таблички з накресленими на них згубними, смертоносними позначками – єдине в «Іліаді» свідчення того, що авторові вже було відоме письмо. Свідчення, проте, досить невиразне.
205. «…убила дочку Артеміда…» – Якщо передчасно й раптово помирав чоловік, вважалося, що то від стріли Аполлона, якщо ж жінка – то від стріли Артеміди.
236. У часи, про які розповідається тут, гроші були ще незнані, торговельні стосунки мали обмінний характер; в пастуших племен головною обмінною вартістю була худоба, за одиницю обміну був віл.
255. «…ахеїв сини злоіменні…» – Мається на увазі звукова близькість етноніма «ахеї» з грецьким «ахос» – горе, страждання. 403. Астіанакт – це ім'я означає «владар міста». 457. Мессеїда – джерело чи криниця десь у Лаконії, Гіперея – у Фессалії.
484. Чи не вперше в світовій літературі згадується славетний «сміх крізь сльози». ПІСНЯ СЬОМА
9. «Ареїтоїв потомок… озброєний києм…» – Міфи розповідають про войовничого володаря беотійського міста Арни Ареїтоя, що
користувався єдиною зброєю – залізною палицею. Його переміг аркадський володар Лікург, убив і забрав собі його зброю. Про це далі, в цій же самій пісні, рядки 138-156.
133-135. Фея – портове місто в Еліді (західна частина Пелопоннесу, на узбережжі Іонійського моря), Ярдан – ріка там же, Келадонт – її притока.
220-221. Гіла – місто в Беотії. Міф оповідає, ніби в Плі показували платан, під яким лимар Тіхій частував свого гостя Гомера, що там виконував свої пісні. Згадку про Тіхія Гомер нібито вставив до «Іліади» із вдячності за гостину.
303-305. Коментатори вказують: Еант загинув, кинувшись на меч, який йому подарував Гектор, а Ахіллес, убивши Гектора, прив'язав його труп до колісниці поясом, якого одержав Гектор у дар від Еанта. Звідси й грецьке прислів'я, що навіть і дарунок ворога шкодить. Найвідоміше це прислів'я у тій формі, якої надав йому Вергілій: «Данайців боюсь і з дарами прибулих» («Енеїда», II, 49. Переклад М. Білика).
348. Дардан – син Зевса, предок Пріама. Отже, дарданіди – нащадки Дардана. В переносному розумінні – троянці.
452-453. Згідно з міфом, мури Трої для владаря Лаомедонта вибудували боги Аполлон і Посейдон. Лаомедонт відмовився заплатити за це, і боги наслали на його володіння потвору, що пожирала людей. Оракул прорік, що Лаомедонт може звільнитися від страховиська лише тоді, коли віддасть йому свою дочку Гесіону. Геракл убив потвору і визволив Гесіону. Та Лаомедонт ошукав Геракла, не давши йому обіцяних в нагороду за подвиг коней, і Геракл скарав його смертю. 468. Ясон (Іасон) – герой міфічного походу аргонавтів до Колхіди по золоте руно. ПІСНЯ ВОСЬМА
