Тепер тут панувала зловісна тиша приреченої Реальності, і це відчувалось не лише у фізичній відсутності звуків. Харлан не міг передбачити, чим стане цей будинок у новій Реальності. Він може перетворитися на невеличкий заміський котедж або багатоповерховий дім, який винайматимуть в оренду на одній з вулиць великого міста. А може взагалі щезнути, і замість чудового довколишнього парку з’явиться дике пустирище. Може статися й таке, що його майже не зачепить майбутня Зміна. І в ньому житиме Аналог теперішньої Нойс (Харлан полохливо відігнав цю думку) або й хтось інший.

Для Харлана цей дім був уже примарою, передчасним привидом, який постав перед ним, аби відійти в небуття. Але будинок так багато важив у Харлановім житті, що він дуже шкодував за ним і в душі оплакував його.

П’ять разів відвідував Харлан цю оселю, і тільки один раз її тишу порушив якийсь звук. Харлан саме був у буфетній. Завдяки розвиненій технології, в цій Реальності слуги були не в моді, і Харлан радів, що в нього — на одну проблему менше. Він порався серед слоїків з готовою законсервованою їжею і вже вирішив, що відібрав досить для однієї поїздки і що Нойс радітиме змозі врізноманітнити тривкі, але несмачні страви порожнього Сектора своїми улюбленими делікатесами. Він аж голосно засміявся, пригадавши, як ще зовсім недавно вважав таку їжу за декадентські витребеньки.

Він ще не перестав сміятися, коли раптом виразно почув різкий звук.

Харлан скам’янів.

Звук пролунав десь позаду. І поки Харлан стояв, неспроможний поворухнутися, в голові йому промайнула думка, що в дім забрався випадковий злодій. Та це ще півбіди. Тоді зблиснув здогад про набагато страшнішу небезпеку — це міг бути хтось із Вічних, посланий сюди для розслідування.

Ні то не злодій. Весь період, відведений йому просторово-часовою інструкцією, був ретельно перевірений і вибраний з-поміж інших саме як найсприятливіший період Часу, у якому відсутні чинники ризику. З другого боку, він здійснив мікрозміну (а може, навіть і не мікро), викравши Нойс.

Серце шалено калатало в грудях. Але Харлан змусив себе обернутися. Йому здалося, ніби двері позад нього щойно зачинилися, подолавши на його очах останній міліметр, перш ніж зрівнятися зі стіною.

Він поборов у собі бажання відчинити двері й обшукати приміщення. Прихопивши із собою відібрані слоїки з делікатесами, він повернувся у Вічність і чекав там аж два дні, перш ніж наважився вирушити до Нойс у далеке майбутнє. Однак ця пригода не мала ніяких наслідків, і Харлан поступово забув про неї.

А тепер, настроюючи прилади на вихід у Час, він знову згадав про той епізод. А може, його просто постійно переслідувала думка про вже зовсім близьку Зміну. Хоч би там як, але потім, вертаючись подумки до цієї миті, він зрозумів, що одна з тих двох обставин стала причиною помилки у виборі Часових координат. Іншого пояснення він придумати не міг.

Помилка далася взнаки не одразу. Пройшовши крізь завісу Темпорального Поля, Харлан опинився в бібліотеці Нойс.

Він уже так занепав духом, що навіть не відчував, як колись, відрази до вишуканого оформлення футлярів із фільмокнигами. Назви книжок були виведені такою закрутистою в’яззю, що їх важко було прочитати. Практичність і зручність тут переважала естетика.

Харлан навмання узяв з полиці кілька книжок і, прочитавши назву однієї з них, був здивований. Книга називалася: «Соціальна та економічна історія нашого часу».

Він якось досі не звертав уваги на цю рису характеру Нойс. Вона, звичайно, була розумниця, та йому ніколи не спадало на думку, що її можуть цікавити такі поважні праці. Харланові самому захотілося проглянути «Соціальну та економічну історію», але він стримався. Коли виникне потреба, він знайде книжку в Секторній бібліотеці 482-го. Фінджі, готуючи Зміну, безперечно, відібрав для Вічності в бібліотеках цієї Реальності все найкраще ще кілька місяців тому.

Він відклав набік «Соціальну та економічну історію», пробіг очима полиці й вибрав кілька фільмокниг, серед яких було зо два романи та кілька наукових праць. Відтак прихопив два кишенькові фільмоскопи і все це спакував у свій рюкзак. І тут він знову почув звук. Помилки бути не могло. То був не просто якийсь короткочасний, невиразний шум. До нього долинав сміх. Чоловічий сміх. У будинку був ще хтось.

Харлан не помітив, як випустив з рук рюкзака. Невже він потрапив у пастку?!

Здавалося — лихо неминуче. Немов над ним глумилась сама доля. Востаннє він увійшов у Час, щоб востаннє втерти Фінджі носа, немов отой глек із стародавньої казки, що востаннє пішов по воду. Треба ж було йому вскочити в отаку халепу!

Невже сміявся Фінджі?!

Хто б іще міг вистежувати його, розставляти тенета, вичікувати і тепер тішитися своєю перемогою?

Невже все втрачено? В цю першу драматичну мить він був такий приголомшений, так упевнений у безвиході, що й гадки не мав вислизнути з приміщення, спробувати повернутися у Вічність. Він вирішив віч-на-віч зустрітися з Фінджі.

Якщо потрібно буде, він уб’є його.

Нечутними, але впевненими кроками Харлан почав підкрадатися до дверей — так скрадається вбивця до своєї жертви. Він вимкнув автоматичний звуковий сигнал і легенько прочинив двері. Всього на два дюйми. Три. Двері подавалися зовсім нечутно.

У суміжній кімнаті спиною до нього стояв чоловік. Він був надто високий для Фінджі, й ця обставина стримала Харлана від подальших дій.

Трохи згодом, коли спало миттєве обопільне заціпеніння, чоловік почав сповільна, дюйм по дюймові повертати голову.

Харлан не встиг навіть розгледіти його профілю. Перш ніж невідомий повернувся упівоберта, Харлан, зібравшись на силі, з жахом відступив від порога. Автоматичний механізм безгучно зачинив двері. Не тямлячи себе, Харлан позадкував у глибину кімнати. Він важко дихав, серце так калатало, ніби ось-ось мало вистрибнути з грудей.

Фінджі, Твісел, Рада Часів, всі вони разом узяті не довели б його до такого стану. І не фізичний страх перед небезпекою позбавив його мужності, а скоріш — інстинктивна відраза до того, що могло відбутися.

Він підібрав рюкзак з фільмокнигами й, притиснувши його до грудей, примудрився після двох невдалих спроб відчинити двері у Вічність. Ноги самі несли його. Дивом він дістався до 575-го, а потім до своєї кімнати. Ставлення людей до Техніків, яке він нещодавно гідно оцінив, знову виручило його. Кілька Вічних, що трапилися на його шляху, звично відступили вбік і дивилися кудись удалину поверх його голови.

Це було просто щастя, бо на його блідому обличчі застигла гримаса смертельного жаху і, здавалося, ніяка сила не змахне її, не змусить кров знову прихлинути до щік. Та ніхто навіть не глянув у його бік, і Харлан подякував Часові, Вічності і тій сліпій Силі, що є перстом самої Долі.

Він не встиг упізнати того, другого чоловіка в будинку Нойс, однак тепер був упевнений, що не помилився.

Коли Харлан уперше почув у будинку шум, він сміявся, а звук, що перебив його сміх, був такий, ніби впало щось велике в кімнаті поряд. Наступного разу хтось розсміявся в суміжній кімнаті, і Харлан випустив з рук рюкзак із фільмокнигами. Першого разу він обернувся і побачив, як зачинилися двері. Другого разу Харлан зачинив двері, коли незнайомець почав повертати голову.

Він зустрів самого себе!

В ту саму мить Часу і майже в тому самому місці він і той другий Харлан, що прийшов у дім Нойс на кілька біоднів раніше, ледь було не зіткнулися віч-на-віч. Він припустився помилки, настроївши прилади на вже використану ним мить, і Харлан зустрів Харлана.

Чорна тінь жаху переслідувала його ще довго, заважаючи працювати. Він кляв себе, обзивав боягузом, але ніщо не допомагало.

З тієї миті все його життя мовби покотилося вниз. Він міг точно вказати на ту фатальну межу, що розполовинила його долю. Відтоді як він, востаннє настроюючи пульт керування дверима Часу, припустився помилки, його дедалі частіше й частіше переслідували невдачі.