Спершу все йшло як по писаному. Завдання Шатові передали умовними сигналами з даху Палацу Кільця, який був уже в руках повстанців. Ніким не помічений, старий несхильник пробрався на горище, виліз на купол. І тут, за кілька десятків метрів до кратера прожектора, Шата помітили хичисти.

Гримнули гравітаційні рушниці. Дві кулі влучили в спину, одна в руку.

І все ж він знайшов сили підвестися і кинути саморобну бомбу у величезний рефлектор…

Прожектор згас. Вибуховою хвилею тіло Шата відкинуло далеко на площу. Ліг він, спотворений вибухом і падінням, перед самими барикадами однодумців.

Гірко було Іванові пригадувати, як погано він колись думав про Ніата…

Нелегко, — добре це знає Бідило, — дуже нелегко орлу пішки ходити, героєві носити маску раба. Скромно, непомітно прожив Шат життя своє. Непомітно минула молодість у жовтих сутінках коридорів академії, непомітно підійшла старість. Жив, як наказував підпільний центр, і вмер, виконуючи наказ. Жив непомітно, а смерть прийняв у всього світу на виду — на крутім, обпаленім вибухом куполі Палацу Безсмертного…

Після загибелі Умбренда і Анба Іван особливо тяжко переживав смерть Шата. Урну з попелом старого несхильника з почестями поховали на Зовнішній площі.

Умбренда поховав океан.

Головний Прожектор Спокою згас. У діло пішли гравітаційні рушниці. От уже четверту добу гримлять вони з вікон Великого Кільця, де засіли несхильним, і з Палацу Безсмертного, де обороняються хичисти. Четверту добу точиться бій, і ні ті, ні ці не переважають.

Пробували з повітря придушити опір хичистів. Три бойові кораблі, озброєні скорострільними гравітаційними гарматами, знялися з столичного штейподрому. Ллє тільки вони наблизилися до центру, як з вікна верхнього поверху Палацу Безсмертного блиснув яскраво-зелений промінь. Це діяв так званий кріпосний ПС. Він єдиний міг заряджатися не тільки від Головного Прожектора та Завіси, а й безпосередньо з самого джерела енергії — з артерії чи з таємничого акумулятора. Але ж всі артерії перервані і ніяких скейпових акумуляторів на момент повстання не існувало в природі. Правда, були якісь проекти. Проте тільки проекти…

Так чи інакше, а зелений промінь запалив повстанські кораблі на такій відстані, на якій гравітаційна зброя діяла зовсім неефективно. Один штейп, намагаючись збити полум’я, довго метався над містом, два інші впали одразу.

Через кілька секунд промінь згас. Та коли пізніше, вже з протилежного боку Палацу, шхуфи піднялися в чергову атаку, їх знову придавив до землі зелений спалах. Ще з двох боків пробували штурмувати, але й там засвічувалися кріпосні ПС. Світились вони недовго — кожен раз всього по кілька цот, але й за ті цоти багато лиха встигали накоїти.

Площа між Палацом Кільця і Палацом Безсмертного, так Звана Внутрішня площа, густо рясніла трупами у чорно-жовтих комбінезонах…

І тоді Центральний Штаб вирішив викликати Тринадцяту.

Тринадцята! Легендарна батарея потужних гравітаційних гармат. По всій країні лине слава про її бойові діла. Бійці Тринадцятої — старі, загартовані несхильники. Майже всі колишні блаженні учні…

Та не самими гармашами славна батарея. Складалася вона з чотирьох гармат, виготовлених порядком експерименту на заводах Міста-19 перед самою шхуфською революцією. Гармати були дуже великого калібру, найбільшого з усіх діючих.

Поки прибуде Тринадцята, — а вона базувалася в сусідньому секторі, — повстанцям, які штурмували Палац, дано короткий перепочинок.

— Іване, розкажи що-небудь, — попросив Чакт, потираючи плече: у цих гравітаційних рушниць така сильна віддача!

Друзі лежали один біля одного на підлозі, кожен перед своєю продовбаною у стіні бійницею. Стеля й дах Великого Кільця були зруйновані, і тепла злива щедро хлюпала на двох побратимів.

— В якій це ми кімнаті? — запитав Іван.

— В приміщенні фракції партії Пристрасних Ораторів.

— Справді?

— А що?

— Цікава тут зі мною історія трапилася…

— Коли?

— Позавчора. Ти саме полоненого хичиста до штабу відводив, а мені знаєш хто зустрівся?

— Хто? Розкажи!

— Ну добре, слухай.

ОПОВІДАННЯ ІВАНА БІДИЛА ПРО ЙОГО ЗУСТРІЧ ІЗ КАПОМ ШКЕЧЕМ

Штурмували Велике Кільце. В одному з коридорів у рудому, ядучому диму — Палац горів уже — Бідило побачив Шкеча…

Генерал біг оглядаючись. Іван прицілився з ПС, Шкеч — праворуч, Іван за ним, вскочив до якоїсь кімнати — дим, нічого не видно…

Це було приміщення фракції партії Прогресивних Перукарів. Коли дим трохи розвіявся, Бідило побачив, що генерал зник. У стіні темніє пролом. Кинувся туди. Це було приміщення фракції Спілки Ліберальних Аптекарів. Але й тут генерала не було, встиг вискочити в коридор.

Іван — у коридор. Ось він! «Стій! Стій! — гукає. — Брешеш! Не втечеш! Все одно зловлю!» Та зловити Капа Шкеча було не так-то й просто. Надістота, богозвір з крилами вічності на голові тікав од Івана, як наполоханий заєць! З коридора він заскочив до кімнати «Унії незалежності» (партія лакеїв), через боковий хід метнувся до апартаментів фракції галантерейників, звідти, через пролом, до «Ордену Лицарів Любові» і знову вискочив у коридор.

— Стій! Стій, вояче! — Бідило трохи не вхопив генерала за фалди зеленого мундира. Але Шкеч і на цей раз вивернувся, шмигнув до кімнати партії Пристрасних Ораторів.

Отут Іван і застукав їх генеральську схильність, — другого виходу з кімнати не було. Бідило став у проході, загородив його своїми плечима.

— Ну, щактифська твоя душа, молись своєму Безсмертному! — знову прицілився з ПС, клацнув — не діє!

Генерал, як зацькований пацюк, бігав попід стінами, спотикаючись об товстезні шматки скла — уламки стелі. Один з таких уламків — завбільшки з генералову голову — поблискував біля самих Іванових ніг. Бідило нахилився за шматком. Коли підвівся, генерала в кімнаті вже не було.

Отаке! Де ж це він? Куди примудрився вислизнути?

З лівого кутка почулося глухе сопіння. Бідило прислухався і раптом все зрозумів. З кімнати, де засідала колись партія Пристрасних Ораторів, був, виявляється, ще один вихід. У лівому кутку на стіні темнів невеличкий квадратний отвір. Над отвором напис: «ДЛЯ ОФІЦІЙНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ». Саме звідти, з того отвору, куди після кожного засідання фракції акуратно складалися всі протоколи, чулося виразне, глухе сопіння.

— Так от де ви! — зрадів Бідило, став у позу біблейського пророка і врочисто запитав: — А чи знає ваша благочестива схильність, що легше земному верблюдові пролізти крізь вушко голки, аніж щактифському генералові пропхатися через сміттєпровід? Застрягли? Що поробиш, доведеться вам допомогти!

Бідило натиснув на жовту кнопку, в отворі заскрипіло, загурчало, через кілька цот почувся далекий плюскіт, і все затихло. Генерал Кап Шкеч разом з останньою порцією протоколів пристрасних ораторів звалився в очисний басейн…

Чакт реготав. Іван з поважним виглядом — а очі теж сміялися — зауважив, що нічого дивного тут нема:

— Все стало на свої місця. Для надістоти і смерть надприродна…

Батарея прибула аж на початку пори великого спокою. В залах парламенту покотом спали шхуфи, — натомилися, чотири доби штурму за плечима… На даху й внизу, на барикадах, перегукувалися, пильнували дозорці. Вони перші помітили батарею.

— Вставай!..

— Встава-ай! Тринадцята прибула!

Миттю все ожило.

Коридорами, по сходах, застелених дорогими килимами, котили батарейці важкі гармати. З чотирьох боків Великого Кільця повинні були вдарити вони по Палацу Безсмертного. А внизу, в численних вестибюлях, востаннє перевіряли зброю штурмові десятки. Командиром другого десятка призначено Івана Бідила. Чакта — заступником.

Гармашам Тринадцятої дано завдання першим же залпом знешкодити всі чотири кріпосні ПС. Цей перший залп і мав послужити сигналом загального штурму.

І от глибока, тривожна тиша нависла над двома палацами. Всі штурмові десятки із вестибюлів перебралися на барикади. За купами уламків «Велінь Безсмертного», за невеличким обгорілим штейпом, що впав на майдан ще тоді, коли не взяте було Велике Кільце, причаївся напоготові Іванів десяток… Чакт аж блідий від хвилювання, але в очах одчайдушні іскорки. А Бідило наче й зовсім не хвилюється — дивний якийсь, прозорий спокій… Думки ясні-ясні і — зовсім не про бій.