VI
Стрепенулась сильна риба,
Страшно загуділо,
Потряслося ціле небо,
Сонце потемніло.
І покинув Ной рубати,
Став синів скликати,
І казав дилі колоти
І стовпи тесати.
Тешуть, колють, дошки пилять,
Бог їм помагає,
Но, на лихо, і диявол
Голову стромляє.
І що за день бідні діти
3 потом нарубають,-
Чорти ноччю все надпилять,
Другим підміняють.
А сини собі байдуже:
Того не вважають,
Все новії стовпи тешуть,
Пилять і рубають ..
І от знову загуділо,
Риба затряслася,
І краями земля всяя
Морем облилася.
I покинули тесати,
Стали будувати;
Но не знати, як до дошки
Дошку підібрати:
Все без міри у них було!
А потоп близенько! ..
І Ной сів, і зажурився,
І з дихнув тяженько.
VII
І поглянув господь сильний
З неба високого,
І до Ноя посилає
Ангела святого.
І злітає ангел з неба,
І говорить Ною:
«Не журися, вірний Ною:
Сильний бог з тобою!
Не журися, вірний Ною,
Не велике горе.
Хоть по кінцях цілу землю
Затопило море.
Ще раз третій не стрясуться
Світові основи,
А у тебе уже буде
Корабель готовий.
Бери дошку, яку хочеш,
Приклади до дошки,
І котора з них велика -
Стули кінці трошки.
Як коротка - натягни їх,
І -вона пристане.
А що діти натесали -
На будівля стане.
Помолись тілько богу,
Щоби дав бог сили! -
І з сим словом віддалився
Ангел яснокрилий,
І Ной міряє, стуляє,
Кінці натягає
І в суботу до неділі
Корабель кінчає.
VIII
І в неділеньку святую
Страшно загуділо.
Земля всенька затряслася
Море закипіло.
Летять птахи, ідуть звірі,
Каждії по парі.
Тілько люде п'ють, гуляють
І не чують кари.
І зібрався Ной правдивий
Із сім'єю свою,
І по парі бере птахів
І звірів з собою.
А тим часом все кінчилось.
Двері зачинились,
І підземнії основи
Ще раз затрусились.
Земля з шумом упірнула,
Море розіллялось,
І від страху сонце ясне
В хмари заховалось.
ІX
Потонули, які були,
Самі вищі гори.
Наступила ніч темненька,
Показались зорі.
І кровавий місяць сходить,
Сумно поглядає,
Як той батько нещасливий,
Що синів ховає.
І як гріб, стояло море,
Хвилі не збивало
І, як камінь надмогильний,
Корабель тримало.
А в повітрі птахи вились,
Вились, утопали,
Но до корабля святого
Приступу не мали.
От і птаха-носорожець
В морі показався,
І ріг його серед моря,
Як віха, піднявся.
І проглянули то птахи, -
Звились, полетіли
І на ріг той віддихнути
Раптом всі і сіли.
І впірнув він головою -
Птиці позлітали.
Тілько вигулькнув наверха
Птахи знов сідали!
І сідали, і злітали,
Поки не втопили.
Так завсігди тим буває:
Хто гордиться з сили.
І кінчилась кара божа
Риба підступає
І на собі цілу землю
Знову підіймає.
Вода сплила; Ной остався,
Вийшов, подивився
І заплакав над землею,
Й господу молився.
І молився, собі жичив
Лучче умирати,
Ніж такую страшну кару
Другий раз віщати.
І на теє господь з неба
Дощик посилає;
Дощик сипле,- а до Ноя
Господь промовляє:
«Не затоплю більше світу.
Ною! не журися.
Годі землю оглядати,
В небо подивися!-
І поглянув Ной на небо:
Дощик не вгасає,
А веселиця з багорів
Воду випиває.
То дав господь ознак вічний,
Щоби знали люде,
Що такої в світі кари
Другої не буде.
Глянув Ной - розвеселився,
Більше не журився
І щасливо жив з сім'єю,
Й господу молився.
вернуться
7
- казковий птах з рогом на носі, який загинув під час потопу, тому що, покладаючись на свою силу, не захотів сісти у Ноїв ковчег.
