БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ
Коломийський полк у Парижі. 1815
палаце правосудний тріумфів арко
обскубані когути плюмажні офіри
машируючи під арков переможно шпарко
співаємо хрипко немов обозні фіри
слава нашим генералам конюхам слава
слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла
в’ється в небі фана рвана як халява
сто фортець добуто і згага запекла
миром пахне як миртом лопочуть газетки
же конець усім войнам же канони відблискали
на ковчегах бальконів гризуться гризетки
що то йде за вояцтво з обгорілими писками
а то ми машируючи полями і битвами
пронесли свої кулі коломийки ранці
розмальовані шаблями ніби бритвами
світимося наскрізно рана на рані
а то ми серед парижу табором стали
острови плинуть річкою вальсуй версале
скінчилась війна і вина сім бочок
сеною плине яворовий листочок
пам’ять ніби сурму виносимо з бою
сім держав перейдемо вмиємось чисто
чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю
Коломиє писанко Коломиє місто
Нарбутове «А». 1917
Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки
нема електрики і хліба і держави
якому ще вклонитися провидцеві пресвітеру
отечество лежить собі двоглаве та іржаве
а ми вчимось писати нашу першу літеру
абетка починається на А
Артерія
Ассирія
АптекА
АренА рАн глибокА мов трунА
історія кричить немов АбеткА
відкрите А мов Арф рАхмАннА грА
мов хор кАлік безкрАю ноту тягне
комусь АрАл
комусь Афон-горА
лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле
нАш перший нАш голодний птАше нАш
зАкрите А нА шибениць глАголАх
впАде перо як тлінний АдАмАшк
нА Азію що вихололА й голА
кричуще А нАуки тА письмА
як АмбрАзури в АркАх АкАдемій
це Аполлон якого в нАс немА
Або АдАм в розтерзАнім едемі
нема лікарень борошна паперу
універсали розстріли декрети
плач амвонів
абетку починаєм ніби еру
вчимось писати спалахи червоні
Чернігівська міська артилерія
у місті де вже забуто процес уживання апострофа
і йодом багата ріка всихається гінко
стали над урвищем валу 12 чорних апостолів
а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго
залізний атракціон під назвою «пушкі»
охлялі та охололі немов зужиті повії
стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна
вогнепальні колись уламки якоїсь росії
і от
під валом довкіл розляглася чорнична губернія
де груші в садах мов ядра все гуп та гуп
збирайте на схилах сурми порослі терням
вкладайте в губи огрубле тремтіння труб
наведемо на місто черні чоренні жерла
пустим півня по мезонінах мов на гарман
але ядер нема і дула задуха сперла
і лише горобці вилітають з гармат
ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ, або ж БЕЗКІНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ
1. «носаток надцять перехилено…»
носаток надцять перехилено
то й замакітрилось на гамуз
а ті що з крилами і з вилами
губами бамкають bibamus
тут навіть coitus не коїться
носаток надцять перехилено
і непорушність нижче пояса
мов гузна цвяхами присилено
мов шиї зігнуто і змилено
глитай щокате і пузате
носаток надцять перехилено
допоки будеш пановати
мов дух опухлої кунпанїї
зітхаєш ревно і знесилено
ще по одній панове панії
носаток надцять перехилимо
о ганусівко чикилдихо
та прочі випиті напої
в ліси свічок сумирно тихо
відходять шльохи та герої
2. «ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада…»
ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада
паліть воячки непоборні салютами з люф
іде молодичка з косою кривою ставайте свічками
як буква і дух або блазенський бубон і буф
вогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні
джиґунство й богунство як віхті гарячі в груді
вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні
мов камінь у річку слова і круги по воді
світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста
над морем і полем де в мандрах обсмалений рід
заводить у тартар крючок баламут і юриста
хоча і йому не минути вогню сковорід
то хто буде завтра й позавтрім і потім і завше
іти по слов’янську латину в папірусну хлань
крізь морок і мор голоси як вузли зав'язавши
над попелом пасік парсун і пісень і повстань
косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю
стрічайте герої бурлацтва святі бахурі
вертеп не зачиниться з нього показано дулю
отчизні і жизні і смерті і ясній зорі
