— Який же ваш загальний висновок? — запитав голова експерта.

Професор Шейн, що сам користувався великою популярністю як вчений і хірург, відповів одверто:

— Мушу визнати, що в цій справі я нічого не розумію. Я можу лише сказати, що тільки генієві під силу те, що робив професор Сальватор. Сальватор, очевидно, вирішив, що в своєму мистецтві хірурга дійшов до такої досконалості, яка дає йому змогу розкладати, складати і пристосовувати тіло тварини й людини за своїм бажанням. І хоч він блискуче здійснював це на ділі, та, проте, його відвага й широчінь задуму межують з… безумством.

Сальватор зневажливо посміхнувся.

Він не знав, що експерти вирішили полегшити його долю і підняти питання про його неосудність, щоб мати можливість замінити тюремний режим на режим лікарні.

— Я не стверджую, що він божевільний, — провадив далі експерт, помітивши усмішку Сальватора, — але в усякому разі, на нашу думку, підсудного треба перевести в санаторій для психічнохворих під довгочасний нагляд лікарів-психіатрів.

— Суд не ставив питання про неосудність обвинуваченого. Суд обміркує цю нову обставину, — сказав голова. — Професоре Сальватор, чи бажаєте ви дати пояснення з приводу деяких питань експертів і прокурора?

— Так, — відповів Сальватор. — Я дам пояснення. Але хай разом з тим це буде і останнім моїм словом.

Сальватор спокійно підвівся і оглянув судову залу, немовби когось шукав. Серед глядачів Сальватор помітив Бальтазара. Крісто і Зуріту. У першому ряду сидів спис-коп. Сальватор трохи затримав на ньому свій погляд. На обличчі Сальватора з’явилася ледве помітна усмішка. Потім Сальватор знову почав шукати когось поглядом, уважно озираючи залу.

— Я не бачу в цій залі скривдженого, — нарешті промовив він.

— Я скривджений! — крикнув раптом Бальтазар, зірвавшись на ноги. Та Крісто смикнув брата за рукав і посадив на місце.

— Про якого скривдженого ви кажете? — запитав голова. — Якщо ви маєте на увазі спотворених вами тварин, то суд не вважав за потрібне показувати їх тут. А Іхтіандр, людина-амфібія, перебуває в приміщенні суду.

— Я маю на увазі господа бога, — спокійно і серйозно відповів Сальватор.

Почувши таку відповідь, голова суду розгублено відкинувся на спинку крісла. “Невже Сальватор збожеволів? Чи він вирішив удавати божевільного, щоб уникнути в’язниці?”

— Що ви хочете цим сказати? — запитав голова.

— Я думаю, суду це має бути ясно, — відповів Сальватор. — Хто той головний і єдиний, кого скривджено в цій справі? Очевидно, тільки господь бог. Це ж його авторитет, на думку суду, я підриваю своїми вчинками, вторгаючись у його сферу. Він був задоволений своїми творіннями, і раптом з’являється якийсь лікар і заявляє: “Це зроблено погано. Це потребує переробки”. І починає перекроювати боже творіння по-своєму…

— Це блюзнірство! Я вимагаю занести слова обвинуваченого в протокол, — сказав прокурор, удаючи ображеного в своїх найсвятіших почуттях.

Сальватор знизав плечима.

— Я переказую тільки суть акту обвинувачення. Хіба не до цього зводиться все обвинувачення? Я читав справу. Спочатку мені закидали обвинувачення тільки в тому, що я нібито робив вівісекції і заподіяв каліцтво. Тепер проти мене висунули ще одне обвинувачення — блюзнірство. Звідки повіяв цей вітер? Чи не з боку кафедрального собору?

І професор Сальватор подивився на єпископа.

— Ви самі створили процес, в якому незримо присутні на боці обвинувачення господь бог як скривджений, а на лаві підсудних разом зі мною Чарлз Дарвін як підсудний. Можливо, мої слова ще раз завдадуть прикрощів декому з присутніх, але я продовжую обстоювати думку, Що організм тварин і навіть людини недосконалий і потребує виправлень. Я сподіваюсь, що присутній у цій залі настоятель кафедрального собору єпископ Хуан-де-Гарсілассо підтвердить ці слова.

Хвиля здивування прокотилася залою.

— У п’ятнадцятому році, незадовго перед моїм від’їздом на фронт, — сказав Сальватор, — мені довелося внести маленьку поправку в організм шановного єпископа — вирізати йому апендикс, цей непотрібний і шкідливий додаток сліпої кишки. Лежачи на операційному столі, мій духовний пацієнт, наскільки я пам’ятаю, не заперечував проти того порушення образу і подоби божої, яке я зробив своїм ножем, вирізаючи частку єпископового тіла. Хіба цього не було? — спитав Сальватор, дивлячись у вічі єпископові.

Хуан-де-Гарсілассо сидів нерухомо. Тільки бліді щоки його ледь-ледь порожевіли та злегка тремтіли тонкі пальці.

— І чи не було другого випадку тоді, коли я ще займався приватною практикою і робив операції омолодження? Чи не звернувся до мене з проханням омолодити його шановний прокурор сеньйор Аугусто де…

Почувши це, прокурор спробував запротестувати, але його слова заглушив сміх публіки.

— Я прошу вас не відхилятися, — суворо сказав голова.

— Це прохання було б далеко доречнішим по відношенню до суду, — відповів Сальватор. — Не я, а суд надав такий напрям процесу. Хіба декого тут не злякала думка, що всі присутні тут — учорашні мавпи або навіть риби, які мають можливість розмовляти й слухати тільки тому, що їхні зяброві дуги перетворилися на органи мови й слуху? Ну, якщо не мавпи, не риби, то їхні нащадки. — І, звертаючись до прокурора, який виявляв ознаки нетерпіння, Сальватор сказав: — Заспокойтесь! Я не збираюся тут з ким-небудь сперечатись або читати лекції з теорії еволюції. — І трохи помовчавши, вів далі: — Біда не в тому, що людина походить від тварини, а в тому, що вона не перестала бути твариною… Грубою, злою, нерозумною. Мій учений колега даремно лякав вас. Він міг би не говорити про еволюцію зародка. Я не вдавався ні до впливу на зародок, ні до схрещування тварин. Я — хірург. Моїм єдиним знаряддям був ніж. І, як хірургові, мені доводилось допомагати людям, лікувати їх. Оперуючи хворих, я мусив часто робити пересадку тканин, органів, залоз. Щоб удосконалити цей метод, я зайнявся дослідами пересадки тканин у тварин.

Подовгу спостерігав я оперованих тварин у своїй лабораторії, намагаючись з’ясувати, вивчити, що відбувається з органами, перенесеними на нове, інколи навіть незвичайне місце. Коли мої спостереження закінчувались, тварину переселяли в сад. Так створився у мене цей сад-музей. Особливо захопила мене проблема пересадки — обміну тканин між тваринами, дуже віддаленими за своєю природою: наприклад, між рибами й ссавцями і навпаки. І тут мені пощастило досягти того, що вчені вважають взагалі немислимим. Що ж тут незвичайного? Те, що сьогодні зробив я, завтра робитимуть звичайні хірурги. Професор Шейн повинен знати про останні операції німецького хірурга Зауербруха. Йому пощастило замінити хворе стегно гомілкою.

— А Іхтіандр? — спитав експерт.

— Так, Іхтіандр — це моя гордість. Під час оперування Іхтіандра труднощі полягали не тільки в техніці. Я повинен був цілком змінити роботу людського організму. Шість мавп загинуло на підготовчих дослідах, доки я досягнув своєї мети і міг оперувати дитину, не побоюючись за її життя.

— В чому полягала ця операція? — запитав голова.

— Я пересадив дитині зябра молодої акули, і відтоді дитина могла жити на землі і під водою.

Серед публіки залунали вигуки подиву. Присутні у залі кореспонденти побігли до телефонів, кваплячись сповістити редакції про цю новину.

— Згодом мені вдалося досягти ще більшого успіху. Моя остання робота — земноводна мавпа, яку ви бачили, може жити без шкоди для здоров’я протягом невизначено довгого часу як на землі, так і під водою. А Іхтіандр може прожити без води не більше як три-чотири доби. Довге перебування на землі без води для нього шкідливе: легені перевтомлюються, а зябра підсихають, і Іхтіандр починає відчувати гострий біль у боках. На жаль, під час моєї відсутності Іхтіандр порушував встановлений мною режим. Він занадто довго залишався па повітрі, перевтомив свої легені, і в нього розвинулась небезпечна хвороба. Рівновага в його організмі порушена, і він повинен більшу частину часу бути у воді. З людини-амфібії він перетворюється на людину-рибу…