Безперечно, дивним і навіть несерйозним було б шукати серед сучасних американських авторів науково-фантастичних романів людей з подібним культурним рівнем (мова йде, звичайно, про письменників, які за духом своєї творчості виражають світогляд панівного, буржуазного класу). Людина є продуктом власного суспільного оточення, власного середовища, яке впливає на неї, виховує її й прищеплює ті чи інші психологічні особливості. Автор, вихований на поглядах звірячого капіталістичного суспільства, як правило, лишається спадкоємцем усіх хижацьких тенденцій цього суспільства, стає апологетом експлуатації людини людиною, хоч би це й відбувалося під тими чи іншими захисними масками. Лише поодинокі буржуазні письменники (яких ми заслужено називаємо передовими, прогресивними) переборюють панівні тенденції свого суспільства, пересилюють їх з тим, щоб повернутися обличчям до майбутнього світу кращих людей.
А серед авторів американських науково-фантастичних романів справа стоїть ще гірше. Вони пишуть ці романи, прагнучи дати широким читачам те, що до них найлегше доходить, відгукуються на архісучасні теми, “розрізуючи” їх у бажаному для видавництв плані і, ясна річ, боячись наче чорт ладану показати якісь нестандартні чи, ще небезпечніше, гострі політично конфлікти.
Розпочалася атомна ера, — і йдуть косяком романи на теми розщеплення атомного ядра, створення надзвичайних вибухових атохмних речовин і, певна річ, на тему атомної війни.
Радянський Союз відкрив еру супутників, балістичних міжконтинентальних ракет і космічних кораблів, — ще ширшим потоком пішли романи на космічні теми: про гігантські міжпланетні ракети, ультрашвидкісні зореплани, про завоювання планет і галактик із зброєю в руках і, звичайно, знов-таки про війни — між різними експедиціями, і між планетами, і навіть галактиками. До речі, додамо, що саме такий каламутний потік міжпланетних, космічних романів з обов’язковими війнами в просторі розплескується зараз дедалі більше, про що свідчить хоча б поданий нами невеличкий перелік авторів і їхніх творів.
А люди? А герої цих науково-фантастичних романів, цих кращих творів американського “сайєнс фікшн”? Адже немовби й вони мусили б хоч дещо змінитися, стати якщо не кращими, то принаймні розумнішими?..
В тому-то й річ, що люди не змінилися. В усіх цих романах, як і раніше, діють “супермени” різних калібрів, міжпланетні конкістадори й загарбники, ладні перегризти одне одному горлянки заради наживи, заради відкриття тих чи інших родовищ цінних копалин на чужих планетах, — ніякі не люди майбутнього, а звичайні сучасні капіталістичні дрібні бізнесмени й хижаки. Ніщо не змінилося, — крім засобів пересування: тепер це ракети й зорельоти. Не змінилися навіть масштаби описуваних подій, бо хіба ж це має значення, де відбуваються грабунки і вбивства, — на невідомій планеті чи в раніше невідомій Африці? Адже і там, і тут діють апостоли колонізації й експлуатації, тільки що замість рушниці застосовуються атомні пістолети або генератори протонів чи нейтронів.
Та як же могли змінитися герої цих романів, коли їх автори лишилися тими ж самими продуктами капіталістичної цивілізації з усіма типовими психологічними якостями й властивостями, притаманними світові хижаків? Хіба ж ці автори можуть створити інших героїв, ніж подібних до самих себе, хоч би й озброєних найновітнішими засобами знищення, які тільки може підказати авторові розвиток сучасної науки й техніки? Сухе дерево не може принести соковитих плодів, навіть коли його оздобити прикрасами з яскравої пластмаси й барвистої мішури.
Найхарактернішим для сучасної американської наукової фантастики є цілком наявна диспропорція між показуваним у ній ефектним, іноді навіть приголомшливим розвитком машин і всілякої техніки з одного боку — і з другого боку цілком невідповідним для такого розвитку інтелектуальним та психологічним рівнем персонажів цього жанру. Створюється враження, ніби на прекрасні, неймовірно удосконалені машини в цих романах посаджені буквально карикатурні з погляду здорового людського глузду, вирізані з фанери постаті, вкрай бідні інтелектом і психологічним змістом. Вони ходять серед чудових машин, казкової техніки й час від часу удають, начебто розуміються на техніці та її перспективах; а зрештою — поводяться як варвари, здатні тільки убивати й грабувати, як це робили їхні предки, конкістадори й флібустьєри, тільки що помножені на страхітливі умови сучасної капіталістичної, імперіалістичної техніки знищення. Вони виглядають наче жалюгідні маленькі актори, що змушені з якоїсь причини грати роль всевладних володарів удосконалених машин і техніки, не маючи при цьому ні потрібних знань, ні інтелекту. Це — жахлива картина, на жаль, типова для сучасної американської наукової фантастики! А тим часом це ж мусили б бути люди майбутнього, прекрасного майбутнього, в якому машини й техніка, покірні людській волі, грають суто допоміжну роль, старанно допомагають людині-творцю здійснювати властиві для неї горді мрії завойовника незнаних ще висот і глибин науки й техніки. Це мусили б бути сміливі, відважні люди з найвищим рівнем інтелекту, збагачені розумінням перспектив розвитку науки, яке дозволило б їм приймати рішення, що їх нездатна прийняти будь-яка, навіть найрозумніша машина. Справжня наукова фантастика — це той прекрасний жанр, де мають діяти Гагаріни і Титови у квадраті, бо саме їм належить почесна місія великих першопрохідників, і саме вони сміливо й безстрашно знищують численні “білі плями” на карті сучасної науки.
Чи ж такими, чи ж хоч подібними до таких людей бачимо ми персонажів американських науково-фантастичних романів? Чи ж схочуть читачі наслідувати їх приклад? Та аж ніяк!
Звичайно, як уже говорилося раніше, деяким американським письменникам-фантастам властиві пошуки нових шляхів розвитку цього своєрідного і перспективного жанру. Таких авторів мало, але саме їм, можливо, належить майбутнє, бо вони, хоч ї навпомацки, шукають нестандартні, нетрафаретні шляхи розв’язання науково-фантастичних тем, і останні внаслідок цього набувають у них іншого звучання, певного прогресивного характеру.
Таким є роман “Вітри часу” Чада Олівера, де автор дотепно й цікаво проводить думку про те, що культура на Землі створена для подальшого розвитку людства, а не для того, щоб зрештою перетворити його на радіоактивний порох. Таким є письменник Алан Іннес, для якого властиві тенденції показу відважних, сміливих людей, готових на самопожертву в космосі, щоб врятувати Землю від небезпеки. Таким здається нам і Бім Пайпер. Виразно помітне розуміння ним загальнолюдських цінностей, неминущої для всіх часів і всіх народів їх вартості.
Прогресивним спрямуванням відзначаються також і ті кращі твори американської наукової фантастики, в яких наявний більш чи менш виразний сатиричний струмінь. Такі автори висміюють негативні сторони американської дійсності, горезвісний американський “спосіб життя”. Тут ми можемо назвати імена Пола Андерсона, Фредеріка Поля, Джока Макгіра, К. М. Корнблата, Джозефа Шелліта, Роберта Хайнлайна, Т. Л. Томеса.
Не слід, правда, думати, що в цих кращих, прогресивних творах американської наукової фантастики ми могли б знайти справді повнокровних героїв, тих першопрохідників науки й техніки, за прикладом яких бажали б піти читачі. Навіть і тут у персонажів творів (за дуже рідкими винятками) помітні риси ущербності, неповноцінності фрейдистського типу; ці герої плутаються у протиріччях, вони сумбурні, їх вчинки час від часу просто вражають своєю непослідовністю, — принаймні з нашої точки зору. Але загальний рівень їх все ж таки незрівнянно вищий, ніж у “суперменів”, героїв явно буржуазного науково-фантастичного чтива. Вони значною мірою відображають дійсність, горезвісну дійсність капіталістичного світу і її похмурі сторони; отож, ці герої самим своїм існуванням протестують проти сучасного капіталістичного ладу.
