– Ну мусить же вона якось літати!!! – люто закричала Чуб, відкидаючи безталанну мітлу.

– Невже? – саркастично зламала брови Катерина. – Так, любі мої, давно я в цирку не була!

– Дурка! – крикнула Дарина. – Там шафа, повна мітел! Тут балкон без перил – мов спеціально для зльотів! Що це, по-твоєму, значить?

– На трасі під Києвом мітли десятками стоять. Дядьки продають – по три гривні штука. Не підкажеш, там часом не заміський аеропорт?

– Усі відьми літають на мітлі! Це кожний знає! Але я подумала, що вдень…

– Невже? Ти ще й думати вмієш? – єхидно поцікавилася Дображанська.

– Я в дитинстві мріяла бути льотчиком-космонавтом!

– Це, звісно, доказ, – вискалилася Катерина.

– Так от. Київ дуже важливе місто в плані повітроплавання! – збуджено зацокотіла космонавтка Д. Чуб, що, втім, не відбулася. – І Сікорський тут народився, який перший вертоліт винайшов. І Корольов, який першу ракету вивів в космос, – наш, із Житомира, в Києві, в Політехнічному навчався, де й Сікорський… Ми тільки перший літак проґавили! Зате першу «мертву петлю» на літаку Петро Нестеров у Києві зробив. І перший у світі багатомоторний літак «Витязь», і «Ілля Муромець» – теж Сікорський! З нього потім у війну перші російські бомбардувальники робили, ескадри «Муромців»! А все чому? Тому що в Києві ЗАВЖДИ літали!

– Якби хазяйка цього будинку літала на мітлі, вона не тримала б у шафі параплан, – з апломбом приземлила «космонавтку» Катя.

– Та ви! Ви! – завикала заземлена «льотчиця».

– А якщо ми – не відьми? – сказала Марійка.

Чуб завмерла з розтуленим від обурення ротом, поглядаючи на неї як на останню зрадницю.

– Ти ж сама… Перша! – слізно почала вона.

Але Марійка вже прилипла до книжкової полиці, намагаючись визволити звідти стиснутий позолоченими сусідами том словника.

– І в листі, і в книзі немає слова «відьма»! – стривожено пояснила Ковальова. – Тільки «Ясна Києвиця». Рідкісне визначення – я його ніколи раніше не зустрічала. А раптом це не синонім, а… – Том нарешті вирвався на волю, і Марійка пірнула в нього з головою. Дарина напружено чекала, поглядаючи на свою мітлу, – коли справа стосувалася книг, подруга зазвичай даремно не молола язиком.

– «Киевица, – вивудила потрібне слово студентка, – худая ведьма».

– Тобто хирлява? – нервово сіпнулася Дарина, мимоволі хапаючись за свою занадто вгодовану талію. – Що це означає? Вони тільки худих беруть?!

– Авжеж! – розвеселилася Катерина. – Я згадала! Я передачу про інквізицію дивилася. Так там говорили: одним зі способів визначення відьом було зважування! Вважалося, що відьми дуже легкі – інакше їх мітла не підніме.

Дарина засмучено закліпала очима. Катя нестримно розреготалася:

– Ось чому твоя палиця не злітає, – вона зламатися під тобою боїться!

– «Худая» – означає кепська, неякісна, непрофесійна, – різко зрізала її Марійка і, дивлячись Каті просто у вічі, сказала: – Навіщо ви так? Хіба буде краще, якщо ми всі пересваримося?

– Але це ж єресь, – знизила тон Катерина.

– Але ви можете просто піти, – м’яко заперечила їй Ковальова. – Утім, ви не йдете, бо знаєте: вірите ви в це чи ні, вам, так само як і всім нам, треба зрозуміти, що з нами коїться.

– Ти сама щойно сказала: ми не відьми!

– А хто? Напівфабрикати недороблені?! – гірко образилася на долю Дарина.

– Може, воно й на краще, – безрадісно мовила Марійка. – Слухай, – повернулася вона до домашньої книги, – що я знайшла. Тільки казати не хотіла. «Поездка на шабаш совершается верхом на палке, которая для этого смазывается особой мазью. В это снадобье входит, как существенная составная часть, жир маленьких детей, которых обязательно доставляет ведьма или сам демон».

– Я дітей різати не буду! – перелякано запротестувала Чуб.

– А я про що… Коли вірити книжкам, виходить, що відьми – не дуже гарні.

– А твоя Маргарита? – підколола її «святим» Дарина. – Вона ж літала на бал до Воланда. І нікого для цього не вбивала!

– Їй Азазелло дав уже готовий крем, – остаточно скисла Марійка, – «жирний» і «жовтуватий».

– Гадаєш, Маргарита мастилася жиром немовлят? – зойкнула Чуб.

– Вона не знала! – пристрасно виправдала улюбленку Ковальова.

– Нісенітниця! – дзвінко резюмувала Катя. – У тій передачі розповідали: якщо втерти в шкіру такі препарати, як беладонна або атропін, може виникнути відчуття левітації – ілюзія польоту в повітрі. Польоти на мітлі – це глюки. А відьми – просто перші наркоманки!

– Та-ак, – розчаровано мовила Дарина Чуб. Обидві версії виявились однаково непривабливими: або – вбивці, або – наркоші!

– Жир немовлят, – обурено пирхнула Беладонна, що досі чесно мовчала, – Середньовіччя й західництво! Слов’янські відьми вживали відвар із дурману і тирлич-трави! Ним натирають пахви або…

Катя різко приклала руку до серця й голосно вдихнула повітря, не зводячи очей із сніжно-білої кішки.

– Ну я ж тебе просила! – докірливо скрикнула Марійка.

– Дезодоранти! Що ж ти раніше мовчала? – закричала Чуб.

Беладонна демонстративно насупилась і відвернулася, явно вважаючи, що два різноспрямовані запитання містять цілком вичерпну відповідь.

Дарина, тупцяючи, метнулася в коридор.

Марійка – до майже непритомної Каті.

– Нічого, – похмуро зупинила її та. – Нехай. Інакше я б ні за що не повірила. Придумала б яке завгодно пояснення, але… До речі, – негайно схопилася за соломинку вона, – я нещодавно читала, що японці винайшли перекладачі для собак і кішок! Вони гавкають, а спеціальний пристрій перекладає англійською: «сти давай!», «Не хочу», «Набридло». Може, їх вже до нашої адаптували? У нас же умільців повно…

– Правильно, – тяжко погодилася з нею Марійка Ковальова.

– Ну чьо, летимо?! – вбігла до кімнати Дарина з багатообіцяючим дезодорантом у руках.

Тицьнувши його збентеженій подружці, «космонавтка» знову схопилася за мітлу й, осідлавши її, підстрибнула на килимі.

– Летимо! – істерично посміхаючись, повторила Катя, вже втретє за сьогоднішній день відчуваючи, що остаточно з’їхала з глузду. – Летимо! Та зрозумій же ти, дурман – це дурман! Скільки наркоманів із вікна навернулися! Люди – не літають!!!

– Ще й як літають! Дивися!!!

Чуб бадьоро вихопилася на бетонний майданчик балкона з відваленим поруччямя. Сіла, напружено зігнувши ноги в колінах, безстрашно подивилася вниз на асфальт Ярославового Валу, зціпила зуби і… відчайдушно проголосила:

– А знаєте що? Викличмо ліпше таксі!

– Ви що, на шабаш зібралися? – розсміявся молодий водій, побачивши трьох різнокаліберних дівчат, одна з яких навіщось везла з собою двірницьку мітлу, наявність якої було важко пояснити.

– Ага, на шабаш, – відповіла Дарина з кокетуванням професійного конферансьє.

– А мене з собою візьмете? – з цікавістю вивернув він шию.

– Ні, не візьмемо, – протуркотіла Чуб. – Там лише дівчата.

– На дорогу дивіться, – професійно-начальницьки гаркнула Катя.

А Марійка, що в жодному з підвидів спілкування професійних навичок не мала, розсудливо перемкнулася на свою професійну галузь і заклопотано замислилася: «І все-таки, що означає “худая ведьма”»?

Якщо про когось російською говорять «худая мать» або «худой доктор», мають на увазі, що ці люди погано виконують свої обов’язки. Але, згідно з народними повір’ями, до професійних обов’язків відьом входять винятково шкідливі діяння та вчинки. Й навіть обожнювана Маргарита Миколаївна, обернувшись на відьму, тут же розгамселила квартиру критика Латунського й перетворила свого ні в чому не винуватого сусіда на свиню.

Але чи означає це, що «худая ведьма» – жінка, занадто хороша для відьми, чи їй просто страшенно хочеться підтасувати таку відповідь? З іншого боку, в жодному описі канонічних чаклунок не сказано, що ті зобов’язані щоночі чергувати на горах, «чтобы остановить то, что может нарушить истину». Щоночі! Це ж робота важча, ніж у тата!

«Моя влада – ваше рабство», – загрозливо брязнула в її голові бідолашна Килина.