- Як, - питаю я, - не знайдеться?! Аджеж ж знайшовся! - кажу.
- Як iзнайшовся! - пiдскочив пан. - Де ж вiн?
- Та ви ж його, пане, самi з'їли! У сома всерединi самi тiльки пiдпалини та хвоста витягли! - Було тодi вiд пана нам, але було й пановi гикоти та нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколi. Ото, як вiн купався, сом його й проковтнув.
- А ви, дiду Паньку, часом не той... не бре-бре, що сом собаку проковтнув?
- Не вiриш? А от у Сабанііва в книзi написано, що в Уфимськiй губернiї сом проковтнув ведмедя, який перепливав рiчку. А ведмiдь це тобi не собака! Отакi соми бувають! А ти не вiриш...
- А не чули, щоб сом парового катера проковтнув?
- Такого не чув. Що не чув, то не чув! А чого ти смiішся? Ти думаіш, що катер для сома розмiром завеликий? к такi соми, що й катера б ковтнули, так бояться.
- А чого вони бояться?
- Торохтить дуже, як рiчкою пливе. А якби тихо плив, могло б i катеру те бути, що тому Джоівi! I незчувся б, коли у сома в черевi опинився б! Соми -вони такi!
Сом дуже сильна риба, могутня.
- Одного разу, - розповiдав менi один дуже заядлий i дуже справедливий рибалка, - стою на човнi з вудками на Днiпрi. Отам, трохи нижче од Плютiв. Тягаю лящi, язi, краснопери. Добре тодi клювало... Коли - гульк - серединою Днiпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора не чути. Що, гадаю собi, за фокус-мокус: i мотора на човнi нема, i вiтрил нема, i веслами нiхто не махаі, а човен, немов той глiсер, мчить. Коли це якраз навпроти моії сижi човен як закрутиться на мiсцi, як завертиться, а потiм стриб уперед, а потiм знову круть-верть на мiсцi, i то нiби пiрне, то вирине, то пiрне, то вирине, - аж ось таки добре пiрнув i звiдти, з човна, раптом одчайдушний крик: "Рятуйте! Рятуйте!" Тихо... I знову: "Рятуйте! Давай човна!" Я за весла та до човна. На човнi переляканий дiдок, однiію рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звiсилася. "Що таке?" - питаю. "Сом! Рятуйте!" - "Де сом, який сом?" - "На гаку сом".
- "Так одчiпляйте, - кричу, - а то втопить!" - "Зашморгнуло на руцi, не вiдчеплю!" - "Рубайте шворку". - "Нема чим рубати. Пiдпливайте, може, вдвох щось зробимо". - "I давно вiн вас возить?" - "З-пiд Канева мчу!" Тiльки-но я вхопився за дiдового човна, а воно як потягло, як поперло, як поперло! Куди тому глiсеру! Дотягло нас аж отуди до Вишеньок, а тут, хвалити бога, пiшов сом понад берегом i я встиг за кущ на березi вхопитися... Смикало воно, смикало - не вiзьме. Я мiцно за кущ держуся, а воно, видно втомилося... Та де ж не втомитися - проти води стiльки ото човна промчати... "Шворка ослабла, слава богу!" - каже дiдок. "Тягнiть!" - кажу. "Не пiдтягну". Аж ось i сам сом виринаі i перевертаіться голiчерева на водi. Вуса ворушаться, i бульби з рота бульботять. Так нiби не скаже: "Ох i стомився ж я, товаришi рибалки! Дайте вiдпочити, я вас до Киіва довезу!" Витягли ми сома на берег. Я й кажу: "Не вiр, бо звiр. Бий веслом по головi!" Дiд як гагакне сома веслом по головi i промовив: "Амiнь!" Показуі руку, а вона шворкою нiби аж перерiзана у зап'ястi, пальцi пухлi та синi-синi... Ну й сом, я вам скажу! Як човен завбiльшки... "Та де, - питаю, - воно, оце страховисько, вас пiдхопило?" - "Трохи вище вiд Канева, - вiдповiдаі дiдок. - Виїхав я на сома оцим човником, пливу собi, похрокую, самицю приманюю. Ну, як знаіте, пiд човном гак з наживою. Вiн як ухопить, як смиконе.., Ну й пiшло! А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув вiн зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по менi раки. Утримався все-таки! От халепа! Як же ми тепер додому дiстанемося? Не близький свiт!"
Сильна, як бачите, риба сом.
Сом - риба осiла. Живе сом в якiйсь однiй ковбанi i майже нiколи її не кидаі. Дорослий сом. Молодi соменки й соменята - тi меткiшi, вони бродять по всiй рiчцi, на чужi "вулицi" запливають.
Чим живляться соми, що вони їдять? Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят...
Найкраще ловиться сом теплими лiтнiми мiсяцями, вночi.
Ловлять сомiв вудочками, бере вiн i на спiнiнг, а великий - на спецiальнi великi гаки.
Чим наживляти гаки на сома? Черв'яками, живцями, жабами, можна чiпляти шматки м'яса i т. д.
На великих сомiв на гака, як ви мали нагоду пересвiдчитися з нашої розповiдi, найкраще чiпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гiмалайського ведмедя. На бiлого ведмедя сом не бере, бо бiлий ведмiдь звiр полярний, а сом любить теплi води й не дуже холодних звiрiв.
Як ловити сома?
Дуже просто: наживляйте гачка, сидiть i чекайте. Почне клювати - пiдсiкайте. Пiдсiкши - витягайте. Витягли - зразу ж берiть ножа i розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в черевi знаходили рiзнi цiкавi речi: копчену ковбасу, вареного рака й пару цiлiсiньких шпротiв. Отже iнодi сом вам принесе не тiльки самого себе, як свiжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку холодну закуску.
Iнтересна риба сом!
За царського режиму, як свiдчать дореволюцiйнi рибалки-письменники, сом важив до 400 кiлограмiв, ковтав собак i ведмедiв. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну i ковтатиме симентальських бугаїв i невеличкi буксирнi пароплави...
Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже вiримо. Радянському письменниковi не до лиця, - м'яко кажучи, - перебiльшувати.
А сома... сома менi самому доводилося бачити такого завбiльшки, як комбайн! Тiльки трохи довшого.
Це, дорогi нашi читачi, серйозно i без жодного перебiльшення.
ЩУКА
Розмова буде про справи дуже серйознi, через те давайте вiдразу домовимося про термiнологiю. Значить, так:
Щ у к а - це щука-риба роду жiночого.
Щ у п а к - це щука-риба роду чоловiчого.
Щ у ч е н я т а, щ у п а ч е н я т а, щ у п а ч к и, щ у п е л я т а - це таке собi - дрiб'язок.
...Суперечка буяла страшна, аж трохи не до бiйки: хто бiльшу впiймав щуку.
Гордiй Iванович, знаменитий спiнiнгiст, що обшмагав своїм спiнiнгом Десну, Днiпро i всi iншi озера вiд Чернiгова до Днiпропетровська, захлинаючись, розповiдав, що десь бiля Бужина вiн витяг на спiнiнг щуку вагою 21 кiлограм 310 грамiв, що вся вона була в мулi, як у клоччi, i що, розчинивши, вiн викинув у неї зсередини двокiлограмового судака, а зуби в щуки були у сантиметр завдовжки, i що вiн iз зуба зробив собi шило i тим шилом i досi протикаі пiдметки!
Дiд Круча слухав Гордiя Iвановича, презирливо пихкаючи люлькою, i коли Гордiй Iванович, кiнчаючи розповiдь, зiтхнув: "Отака була щука!" - дiд Круча рвучко пихнув люлькою, витяг люльку з рота, сплюнув i промовив:
- Щупеля!
Гордiй Iванович пiдскочив, хотiв щось крикнути, але в нього вийшло тiльки:
- Т-т-т-т-т!..
Вiн закашлявся, сiв, ударив об землю рукою, захлинувся, довго вiдсапувався, вхопив баклажку, ковтнув води, ще хотiв щось сказати, та дiд Круча його перебив сердито:
- Ти пiсню знаіш?
- Яку пiсню?
- Що отаман Iван Сiрко спiвав?
- А мало хiба Iван Сiрко пiсень спiвав?
- Та я про щуку питаю. Пiсню про щуку? Оту:
- Чув таку пiсню? - присiкався дiд Круча.
- Ну, чув!
- Так її отаман Iван Сiрко спiвав! Давнi дiла! Так оту щуку, що її Сiрко бачив, я впiймав! Три пуди з фунтом! А ти менi - двадцять одно кiло. Щупаченя твоя щука проти моії! О!
- Та вiдкiля ви, дiду, знаіте, що то та сама щука?
- Та ти не перебаранчай! Ти слухай!
Ми сидiли на березi Пiдстепного лиману, пiд розлогою вербою, i така та верба стара-стара, що аж репнула вiд старостi i на три стовбури подiлилася, стовбури тi в рiзнi боки порозкарячувалися i утворили вже не дупло у вербi, а якесь мiжстовбур'я, де не те що сiсти, а й лягти можна. Дiд Круча запевняі, що тiй вербi: "Лiт iз тища, а може, й менше".