Усі посміхнулись. Рівно на шість зубів.

— Як ви?

— А як ви? — повернуто назад із професійною посмішкою.

— Кави, чаю? Зеленого?

— Ви вже були у відпустці?

Так вимагають правила. Якщо у світі не сталося глобальної економічної кризи, чи війни з Грузією, чи паводку в Закарпатті, зазвичай говорять про відпустку. На крайняк про ціни на нафту. Вічна тема, погода відпочиває. Закарпаття також. На це не більше десяти хвилин, бігбоси вічно зайняті, коли факери почнуть за справу, вони зникнуть за кілька секунд у напрямку «Marche». Круто, з Теремків на Рогнідинську. Близенько так. Стеся б із радістю зникла з ними, але вона senior-консультант. Strategic consultant. Вона зробить тут всю роботу, буде дрючити команду, а потім під час фінальної презентації прийде її менеджер і привласнить в очах бігбосів усі плоди її праці. Вона звичайно може підставити свого менеджера і потім врятувати на презентації так обережно, що бігбоси без варіантів запідозрять глибину її участі в проекті. Та вона цього не зробить. Бо менеджер звісно не порекомендує її на підвищення. Із менеджером краще не зариватись, хіба що він зібрався валити, а тебе гріє думка про його місце… Або зібралася валити сама.

Проект невеличкий, тижні на три-чотири і стовідсотково факерський. Падає рентабельність, а тому будуть звільняти. Тих, кого факери назвуть. Із клієнтського боку з факерами працюватиме хлопчик-гарнюня. На вигляд хлопчику років тридцять, а може, й більше.

— А це наш провідний аналітик, Іван Затулій. Він у курсі, — промовив бігбос, натякаючи, що йому вже час йти.

— Стеся Мороз. Я ваш стратегічний консультант, — промовила вона, простягаючи руку.

Блін, із цим рукоприкладством. Ну не люблять наші чоловіки цього. Не люблять. Ну вони, у принципі, і жінок-консультантів недолюблюють. Хлопчик-гарнюня підвів на неї свої телячі очки в окулярах і професійно усміхнувся. Рівно настільки, що Стесі стало зрозуміло, що нічого гарного він від неї не чекає.

Добре, добре. Вона все зрозуміла. Ти, мабуть, перший на звільнення. Ні, хлопчику, вона все про тебе знає. У неї тих Клієнтів стільки було, а ти не найскладніший випадок. Дивишся так обережно — певно кілька років у америкосів стажувався із вічним страхом sexual harassment. Обручка на пальці. Мабуть, жіночка-домогосподарка і маленька донька. У вас завжди маленькі балувані доньки. Костюмчик дорогий, сидить гарно, хіба що щільно нижче паса. А це значить, що вечеряєш ти занадто калорійно і не вдома. І криза середнього віку в тебе не за горами, хронічна втома, виразка шлунку, облисіння та еректильна дисфункція, звільнення, інсульт, бульйон у лікарню. Усе за хрестоматією. Класичний випадок.

Роботу розпочали того ж ранку. По клієнтському офісу бігали аудитори великої четвірки.[39] Стеся зажди здалеку впізнавала їх: такі гарненькі, відгодовані, як слоники, у костюмах із ноутбуками. А це означає, що в конторі все серйозно. Шмагають по всіх фронтах. Або велика дупа, або будуть продавати. А може, виходять на ІРО.[40] Хтозна.

Стеся розкидала по підлозі кипу роздруківок. Уже починає тіпати. Хто придумав, що це проект на три-чотири тижні? Це значить роботи мінімум на чотири, а дрючити та вимагати результат почнуть уже наприкінці третьої. А тут пахати і пахати. І не вп'ятьох, а всімох щонайменше.

Стеся була ідеальним консультантом. Вона була завжди бадьора, посміхалася рівно на шість зубів і знала, як поводитись із Клієнтом. Коли треба показати усю глибину свого досвіду та інтелекту, коли треба удати із себе дурепу. А ще ніколи, чуєш, ніколи не дратувати Клієнта недоробками та недотриманням дедлайнів. Стеся була еталонною перфекціоністкою. Коли ще у школі у когось виявлялася краща робота, ніж у неї, у Стесі надовго псувався настрій. Критика, навіть конструктивна, надовго вводила її у депресивний стан, а страх власних помилок змушував лишатися на роботі останньою. Звісно не кожна нервова система витримує такі перевантаження без медикаментозної допомоги. Стеся ніколи не роздумувала пити чи не пити ліки. Відтоді, як чотири роки тому ще trainee[41] вона захворіла на грип, та телефоном повідомила секретарку, що не вийде сьогодні на роботу через хворобу. Тоді за десять хвилин Стесі подзвонив її менеджер та суворо повідомив:

— Стесю, розумієш, у нас не хворіють взагалі. А якщо і хворіють, то беруть роботу додому.

— Yes, Sir. Thank you, Sir.[42] — Стеся завжди знала, що від неї хоче почути роботодавець.

Медицина, у принципі, не стоїть на місці. Такі зараз колеса продають безрецептурно, коня звалить, підніме і розмножить. От Стеся відразу і бігла до аптеки. За антибіотиками від температури та транквілізаторами для чистоти помислів.

На п'ятнадцять відсотків людей транквілізатори не діють взагалі. За свою кар'єру стратегічного консультанта Стеся перепробувала всі доступні на ринку заспокійливі. Чи то вона належить до тих п'ятнадцяти відсотків несприятливих, чи то в неї вже випрацювалась толерантність. Хоча її трошки вставляє суміш валерьянка-глід-пустирник. Та це, мабуть, не через трави, а через спиртовий вміст. Звичайно що нерви доводилося заспокоювати чимось іншим. Зважаючи, що вільного часу було аж хвилин 40–50 обідньої перерви, Стеся, як і всі факери, заспокоювала серце і шлунок обідом, а потім вечерею в офіс. Із «Фрайдіз», наприклад. На відміну від транквілізаторів, цей вид заспокоєння мав негативні зовнішні наслідки, як-то одяг 16 розміру. На ній ще нічого, а от брюки на вішалці в магазині виглядали страшно. Треба зав'язувати із ресторанами, бо перспективний 18 розмір — це вже занадто. Коли вже Стеся майже вирішила, що почне із завтрашнього дня зав'язувати із ресторанами, у мітинг-рум, в якому засідали консультанти, постукали.

— До вас можна?

Стеся склала губи в посмішку. Фак, провідний аналітик, він же хлопчик-гарнюня. Якщо вона не вийде обідати за десять хвилин, витратить на обід години дві точно.

— Звичайно.

— Ви не хочете вийти на обід? — раптом запропонував Іван Затулій.

— Дякую за пропозицію. Із задоволенням.

На шістнадцятий день проекту зібрався валити Серьожа. Ага, всього чотири робочі ночі на два тижні, а він вже здає. Мда, дохлий нині чоловік пішов. Відтоді, як Стеся стала консультантом, у неї звільнявся вже чотирнадцятий асистент. На восьмому вона перестала цим перейматися та знищила у робочій пошті спеціальну папку для farewell letters.[43]

— Ти можеш мені назвати внятну причину?

— Стесю, розумієш, у мене не вистачає часу на особисте життя. Абсолютно.

— Ну ти даєш, ти ще пам'ятаєш, що таке особисте життя?

— Угу.

— Я тобі так скажу, не в роботі справа. Особисте життя або є, або немає. І куди ти тепер, Серьожо?

— Не знаю… Отямлюся від Фактора, подумаю.

Блін, от він невизначений електорат. Як можна йти з роботи, не знаючи наступного місця, де будеш працювати? Романтик хрєнов. «Грустний пает». Вільний художник.

Останній день, точніше, остання ніч проекту. Презентація у стадії 80 % готовності. Завтра зранку припруться бігбоси слухати стратегічні поради на півлимона баксів. А поради тут звільняти, звільняти, звільняти. Повністю переглянути штатний розклад та посадові обов'язки, змінити організаційну схему, це лише з точки зору ефективного менеджменту…

Стеся відверто гальмує.

— Стесю, ви досі тут? — запитав хлопчик-гарнюня.

— Дивно, що ви тут…

— Знаєте, вже навіть офіс-менеджери пішли.

— Угу.

— Я вам більше скажу, навіть аудитори утопали.

— Та невже аудитори пішли? Лише пів на десяту…

— Хочете чогось випити?

— Ні, не варто… — відповіла Стеся, не відриваючися від діаграми оптимального розподілу затрат за відділами. — А давайте вип'ємо коньячку…