— Добре. Та ви не хвилюйтеся.

— Ви з Євою побудете? Бо може заявитися цей недоумок, який обписує червоним стіни.

— Побуду, побуду. Ви не хвилюйтеся, — посміхнувся охоронець.

Прибиральницю взяли швидко, вона своїм відром із кислотою лишала дуже помітний слід на паркеті. Далі діяли за старою схемою, Новицька відволікла її, Стеся оглушила.

Бабку запакували мотузкою, та зважаючи на попередній досвід, зав'язали очі та рот. Потім вона приєдналася до Назара Бельведера в номері Новицької.

— Стесю, у тебе є годинник?

— Ага, восьма рівно.

— Боже, умикай, умикай…

Інгеборга зраджує Олега із кур’єром Леонідом. Регіна випадково передивляється запис прихованої камери в кімнаті охорони і дізнається правду. Тепер Регіна шантажує Інгеборгу. Інгеборга підмовляє головного бухгалтера Парасковію Василівну підсипати Регіні клофелін у чай. Непритомну Регіну вивозять у лісовий маєток наймані бандити. Але їхній ватажок Будулай закохується у неї та присягається вбити Інгеборгу, аби помститися за поневіряння коханої. Тим часом із пологового будинку викрадено одного з близнят. Як помститься безплідна Регіна? І кому?

«Подруги», 270 серія

(42хвилини мовчання із перервою на 2рекламні паузи)

Мало б бути. Але бабка-прибиральниця у туалеті просто застогнала крізь кляп. Новицька підійшла до неї та витягнула ганчірку з рота.

— Що? Він до вас чіплявся? — запитала Новицька, презирливо штурхнувши ногою Назара.

— Я гей, — заверещав Бельведер крізь кляп.

— Тьху на нього. «Ізвращєнєц». Та хоч очі розв'яжіть — я теж дивитися хочу, — попросила прибиральниця.

— Добре, — погодилася Анна, підтягаючи її до екрана.

— А Реґіна з Будулаєм ще не того? — по-діловому поцікавилася прибиральниця.

— Що? А, нє, не того…

У двері постукали. Новицька підняла ніжку стільця, Стефа обережно відчинила двері.

— Ти… — зітхнула вона із полегшенням, побачивши Віку.

— Слава Богу, ви на місці. Єва з охоронцем. Потрібно викликати підмогу. Усі охоронці прочісують територію, у них зранку спрацювала зовнішня сигналізація.

— Ну, добре, ми тут теж двох взяли. Додивимося та підемо, — погодилася Стеся, не відводячи очей від екрана, і додала собі під ніс: — Ну Леонід і падлюка… Таким треба безкоштовно роздавати презервативи, щоб не розмножувалися.

— Ходімо зараз… Я вам усе розповім, ходімо швидше… На охороні треба ще підзарядку для рації взяти. Тоді можна буде покликати підмогу.

— Ок, — погодилася Новицька, забираючи ніжку стільця. — Стесю, ти готова?

— Угу, — відповіла та, із щирим жалем вимикаючи телик.

Вони втрьох спробували вийти із номера.

— Геееей! — істерично заверещала прибиральниця. — А я? Хто мені розкаже? Так Реґіна з Будулаєм того?

— Та того, того… — відмахнулася Віка Каретко. — Тільки не в цій серії.

Аби не деталізувати, вона квапливо закрила двері.

— Хто знає, де підсобка охоронців? — поцікавилася Новицька, зайшовши до ліфта.

— Та поверсі Е. Так сказав охоронець, — доповіла Каретко.

— Та ні, на поверсі М, поруч із ресепшеном, — заперечила Стеся. — Я сама зранку бачила. Якраз, мабуть, у них і спрацювала сигналізація, бо всі побігли надвір.

— Він же мені сказав Е…

— Закладемося? Або в них дві кімнати для охорони, або ти не розчула.

— Хай так, швидше перевірити, ніж сперечатися.

Біля порожнього ресепшена дійсно була кімната охорони із камерами спостереження. Чимало екранів не горіло.

— Щось не так… Чому камери не працюють? — запитала Стеся, забарабанивши пальцями.

— Так ми ж самі перебили, коли брали Бельведера та прибиральницю.

— Точно. Добре, хто знає, як виглядає підзарядка для рації? — запитала Стеся, відкриваючи шухляди столів.

Новицька почала перевіряти нижні полички.

— Певно, що не так… — зауважила вона, витягаючи з-під столу відерце з червоною фарбою.

— І не так… — додала Стеся, витягнувши прозору пластикову папку на столі, повну вирізок із журналів.

Самісінькі інтерв'ю та фотки пані Герт.

— Із ким ти лишила Єву? — глухо запитала Новицька.

— …Із охоронцем… — схлипнула Віка, біла як крейда.

Охоронець почекав, поки Віка зникне в коридорі, і навіть її кроків не буде чутно. Потім він обережно зачинив двері та озирнувся до Єви, що сиділа на краю ліжка.

— Ну, що ж, Єво… Мабуть, час взятися до прикрашання ялинки?

У відповідь Єва спробувала засипіти, а потім лише мляво ворушила губами, як рибка на льоду.

— Класно, правда? Не вгадали…

Маніяк підійшов упритул.

Ну, формально треба було запитати, що йому треба. Ну, маніякам зазвичай треба дві речі. І, у принципі, вони не є взаємовиключними, а їхня послідовність залежить від направленості, чи то пак спеціалізації маніяка. Єва спробувала запитати.

— Ааа, — лагідно протягнув він. — Хочеш дізнатися, чого я від тебе хочу?

Єва радо закивала головою.

— А ти як гадаєш? — солодко посміхнувся він.

Навіть якщо вона щось і гадає, то що тепер може сказати? Ну на гея він не схожий. Та й два геї на сьогодні, беручи до уваги появу Назара Бельведера, вже перебір. Явне нехтування теорії ймовірності. Може, він некрофіл?

— Розумієш, Єво, ти така гарна штучка. Pretty thing. Sexy little thing.

Ясно. Цікаво, які у неї альтернативи?

— Але ти велика сучка… Могла б хоч відповісти на мої листи… — голос знову зробився лагідним, цукрово-нудотним. — Що, так важко? Така манія величі? Зоряна хвороба?

Якби ж вона могла щось сказати, якось би задурила йому голову своїм поставленим телевізійним голосом. Маніяк обкрутив її довге волосся навколо своєї долоні та різко смикнув, щоб вона подивилася йому у вічі.

— Невже так важко було відповісти?

Єва заперечливо захитала головою. Може, він не закрив двері? Може, скоро повернеться Віка із нормальним охоронцем? Чи із професором? Чи із Новицькою? Чи бодай із прибиральницею? Краще вже із Новицькою.

— Знаєш, Єво, ти б ніколи не поводилася, як сучка, коли б не була такою гарною… Тоді б ти, може, звернула на мене увагу. Правда? Коли б у тебе було кілька шрамів на обличчі — ти б була лагіднішою. Чи якщо б у тебе не було ніг… А я…Ти знаєш, я б все одно тебе кохав.

Це він серйозно? Як зрозуміти, коли маніяки не жартують? Ну якщо дістане пилку та почне відпилювати їй ногу — значить не жартує. Перш ніж вона почала шукати поглядом, чи є звідки йому витягати пилку, вона отримала такий удар у зуби, що виплюнула нижній правий на підлогу. Із кров'ю.

Крантєц. Усьому є міра. Вона зараз розридається.

— О ні, такого не треба, я такого не люблю, — завбачливо повідомив маніяк, лагідно змахуючи з Євиної щоки сльози. — Не треба. Ти не переживай, і так будеш гарною.

Єва схлипнула сльозами-кров'ю-соплями та кивнула головою.

Він дістав ножиці та почав відрізати їй волосся.

«Якщо він мене не пришиє — нарощування волосся 600 баксів. Коронка 150.Сподіваюсь, ноги він все ж таки залишить,» — подумала Єва, намагаючись віднайти позитивні моменти в цій непростій ситуації.

— Ти ж розумієш, Єво, нічого особистого, — промовив маніяк, відрізаючи чергове пасмо волосся під корінь.

За ним тихо відкрилося вікно вентиляційної шахти, одним швидким рухом Новицька звісилася головою вниз та з тріском врізала йому по шиї ніжкою із шурупом від стільця.