Комісія ухвалила рішення про те, що Крайовий Комітет повинен складатися із представників організацій, перелічених у проекті С.Петлюри, а також Центрального Крайового бюро професійних спілок. Причому перелік організацій не був остаточним, оскільки при утворенні нових революційно-демократичних організацій за постановою Крайового органу до нього могли входити і представники цих політичних формувань.
Комісія також постановила, що Крайовий орган очолить один із членів Генерального Секретаріату (за погодженням між урядом і Секретаріатом). Товариша Голови Комітету обирає Комітет із свого складу. Кожна організація сама обирає представника до названої установи. При Комітеті передбачені такі комісії: інформаційна, військова, слідча. В разі потреби можуть створюватись й інші. На чолі кожної комісії мусить бути член Комітету. Отримав орган і свою остаточну назву - Крайовий Комітет оборони нового ладу при Генеральному Секретаріаті [132].
Як відомо, саме рішуча протидія корніловщині з боку демократичних сил різної орієнтації, а не заходи Тимчасового уряду Росії, котрий поступово втрачав контроль над ситуацією в країні, привела до краху планів встановлення військової диктатури. Посильний внесок у відвернення перемоги сил реакції намагався зробити й лідер українського військового руху С.Петлюра. Спроба створити орган безпеки з широкими повноваженнями є свідченням розуміння ним необхідності функціонування такої інституції в умовах важкого становлення молодої української державності.
Подальша доля проекту С.Петлюри не відома. Швидше за все він не отримав належної оцінки з боку керманичів тогочасної України. Останні вважали доцільним існування подібних комітетів лише для протидії контрреволюційним намаганням генерала Л.Корнілова.
Між тим, нагальну потребу створення нового Комітету захисту революційних завоювань в Україні неможливо було обійти, і це зайвий раз підтвердили події жовтня 1917 р. в Петрограді. 25 жовтня у столиці Росії стався державний переворот, що привів до влади більшовицький уряд на чолі з В.Леніним. Центральна Рада засудила насильницьке повалення Тимчасового уряду і заявила про недопустимість переходу всієї влади до рад робітничих та солдатських депутатів, які складають тільки частину організованої революційної демократії. Третій Український Військовий Конгрес висунув радикальні вимоги протидії "більшовизації" політичної влади в Україні, скликання Українських Установчих Зборів для проголошення Української Демократичної Республіки, передачі (при підтримці революційного війська) всієї повноти влади до Центральної Ради і Генерального Секретаріату, розбудови української армії і флоту. З урахуванням вимог військового руху і під загрозою поширення більшовицького впливу в країні Центральна Рада 25 жовтня вночі на закритому засіданні обрала Комітет охорони революції в Україні (в працях дослідників зустрічається й інша назва - "Комітет оборони революції в Україні"). Цей орган мав вирішувати найважливіші питання військового захисту та державної безпеки України.
До складу Комітету увійшли: М.Ткаченко, М.Порш, Ф.Матушевський (соціал-демократи); О.Севрюк, М.Ковалевський, М.Шаповал (соціалісти-революціонери); А.Ніковський (соціаліст-федераліст); Г.П'ятаков (більшовик); С.Гольденман (від єврейських організацій). Крім того, від партій та організацій були введені: С.Сораджаєв - російський соціаліст-революціонер; Пісоцький - від українських соціал-демократів; С.Петлюра - від Українського Генерального Військового Комітету; М.Шумицький - від залізничників; М.Тележинський і Кас'яненко - від Всеукраїнської ради військових депутатів; Б.Крейсберг - від Київської ради робітничих депутатів; В.Затонський - від більшовиків; М.Рафес - від Бунду; М.Зільберфарб - від єврейської соціалістичної партії, а також представники Київської Ради солдатських депутатів, від міст Харкова, Одеси, Катеринослава. Головою Комітету був обраний М.Порш [133].
Як бачимо, збереглася і була використана в нових умовах ідея С.Петлюри про включення до складу спеціального органу охорони революції представників провідних партій, громадсько-політичних і професійних організацій України. Слід зауважити, що ті українські більшовики, які спочатку ввійшли до Комітету охорони революції, незабаром з нього вийшли в знак протесту проти резолюції Центральної Ради, де висловлювалося негативне ставлення до перевороту в Петрограді та намір більшовицького повстання в Україні.
26 жовтня 1917 р. Крайовий Комітет ухвалив постанову, обов'язкову для виконання всіма владними структурами, де, зокрема, зазначалося:
"1. Всякого роду погроми, бешкети і непорядки будуть нещадно придушуватись всіма засобами, які маються в розпорядженні Комітету, аж до збройної сили.
2. Всякі прояви контрреволюційної агітації, спроби нацькувати одну частину населення на другу і підбурити до безпорядків на грунті продовольчих труднощів будуть рішуче подавлятись і виновні понесуть найтяжчу кару.
3. В цілі охорону спокою в краю забороняється до одміни сеї постанови, зібрання і мітинги під одкритим небом і всякі інші виступи на вулиці.
4. Всім властям на Україні пропонується вжити всіх заходів, які є в їх розпорядженні, до непохитного виконання сеї обов'язкової постанови".
27 жовтня Комітет проголосив відозву "До громадян України", де з приводу більшовицького перевороту закликав населення країни, "всю революційну демократію, робітництво, селянство та військо згуртувати свої сили для того, щоб зберегти спокій та добрий лад на Україні". Він закликав також усіх людей до спокою, а всі революційні й демократичні організації об'єднатися в місцеві комітети для охорони революції під проводом Крайового Комітету. В цій відозві говориться, що Комітет охорони революції поширює свої повноваження на 9 губерній, його накази мають обов'язкову силу на території усіх цих губерній і будуть підтримуватися військовими підрозділами, які є в його розпорядженні [134].
Але й на цей раз далі постанов, звернень і відозв справа не рушила. Так, комітет постановив, що всі громадські та військові власті повинні підлягати йому і виконувати його розпорядження. Про це були сповіщені військовий комісар Кирієнко та начальник військової округи Квецинський, але дев'ятьох комісарів, посланих до штабу округу Комітетом, Кирієнко наказав заарештувати. Він же заборонив генеральним секретарям користуватися телеграфним зв'язком. За наказом штабу округу перед Центральною Радою і Генеральним Секретаріатом були поставлені кулемети та броньовики. Не допомагало і втручання С.Петлюри [135].
Окремі члени УЦР на засіданні 26 жовтня 1917 р. висловлювались за необхідність взаємодії Крайового Комітету з Генеральним Секретаріатом, котрий і сам має окремий орган для боротьби із заколотами і контрреволюцією - Секретарство внутрішніх справ. Після цього була ухвалена резолюція: "В цілях охорони революційного порядку на Україні і для об'єднання всіх потрібних до того конкретних мір - Центральна Рада вважає, що Комітет по охороні революції на Україні разом з Генеральним Секретаріатом тимчасово повинен об'єднати всі власті на Україні".
У зв'язку з тим, що в Києві утворилася ціла низка "революційних комітетів", які спиралися на певні сили і видавали свої накази, а "по вулицях ходили, а також в багатьох місцях стояли цілком різні патрулі", УЦР вирішила скликати їхнє спільне засідання для узгодження дій та "щоб погодити діяльність начальника Київської округи Квецинського, комісара Кирієнка з приписом Крайового революційного комітету". Таке засідання відбулося та ухвалило постанову: "1. Установити єдність діяльності воєнних і гражданських властей. 2. В роботах Крайового Комітету повинні взяти участь представники начальника військової округи. 3. При начальнику округи має бути комісія, щоб ні один приказ не видавався без комісії. 4. Щоб розпорядження до українських частин видавались за згодою Генерального комітету. 5. Комісія при штабі округи має складатись по одному представнику Центральної Ради, Генерального комітету, 3-го Всеукраїнського військового з'їзду, городського самоуправління і од козачого з'їзду. 6. Щоб усунути комісара Кирієнка".
