Особливо слід відзначити колективну монографію харківських авторів з історії ВУНК 1918-1922 рр. [27]. У зв'язку з розглядом процесу формування й діяльності спеціальних органів радянської України наводяться численні приклади проявів роботи спеціальних служб Української Держави Гетьмана П.Скоропадського й, особливо, УНР. Об'єктом авторського дослідження стала й таємна діяльність Центрального Повстанського Комітету, котрий намагався розгорнути збройну боротьбу проти більшовицького режиму в Україні, створив розгалужену мережу підпільних і повстанських організацій в тилу Червоної армії. У праці досить докладно висвітлено й такий чинник оперативної ситуації в Україні, як розвідувально-підривна діяльність спецслужб іноземних держав: Англії, США, Франції, Польщі, Румунії, Греції та ін. Зрозуміло, автори при цьому виходили з поширених на той час ідеологічних постулатів, через що недооцінювалося значення розвитку українських національних спецслужб.

Крім цієї праці, виходять роботи, присвячені діяльності ВУНК або окремих її співробітників [28]. Значний обсяг дослідницького матеріалу щодо антирадянських сил, таємної боротьби в Україні міститься у ряді узагальнюючих праць з історії придушення радянськими силовими структурами руху опору більшовицькому режиму на території України [29]. Хоча згадані праці відзначаються явною тенденційністю при висвітленні проблеми, в них можна знайти численні сюжети про діяльність українських національних спецслужб і керованого ними підпілля, український повстанський рух, зокрема про роботу ППШ при Головній Команді військ УНР в екзилі.

Питання оперативної обстановки в Україні, боротьби між радянськими й національними органами безпеки, розвідувальної й диверсійно-підривної роботи останніх, розгортання українського повстанського руху займають помітне місце в працях, присвячених історії громадянської війни 1918-1920 рр. в Україні [30].

Чимало радянських істориків торкаються проблем іноземної інтервенції в період громадянської війни та політики провідних іноземних держав щодо країн, які утворилися на місці Російської імперії (наприклад, розгляду "українського питання" на Паризькій мирній конференції у 1919-1920 рр.) [31]. Ці наукові праці містять докладний матеріал стосовно роботи в Україні спецслужб провідних західних держав, їх взаємовідносин з українськими національними спецслужбами. До того ж аналіз міжнародного становища України, позицій великих держав щодо подальшої долі українських земель дає можливість краще зрозуміти драматизм зовнішніх обставин існування суверенної України у 1917-1920 рр., міжнародні чинники обстановки навколо неї.

У післявоєнний період тривала розробка окремих аспектів порушеної проблеми і серед науковців української діаспори. Як і раніше, певні відомості з історії українських національних спецслужб містилися у працях загального характеру з історії України цього періоду, роботах військово-історичної тематики, працях з історії державно-правового будівництва й міжнародних відносин України. У цей період з'являється грунтовна праця Л.Шанковського, де підбиті підсумки розвитку української військово-історичної думки після 1917 р. [32]. Симптоматично, що навіть докладно аналізуючи розвиток української військової історіографії, автор не говорить про наявність такого окремого напряму дослідження минулого вітчизняних силових структур, як історія спеціальних служб України, що зайвий раз доводить недостатній рівень її розробки.

У зазначений період триває створення наукових праць з історії збройних змагань на захист суверенної України у 1918-1920 рр. [33]. Крім того, численні військово-історичні студії продовжують друкуватися на шпальтах збірника "За державність", науково-історичних видань ("Український історик" та ін.). Авторами цих праць виступали переважно визначні військові діячі Української революції. Формується й група професійних істориків, предметом наукового інтересу котрих стали проблеми минулого силових структур України 1917-1921 рр.

Для цих творів характерним є більш грунтовне і всебічне, аніж у довоєнний період, висвітлення перебігу військово-історичних подій, залучення до дослідницької праці значно ширшого кола архівних джерел, тогочасної преси й мемуарної літератури. В цих роботах окремі моменти з історії спецслужб представлені аналізом певних розвідувальних й контррозвідувальних акцій відповідних підрозділів української армії в ході бойових дій, спеціальних заходів повстанського руху.

Звертає на себе увагу праця В.Плюща з історії підпільного антирадянського руху опору в Україні у 1920-1941 рр. Автор торкається діяльності підпільних організацій, що підтримували контакти зі спеціальними службами УНР й різними методами проводили розвідувально-підривну роботу на території радянської України [34]. Між тим, не маючи доступу до архівів радянських органів держбезпеки, користуючись лише мемуарними джерелами або еміграційною пресою, офіційними радянськими джерелами періоду масових переслідувань учасників українського національно-визвольного руху, автор подекуди вважає за реальні ті підпільні організації періоду громадянської війни та після її закінчення, які насправді не існували, а були вигадкою слідчих ОДПУ-НКВС задля звинувачення української інтелігенції у ході політичних процесів 20-30-х рр. (особливо процесу по так званій "Спілці Визволення України" у 1929-1930 рр.).

Низку цікавих праць, які торкалися історії органів безпеки ОУН-УПА, їх протиборства з радянськими спецслужбами написав колишній співробітник Служби безпеки ОУН(Б) С.Мечник [35]. Автор наводить фактичний матеріал про впровадження до ППШ у Польщі радянської агентури, а також її підривну роботу проти інших державних інституцій УНР в екзилі, української військової еміграції.

У деяких працях з історії міжнародних зв'язків України наводяться відомості про збір іноземними розвідками політичної та іншої інформації щодо розвитку Української революції [36].

Чимало цікавого матеріалу стосовно воєнно-політичної обстановки в УНР періоду Центральної Ради і Директорії, ЗУНР, Української Держави Гетьмана П.Скоропадського міститься у творах узагальнюючого характеру з історії цих формацій [37]. І.Нагаєвський, наприклад, багато уваги приділяє розвідувальній діяльності спецслужб Німеччини й Австрії проти Центральної Ради і Гетьманату П.Скоропадського; роботі радянської розвідки "під дахом" дипломатичних представництв у 1918 р., підпільній підготовці антигетьманського повстання (1918 р.), підривним акціям російських шовіністичних організацій; польським спецслужбам та ін. Висвітлення певних моментів історії вітчизняних спецслужб органічно вписується у загальний авторський виклад важливих подій періоду Української революції 1917-1921 рр.

Після проголошення Україною 24 серпня 1991 р. державного суверенітету розпочався новий етап наукового дослідження проблеми. Він характеризується підходом до проблеми як до окремої галузі історії державно-правового будівництва в Україні, історії її силових структур. З'являються перші спеціалізовані праці з цієї проблематики. Одночасно долаються усталені ідейно-політичні стереотипи, притаманні радянській історіографії, виникає реальна можливість синтезувати кращі надбання вітчизняної й закордонної гілок історіографії питання. До послуг істориків України надходить великий масив архівних матеріалів, котрих раніше не можна було залучити до наукового обігу. Розробляються основні засади дослідження історії спецслужб України.