Постійний штат таких пунктів мав складатися з кількох офіцерів української армії, котрі, як правило, мусили контактувати з польськими офіцерами зв'язку. Від кожного контрольного пункту на самому кордоні влаштовувались "передаточні пункти" для безпосереднього зв'язку з джерелами розвідувальної інформації в УСРР. У кожному з таких осередків мав перебувати український офіцер, котрий підбирав би собі помічників з числа надійних місцевих громадян [661].

Безперечно, обсяг і достовірність інформації, котра ставала надбанням ППШ, вирішальним чином залежали від роботи засланих розвідників та розвідувальних ланок повстанських формувань в Україні. Розвідувальний відділ ППШ регулярно відправляв за кордон співробітників із спеціальними дорученнями, приймав кур'єрів повстанської розвідки, обробляв отриману інформацію.

Уявлення про поточну оперативну діяльність 2-го відділу ППШ дає звіт про роботу цього підрозділу за вересень 1921 р. У розпорядження КРП було направлено 4-х розвідників, на територію УСРР заслано 3-х розвідників і 2-х кур'єрів для зв'язку з повстанською розвідкою, з УСРР повернулися відповідно 1 і 2. В документі одночасно висловлювалося зауваження, що в ППШ бракує кадрів розвідників і кур'єрів, для зв'язку між ППШ і штабами груп та районів на терені України використовують малолітніх хлопців. За звітний період було допитано 12 осіб, що прибули з УСРР, включаючи кур'єрів від повстанських формувань, здобуто 8 радянських військових документів та ряд інших матеріалів. Від КРП (на той час їх налічувалося 5) надійшло загалом 16 розвідзвітів. 2-й відділ розробляв і надсилав на місця інструктивно-директивні документи, серед яких, приміром, інструкції для начальників розвідок партизанських груп і районів. Евіденційна секція склала 4 тижневих звіти, 8 звітів з розрахунку два на тиждень, 30 щоденних звітів. Були підготовлені також: звіт про дислокацію частин Червоної армії в УСРР, узагальнений звіт за три місяці, 15 схем як додатки до інформаційних матеріалів [662].

Викликає інтерес і коло завдань, що ставилися перед агентурою розвідки ППШ. Так, агентові М.Діденку доручили налагодити зв'язок з відповідною агентурою в Козятині і Жмеринці, між залізничниками і місцевими повстанцями, зібрати відомості про військові частини, що проходили через Козятин, Фастів, Жмеринку. Агент О.Музика отримав завдання встановити зв'язок між повстанськими осередками, передати розпорядження офіцеру розвідки Лисенку прибути за вказівками до КРП у Тернополі. Але головними завданнями, з якими відправлялися розвідники за кордон, були: збір інформації військового характеру, проведення організаційної роботи серед місцевих повстанців та підпільників, а також розповсюдження агітаційної літератури.

2-й відділ намагався добитися від розвідників та агентури суворого дотримання правил конспірації. Увага зверталась на необхідність застосовування паролів, відгуків, псевдонімів, шифрів. В документі ППШ під назвою "Головні засади конспірації" наголошувалося, що розвідник повинен інформувати тільки певне, суворо обмежене коло осіб і лише в тій частині, що їх стосується; бути обережним у розмовах і "навіть доброму знайомому не говорити без необхідності про службові справи", а також знищувати всі чернетки донесень та інших службових документів. Варто зауважити, що розвідники й агенти, працюючи для ідеї в дуже небезпечних умовах, перебували у надзвичайно складному матеріальному становищі [663].

Про обсяги і зміст розвідувальної інформації, котра цікавила ППШ і командування Армії УНР, а також вищі державні установи ДЦ УНР, дають уявлення розвідувально-агентурні донесення і звіти, котрі складалися в 2-му відділі. Так, у звітах "розвідника 625" повідомлялося про становище у Київському військовому окрузі, можливу мобілізацію військ, наводилися докладні дані про кількість та технічний стан зброї Київського, Ніжинського та Кременчуцького арсеналів, маневри військ КВО, настрої населення та політичні події, становище в місцевому партизанському русі.

Розвідник сотник Косарь через свого агента передав до ППШ інформацію про настрої селянства, викликані переходом до нової економічної політики (непу) в УСРР, про будівництво укріплень навколо Києва та мостів. Він також налагодив розповсюдження листівок і розробляв плани диверсійно-терористичної роботи, для чого просив Центр надіслати отруєні цигарки, підривні машини, запали і піроксилінові шашки для підриву потягів.

Особлива увага приділялась збору та впорядкуванню відомостей про охорону кордону й сили Червоної армії в прикордонній смузі. Так, у звіті 2-го відділу від 16 липня 1921 р. окремо виділяється розділ "Обсадження кордону", в якому йдеться про чисельність, озброєння, командний склад, настрої серед вояків 28, 29, 30 бригад Особливого прикордонного корпусу ВУНК, розташування особливих відділів прикордонних військ. Змістовною інформацією відрізнялися щомісячні розвідзвіти 2-го відділу ППШ. Так, у звіті за вересень 1921 р. йшлося про охорону кордону, дислокацію та передислокацію частин і з'єднань КВО, технічних і спеціальних підрозділів, їхнє бойове постачання, зміни в чисельності військ, кількість хворих вояків, переозброєння, характер політико-виховної роботи серед особового складу, хід хлібозаготівель і навіть наводився персональний список працівників Коростенської повітової НК [664].

Напевно, найбільш повні відомості про становище в УСРР та її силові структури містилися у пояснювальних записках до карт, на які наносилася оперативна обстановка на територіях потенційних бойових дій в разі розгортання антирадянського повстання. Можна взяти для прикладу записку "До схеми ворожих сил на Україні на 1 серпня 1921 р.". Цей інформаційно-розвідувальний матеріал мав такі тематичні рубрики: Охорона державного кордону; Регулярні з'єднання і частини Червоної армії; Залізнодорожні сили та крупні радіостанції КВО; Авіація РСЧА; Бази й склади; Транспорт; Пошта і телеграф; Економічна інформація; Адміністративно-військовий поділ радянської Росії; Виробництво та імпорт зброї Росією; Характеристика мобілізаційної системи й мобконтингенту радянської Росії; Морально-політичний стан особового складу РСЧА; Органи цивільної влади; Характер агітаційно-пропагандистської роботи радянської влади; Загальна характеристика внутрішньої і зовнішньої політики радянської влади в цілому [665].

Як бачимо, надбана розвідкою ППШ різноманітна і досить змістовна інформація дозволяла готувати ведення бойових дій на території УСРР, виробляти пропагандистську лінію з урахуванням настроїв місцевого населення, передбачати можливу протидію з боку органів безпеки і внутрішніх справ при проведенні роботи в Україні, планувати першочергові військово-адміністративні заходи на випадок перемоги збройного повстання й повалення влади рад.

На 2-й відділ ППШ було покладено і завдання підбору й підготовки кадрів розвідників і керівників розвідувальних ланок повстанських з'єднань і формувань. Ця робота проводилась шляхом відбору кандидатів на згадані посади серед військових і цивільних осіб, їх спеціального навчання на курсах розвідників, постановки їм конкретних завдань розвідувального або зв'язкового характеру.

Так, 20 червня 1921 р. військовий міністр УНР віддав розпорядження командиру 4-ї Київської дивізії Армії УНР підібрати необхідну кількість цивільних і військових осіб для виконання розвідувальних доручень або праці у відповідних підрозділах повстанських формувань. У таборах для інтернованих необхідно було знайти 7 офіцерів з вищою або середньою освітою на посади начальників розвідвідділів штабів повстанських з'єднань. До цих кандидатів висувалися суворі вимоги: вони мали бути бездоганними з ділового й морального боку, "високих інтелектуальних і волевих прикмет". Вимагалося суворе дотримання конспірації при підборі таких кандидатів на службу, оскільки в таборах активно діяла радянська агентура. Потрібно зазначити, що на той час не вистачало щонайменше 31 офіцера для заміщення посад керівників розвідпідрозділів штабів повстанських загонів, що свідчило не тільки про брак підготовлених кадрів, а й про нестачу взагалі людей, здатних до такої роботи [666].