Загорський глибоко затягся сигаретним димом і, не вагаючись, сказав:

— Я залишаюся з вами, панове…

Вісконті міцно потиснув йому руку:

— Ми будемо раді працювати разом з вами, тим паче, що в основу нашого відкриття лягла ваша смілива гіпотеза…

Анрієта відлила в склянку двадцять краплин ліків, сховала краплемірку й підійшла до батька. Схвильований, блідий Джон Равен сидів у глибокому шкіряному кріслі, обхопивши вобіруч лису голову. Анрієта хвилинку постояла, не наважуючись порушити мертву тишу, що панувала в розкішному кабінеті.

На полірованому горіховому столі тліла в порцеляновій попільничці гаванська сигара. Ледве чутно цокав годинник, схований у статуетці з слонової кістки. Від торшера точилося м'яке, заспокійливе світло. Важкі оксамитні фіранки щільно затуляли просторе чотирирамне вікно.

Джон Равен сидів, схиливши голову, наче закам'янілий.

— Тату, випий ліки! — звернулася до батька Анрієта.

Джон Равен махнув рукою:

— Облиш мене, Рі! — відповів він глухим, кволим голосом. — Мені вже нічого не допоможе! Я — банкрут!

— Морітон Джорлінг теж збанкрутував!

— Яке мені діло до нього!

— А може?.. — Анрієта не домовила.

Джон Равен урвав її, сердито гримнувши:

— Фенімор Кріпс виявився негідником!

— Але ж…

— Годі! Він дістав по заслузі! Так їм і треба всім отим негідникам з корабля на чолі з болгарським професором!

Джон Равен підхопився з крісла й забігав по кабінету.

— І Жозеф Браун теж шахрай! Але йому пощастило врятуватися!

— Татку!

— Він — негідник!

— Ти помиляєшся, татку! Я знаю його! Жозеф Браун — наша довірена особа. Містер Загорський теж сумлінно виконував своє завдання, але дослідники зіткнулися з непереборною перешкодою. Вертоліт розпався над морем, а корабель зазнав аварії — точнісінько так, як і корабель Луїса Ліпмана!

Джон Равен сіпнувся, перелякано озираючись:

— Звідки це ти взяла?

— Про це говорить цілий штат!

— Кораблі потопають, коли ними керують шахраї і негідники!

— Але ж на цьому кораблі були найкращі матроси! Крім того…

Анрієта взяла із золотого портсигара сигарету з позолоченим мундштуком і клацнула запальничкою.

— Крім того, тату, об'явився якийсь Самуель Берд!

— Берд?

— Так.

— Я не знаю цієї людини!

— Якщо я не помиляюся, то зустрічала цього одноокого джентльмена в твоєму кабінеті… Він дуже ввічливо просив переказати тобі, що найближчим часом збирається завітати до нас…

Джон Равен здригнувся і опустив долу очі, щоб не зустрітися поглядом з Анрієтою. Обережно, наче щось підраховуючи в думці, він ступив один крок, обернувся, поглянув краєм ока на струнку, ошатно вдягнену дочку й важко зітхнув.

… Анрієта щойно повернулася із звичайної «прогулянки», сповнивши квартиру пахощами парфум, алкоголю й тютюну. Вона на хвилинку зупинилася в салоні, подивилася на себе в дзеркало, кокетно схилила голівку й замислено всміхнулася.

Цю мить пролунав постріл, на люстрі дзеленькнули скляні висульки. Анрієта відчула, як їй підломлюються ноги…

— Пане! — закричав хтось.

Цей верескливий голос, наче батіг, підстьобнув Анрієту, і вона з істеричним криком увірвалася до батькового кабінету.

— Тату, що ти наробив?

Анрієта впала на підлогу, скоцюрбилась, її пофарбоване лілове волосся розсипалось на килимі. Минуло кілька хвилин, вона опритомніла й підвела голову. На підлозі випростався Джон Равен, біля нього ще курився пістолет, із скроні цебеніла кров. У ногах у нього, під перекинутим жовтим кріслом, виднівся аркуш паперу. Анрієта схопила аркуш і враз затремтіла, літери застрибали їй перед очима.

— Корпорація «Шторм»! — прошепотіла вона.

Анрієта ще раз подивилася на цей загадковий підпис і поволі прочитала:

Рука Анрієти затремтіла, лист, ковзнувши по шовковій сукні, випав на килим…