– Я не порушував ваших законів, зате ви попрали закони честі!!!

– Ви, капітане, здійснили напад на російськопідданого, перебуваючи на російській території. Отже, згідно з нашими законами, ви винні у ганебному підступному злочині. І навіть якби ваша таємниця не розкрилася випадково, ми мали би право вас обшукати. Так що фінал був би тим самим, повірте мені!..

Хаґ лише застогнав від безсилля.

– А тепер викладайте все, що мали передати послу Вільнєву.

– Так-так, капітане, кажи. Бо інакше завтра вранці тебе знайдуть десь поза містом з горлянкою, перерізаною від вуха до вуха. – І Неплюєв недобре посміхнувся.

– Але ж у моїй загибелі запідозрять вас! – обурився швейцарець.

– З чого б це раптом?!

– Адже вчора ми з Вишняковим разом полишили патріаршу резиденцію.

– Ну то й що з того?!

– А те, що месьє посол Вільнєв почне мене розшукувати.

– Дурниці! – відмахнувся Вишняков. – Вільнєв не може знати, що ви збираєтеся відвідати його.

– Він знає, запевняю вас.

– Якби вже встигли побачитися бодай раз, то послання де Шовлена ви передали б йому, а не носили б зашитим у капелюсі.

– Так, ми ще не бачилися.

– Ну то…

– Тим не менш, я вже встиг письмово повідомити месьє посла про моє прибуття. До вашого відома, аудієнцію призначено на післязавтра. Тож якщо я не прибуду на зустріч у французьке посольство…

Резиденти розгублено перезирнулися.

– Нічого, капітане, ми замінимо вас нашою людиною, – бадьоро зазначив Вишняков.

– Не вийде, месьє: капітана Якоба Хаґа вже багато хто у Стамбулі бачив. Рано чи пізно ваш хід буде викрито, а тоді месьє Григор Орлі нізащо не сунеться на територію Османської імперії.

– Зараз мова про вас, а не про цього зрадника…

– Чомусь мені здається, що вас цікавить саме він, а не я.

Резиденти знов обмінялися красномовними поглядами.

– З чого це ти так вирішив, цікаво було б дізнатися? – тихо мовив Неплюєв.

– Бо я – лише скромний капітан швейцарської гвардії, тоді як месьє Григор Орлі є сином шефа козацької нації.

– Не існує подібної нації! – Вишняков презирливо випнув нижню губу. – Немає, не було і бути не може!..

– Але сам месьє Орлі дотримується протилежної думки.

– А ти звідкіля знаєш? – одразу стрепенувся Неплюєв.

– Як це – звідкіля?! Звісно ж, від нього самого!..

– То ти його бачив?

– Еге ж, бачив! Ще б пак.

– Ну і який він?

– Тобто?..

– Який він на вигляд, маю на увазі?

– Ну-у-у… не знаю, як і сказати, – швейцарець тупо подивився на резидентів. – На зріст приблизно такий самий, як і я. А сказати щось більше?.. Ні, не знаю.

– А особливі прикмети якісь? Шрами там, родимки…

Якоб Хаґ надовго замислився, та згодом лише повторив:

– Ні, нічого подібного не пригадую.

– Отакої!.. – зітхнув Неплюєв. – Ну що ж, ти нам все одно не допоможеш, тож доведеться тобі тут посидіти, доки не пригадаєш…

– На жаль, не допоможу, – погодився зв'язаний капітан, – адже месьє де Шовлен заплатив мені стільки, скільки ви не заплатите нізащо.

– А-а-а?! – в один голос скрикнули резиденти й одночасно поглянули на бранця. Втім, той прикусив язика: мабуть, злякався, що, попри обережність, все ж таки бовкнув зайве.

– Що ти там белькочеш? – Неплюєв присів перед Хаґом навпочіпки, взяв його двома пальцями за підборіддя і розвернув обличчям до себе. – Ти про платню щось згадував?

– Та розумієте…

Швейцарець щосили намагався відвести очі, тож резидент змушений був прикрикнути на нього:

– А ну на мене дивися! Нумо на мене!..

– Розумієте, я взявся виконати доручення месьє де Шовлена лише тому, що маю велику родину. Моя матінка – чесна самотня вдовиця, та ще й дві сестри незаміжні…

– То ти пішов на все це з-за грошей?

– Авжеж! Хто ж іще назбирає сестрам на посаг, як не старший брат?..

– І добре тобі де Шовлен заплатив?

– Ви стільки все одно не заплатите.

– А ти звідки знаєш?

– А тут і знати нема чого, – криво посміхнувся швейцарець. – От взяти хоч би ваше частування: хіба ж таких курчат готують у пристойних домах на обід?!

– От стерво, він ще й харчами перебирає!

Розсерджений Неплюєв плеснув долонею по коліну, проте тут у розмову втрутився Вишняков:

– Ми маємо повне моральне право заплатити за вашу зраду вдвічі менше, ніж заплатив де Шовлен – скільки б то грошей не було. Адже друга половина платні – то є ваші життя і свобода, капітане.

– Ви дасте мені втричі більше, ніж месьє міністр…

– З чого б це?!

– Бо я надам вам утричі більше послуг. По-перше, повідомлю все, що де Шовлен доручив передати месьє послу усно. По-друге, надалі переказуватиму зміст усіх переговорів, які проведу з послом Вільнєвим і султаном Ахмедом. І по-третє – допоможу впізнати й затримати амбасадора Григора Орлі, коли той нарешті прибуде до Стамбула.

– А твоє життя?

– Будь ласка, можете мене вбити! Давайте!.. Проте навряд чи матимете іншу подібну нагоду ознайомитися з планами французького посла і турецького султана, а також затримати цікаву вам людину.

Резиденти перезирнулися.

– М-м-м?.. – запитально наморщив чоло Вишняков.

– Усі вони продажні, ці гвардійці швейцарські! – знизав плечима Неплюєв. – Хто заплатить більше, до того і наймаються воювати.

– Мені гроші сестрам на посаг збирати треба, – нагадав Хаґ.

– Ми заплатимо тобі рівно стільки ж, скільки заплатив маркіз де Шовлен.

– У два з половиною рази більше.

– Ти, капітане, торгуєшся, немовби марсельські шльондри, яких ти сам же і зневажаєш.

– Ви обидва, месьє, відмовилися їхати зі мною до базельських дівиць – то що ж я зроблю?!

– Якщо хочеш іще бодай колись побачити свій Базель, приставай на наші умови!

– Ні, то ви приставайте на мої!..

Після запеклого торгу зійшлися на півторакратній сумі від заплаченої французькою казною. Капітана знову звільнили від пут, ударили по руках. Він розповів, що амбасадор Григор Орлі вже відбув інкогніто із Франції до Османської імперії, проте доки швейцарець готуватиме ґрунт для переговорів тут, у Стамбулі, вирішив провідати затриманого батька, месьє Філіппа Орлі. Коли гетьманич збирається плисти до Стамбула, капітан точно не знав. Що через декілька місяців, то це точно… А поки що батько й син перебувають разом.

– Ех, накрити б одразу обох!.. – Неплюєв замріяно примружив очі й стиснув кулаки.

– Ага, так і підпустять вас до них султанські яничари!..

– А з твоєю допомогою?..

– Не вийде, ні, – швейцарець розчаровано підібгав губи. – Я ж бо маю перебувати тут, у Стамбулі, а якщо раптом з'явлюся у Салоніках…

– Так-так, згоден, не вийде, – не надто охоче погодився резидент.

– Але то нічого, – заспокоїв його капітан Хаґ. – Якщо вже я взявся до справи, можете не хвилюватися: усе буде гаразд! Попадеться месьє Орлі вам до рук, не сумнівайтеся.

– Ти тільки диви мені, не наобіцяй зо три короби, щоб потім… – Неплюєв погрозив бранцю стиснутим кулаком.

– А хто ж, окрім мене, збиратиме посаг моїм сестрам?! – щиро здивувався швейцарець.

Російську резиденцію він полишив тільки на світанку, коли усі троє завершили обговорення плану дій у найменших деталях. Із собою забрав рекомендаційного листа до посла Вільнєва і гаманець із золотими рублями. Це була половина обумовленої платні. Другу капітан мав отримати не раніше, ніж зв'язаний амбасадор Григор Орлі опиниться у кімнатці, з якої Якоб Хаґ тільки-но вийшов на волю…

– То диви мені, нікому щоб анічичирк! – пригрозив наостанок Неплюєв. – Інакше посол Вільнєв миттю дізнається, що ти за птаха.

– Авжеж, я мовчатиму, немов та риба! – кивнув швейцарець.

Ніч 8 жовтня 1730 р. від Р.Х., близько 23:00,

Середземне море

Вести малесеньку шлюпку розбурханим морем, та ще й сидячи на веслах самому, – справа нелегка. Та чого там – просто ризикована! На довершення усіх нещасть, човна заливало бризками та рясним дощем, а вичерпувати воду не було часу й найменшої можливості. Та й одяг намок настільки, що якби він мав при собі паперові листи, їх можна було б сміливо викидати геть.