«Я за хвилину вже й живим, можливо, перестану бути».

Посередині приміщення на брудній бетонній долівці містилася калібрувальна установка для сортування картоплі, плутанина ременів, ланцюгів і важелів, що скидалася на якийсь древній пристрій для тортур. Поза цим апаратом височіла велика купа бараболі. Врожайною видалась ця осінь на картоплю, і Дінсмори закінчили її збирання лише за три дні до того, як опустився Купол. Звичайного року Алден із синами калібрували б урожай весь листопад, щоб продавати перебрану картоплю на кооперативному ринку в Касл Року та по різних базарчиках у Моттоні, Гарлоу й Таркер Міллі. Цього року ніяких картопляних прибутків уже не світить. Зате Оллі гадав, що бараболя може врятувати йому життя.

Він вирушив бігцем до купи, затримавшись лише, щоб перевірити балони. Лічильник на тому, котрий він взяв у будинку, показував тільки половину, натомість стрілка на балоні з гаража трималась на зеленому полі. Оллі з брязком кинув напівпорожній балон на бетонну підлогу й під'єднав маску до балона, взятого в гаражі. Цю операцію він робив багато разів, поки дідусь Том був живий, тож вона забрала в нього лише кілька секунд.

Щойно він встиг знову повісити маску собі на шию, як тут же вимкнулась електрика.

Повітря в льосі явно теплішало. Оллі впав на коліна й почав зариватися у важку холодну картоплю, підштовхуючи себе ступнями, прикриваючи довгий балон власним тілом, підтягуючи його під собою однією рукою. Другою він робив якісь незграбні, схожі на плавальні, рухи.

Він почув, як картопля лавиною обвалюється позаду нього, й придушив у собі панічне бажання негайно порачкувати назад. Відчуття було, немов тебе поховали живцем, і запевнення себе в тому, що, аби тебе живцем не поховали, ти б точно помер, допомагали мало. Він хекав, він кашляв, йому здавалося, що картопляного земляного пороху він вдихає не менше, аніж повітря. Оллі приставив кисневу маску собі до обличчя і… нічого не трапилось.

Балон він обмацував, як йому здалося, цілу вічність, серце у нього в грудях билося, немов звірятко в клітці. У темряві всередині його очей почали розкриватися червоні квіти. На нього давила холодна вага картоплі. Та він здурів, що заліз сюди, здурів, як тоді Рорі, коли той вистрелив з гвинтівки в Купол, і ціну він тепер теж заплатить високу. Він помре.

Аж тут його пальці намацали вентиль. Той спершу не піддавався, і Оллі второпав, що крутить його в неправильний бік. Він змінив напрямок руху, і хвиля прохолодного, благословенного кисню ринула йому в маску.

Оллі лежав під картоплею й зводив дух. Він здригнувся разок, коли вогонь висадив двері нагорі сходів до льоху; на мить він буквально побачив цілком цю свою брудну підземну колиску, в якій зараз лежить. Теплішало, і він загадався, чи вибухне той, покинутий ним, напівпорожній балон. Також він гадав, скільки додаткового часу життя він виторгував собі з цим, повним, балоном і чи варта чогось ця оборудка.

Проте це відбувалось лише в його мозку. Тіло керувалося іншим імперативом, і тим єдиним імперативом було життя. Оллі почав ще глибше зариватися в картопляну купу, тягнучи при собі балон, поправляючи на обличчі маску, коли ту перекошувало.

Якби букмекери у Лас-Вегасі приймали ставки на те, хто які має перспективи пережити катастрофу Дня побачень, Сем Вердро отримав би один шанс проти тисячі. Але великі ставки солодше б'ються — саме це безперервно притягує людей до гральних столів, — тож саме Сем Вердро був тим чоловіком, котрий тягся по дорозі Чорна Гряда, це його помітила Джулія щойно перед тим, як утікачі побігли до своїх машин, що стояли біля будівель ферми.

Нечупара Сем, Людина Консервований Жар[467], вижив з тієї ж причини, що й Оллі Дінсмор: він мав кисень.

Чотири роки тому він з'явився з візитом до доктора Гаскелла (Чудотворець — ви ж його пам'ятаєте). Коли Сем сказав доку Гаскеллу, що останнім часом йому стало важко вдихати, той вислухав охриплі груди старого п'яниці й запитав, чи багато той палить.

— Ну, — почав Сем, — коли я робив у лісі, мені вистачало чотири пачки на день, але тепер, коли я на інвалідності й живу на соціальну пенсію, я трохи зменшив.

Д-р Гаскелл запитав його, скільки це означає в конкретному сенсі актуального споживання. Сем відповів, що скоротив паління до двох пачок на день. Мовляв, тепер це всього лиш «Американські г'Орли»[468].

— Колись я курив «Честерфіги»[469], але ж тепер їх роблять тільки з фільтром. До того ж вони дорогі, а «г'Орли» дешеві. А фільтр перед тим можна й відривати. Просто, як мило, — пояснив він і закашлявся.

Д-р Гаскелл не знайшов у нього раку (дещо здивувавшись), але рентгеноскопія начебто виявила доволі мальовничу емфізему, тож він повідомив Сему, що тому, либонь, доведеться всю решту життя провести на кисні. Діагноз був помилковим, але дамо спокій діагносту. Як то кажуть лікарі: «Коли чуєш стукіт копит, найменше думаєш про зебру». А ще ці мастаки мають тенденцію знаходити саме те, що вони перед тим взялися шукати, хіба не так? І, хоча доктор Гаскелл, можна сказати, помер героїчною смертю, ніхто, включно з Расті Еверетом, ніколи не сприймав його за Ґреґорі Хауса[470]. Що було в Сема насправді, так це бронхіт, і він у нього минувся невдовзі по тому, як Чудотворець поставив йому свій діагноз.

Однак на той час Сем уже зареєструвався на щотижневе постачання кисню з «Повітряного замку» (компанії розташованої, звісно ж, у Касл Року[471]) і так ніколи й не скасував цей сервіс. А навіщо? Так само, як і його ліки від гіпертонії, кисень оплачувався з того, що він сам називав МЕДИКАЛ. Сем зовсім не розумів принципів дії цього МЕДИКАЛ, зате добре розумів, що кисень нічого не коштує його кишені. Також він для себе відкрив, що хапнути кілька ковтків чистого кисню — гарний спосіб трохи звеселити собі душу й підвищити тонус тіла.

Щоправда, подеколи спливали цілі тижні, перш ніж Сему до голови впливала думка навідатись у той сарай, що він його сам для себе називав «кисневим баром». Тож іноді, коли хлопці з «Повітряного замку» приїздили по порожні балони (робота, до якої вони часто ставились недбало), Сему доводилося йти у свій кисневий бар, відкривати краники, осушувати балони, вантажити їх на старий червоний візок свого сина й котити його до яскраво-синього фургона з намальованими на ньому повітряними бульбашками.

Якби він усе ще жив біля дороги Мала Курва, у старій садибі родини Вердро, Сем згорів би на попіл (як це трапилось з Мартою Едмандс) уже через пару хвилин після вибуху. Але родинне гніздо й ліс, що його колись оточував, було в нього забрано за несплачені податки давним-давно (і викуплено у 2008-му одною з підставних корпорацій Джима Ренні… за вельми здешевленою ціною). Але його молодша сестричка володіла невеличкою ділянкою землі на Божому Ручаї, тож там і проживав Сем на той день, коли світ вибухнув. Халупа була крихітною, і нужду він справляв у виходку надворі (проточну воду можна було наточити тільки за допомогою старої ручної помпи в кухні), зате бісові податки сплачувались, менша сестричка цим опікувалася… і він мав свій МЕДИКАЛ.

Сем не пишався своєю участю в започаткуванні колотнечі у «Фуд-Сіті». Впродовж багатьох років він випив чимало порцій віскі й пива з батьком Джорджії Руа і зле тепер почувався через те, що поцілив каменюкою в обличчя його дочці. Він згадував звук, з яким у неї врізався той шматок кварцу, і як у Джорджії відвисла зламана щелепа, зробивши її схожою на ляльку черевомовця з роззявленим ротом. Господи Ісусе, він же міг убити її. Це просто чудо, що він її не вбив… щоправда, довго вона потім все одно не прожила. А потім ще сумніша думка майнула в його голові: якби він її не чіпав, вона б не опинилася у шпиталі. А якби не опинилася у шпиталі, вона, можливо, й тепер би ще була жива.