ЕЛІЗА (у розпачі). Та ви просто тиран! З вами неможливо розмовляти: ви все перекручуєте так, ніби це я в усьому винна! І в душі ви знаєте, що ви справжній деспот! Ви добре розумієте, що я не зможу повернутися в канаву, як ви це називаєте; і що у світі, крім вас із полковником, в мене більше немає друзів. Вам добре відомо, що після вашого товариства я не змогла б жити з неотесаним хамулою! Тому з вашого боку ницо й жорстоко вдавати, ніби ви цього не розумієте. Ви впевнені, що я буду змушена повернутись на Вімпол-стріт, бо мені більше йти нікуди — хіба що до батька. Але не думайте, що цим ви загнали мене в кут і можете з мене знущатися. Щойно Фреді буде в стані мене утримувати, я вийду за нього заміж! Ось побачите!

ГІҐІНС (наче громом уражений). За Фреді?! За цього недоумка?! Та це нещастя не згодилося б навіть на посильного, якщо у нього взагалі вистачить сміливості шукати собі роботу! Дівчино! Та чи розумієте ви, що я зробив вас гідною короля?

ЕЛІЗА. Фреді любить мене. І для мене він — мій король! Я не хочу, щоб він працював. Він не виховувався для цього, як я. Я піду вчителювати.

ГІҐІНС. І чого ж ви, на Бога, вчитимете?

ЕЛІЗА. Чого й ви мене вчили. Фонетики.

ГІҐІНС. Ха-ха-ха!

ЕЛІЗА. Попрошуся в асистенти до того волохатого угорця.

ГІҐІНС (встає у гніві). Що?! До отого шахрая?! Отого плутяги й невігласа?! Хочете розкрити йому мою методику?! Мої винаходи?! Тільки спробуйте — я вам того ж таки дня голову скручу! (Встає і хапає її за плечі). Чуєте?!

ЕЛІЗА (без найменшої спроби опору). Скручуйте. Мені все одно. Я знала, що колись ви мене вдарите. (ГІҐІНС відпускає її, розлютований тим, що забувся, і відсахується так різко, що спотикається і падає на канапу). Ага! Тепер я знаю, чим вам допекти! Як же я раніше не здогадалася?! Вам уже не відібрати моїх знань! Ви самі казали, що слух у мене тонший від вашого. Крім того, на відміну від вас, я вмію бути люб’язною. Ну, що скажете (навмисне вимовляючи неправильно, щоб позлити його), про-хве-сор? (Клацає пальцями). Тепер мені наплювати і на вашу лайку, і на вашу пишномовність. Я дам оголошення в газети, що ваша герцогиня — проста квіткарка, яку ви навчили, і що за півроку я беруся зробити те саме з будь-якої базарної торговки! За якусь тисячу фунтів! Боже, як пригадаю, що я перед вами плазувала, а ви з мене глузували й знущались, я просто вбити себе готова! А мені варто було зробити тільки крок — і я б зрівнялася з вами.

ГІҐІНС (вражений, дивиться на ЕЛІЗУ). Ох же, ви, зарозуміла голодранко! Але все одно це краще, аніж хникати й пхикати, краще, ніж носити пантофлі й шукати окуляри. Авжеж краще! (Встає). Чорт забирай! Елізо, я казав, що зроблю з вас справжню жінку, і таки зробив! Такою ви мені подобаєтесь.

ЕЛІЗА. Тепер ви будете хитрувати й стелитися, бо зрозуміли, що я вас не боюся і зможу обійтися без вас!

ГІҐІНС. Звичайно, зрозумів, дурненька. Ще п’ять хвилин тому ви були, наче камінь на моїй шиї. А зараз ви водночас і фортеця, й броненосець. Ви, я та Пікеринґ тепер не просто двоє чоловіків і одне дурнувате дівчисько. Ми тепер троє переконаних одинаків!

ПАНІ ГІҐІНС. Елізо, екіпаж подано. Ви готові?

ЕЛІЗА. Так, готова. А професор не їде?

ПАНІ ГІҐІНС. Звичайно, ні. Адже він не вміє поводитись у церкві. Він щоразу критикує на весь голос вимову священика.

ЕЛІЗА. Значить, ми більше не побачимось, професоре. На все добре. (Рушає до дверей).

ПАНІ ГІҐІНС (підходить до сина). До побачення, любий.

ГІҐІНС. До побачення, мамо. (Він збирається поцілувати її, але раптом про щось згадує і гукає навздогін до ЕЛІЗИ). До речі, Елізо. Замовте по дорозі шинку і головку стилтонського сиру. І ще купіть мені, будь ласка, пару замшевих рукавичок восьмого розміру і краватку до нового костюма. Колір на ваш розсуд… (Його недбалий жвавий тон свідчить про те, що він таки невиправний).

ЕЛІЗА (з презирством). Восьмий розмір буде замалий, якщо ви збираєтеся робити вовняну підкладку. Що ж до краваток, то в шухляді вашого умивальника лежать три ще зовсім нові краватки. Ви самі їх туди поклали й забули про них. Полковник воліє не стилтонський, а глостерський сир. А ви однаково не помічаєте різниці. А про шинку я нагадала пані Пірс по телефону ще вранці. Не знаю, що б ви без мене робили! (Випливає з кімнати).

ПАНІ ГІҐІНС. Бачу, Генрі, ви розбестили дівчину. Якби вона не була так зацікавлена полковником Пікеринґом, я б навіть не знала, що про тебе з нею й подумати.

ГІҐІНС. Зацікавлена Пікеринґом?! Нонсенс! Вона мріє одружитися з Фреді! Ха-ха! Із Фреді! Фреді! Ха-ха! (Він вибухає сміхом — і на цьому п’єса завершується).

Дальші події п’єси показувати на сцені немає потреби. Власне, не потрібно було б їх і оповідати, якби наша лінива уява не звикла покладатися на стандартний асортимент скрині з лахміттям, в якій Романтика тримає про запас щасливі розв’язки, аби потім застосовувати їх скрізь, де треба й не треба.

Історію Елізи Дулітл називають романтичною, бо описане перевтілення здається невірогідним. Та насправді такі метаморфози відбуваються із сотнями амбітних молодиць, відколи славетна Нел Ґвін[27] показала їм гідний приклад. Велика акторка почала свою кар’єру, продаючи апельсини у тому ж таки театрі, де згодом грала королев і причаровувала зі сцени королів. Дивно, але переважна більшість читачів вважає, що оскільки Еліза — головна героїня, то вона неодмінно має одружитися з головним героєм. Подібний висновок просто неприйнятний. По-перше, якщо грати п’єсу, виходячи з такого банального припущення, то скромна Елізина драма буде просто зіпсована. А по-друге, реальну розв’язку легко передбачить усякий, хто хоч трохи знається на людській природі загалом і жіночій інтуїції зокрема.

Коли Еліза заявляє, що не одружиться з Гіґінсом, навіть якби він її попросив, вона зовсім не кокетує: це рішення Еліза добре зважила.

Уявімо собі: незаміжню жінку зацікавив неодружений чоловік — і вона повністю потрапила під його вплив; він її навчає і зрештою стає для неї необхідним (так само, як Гіґінс для Елізи). Так ось: коли тільки в цієї жінки є характер, вона всерйоз замислиться, чи варто їй домагатися з ним шлюбу, адже будь-яка заповзята дівиця з легкістю затягне такого чоловіка під вівтар, бо йому цілком байдуже, з ким і коли одружитися. Тут рішення значною мірою залежить від того, чи вільна згадувана жінка у своєму виборі, що в свою чергу залежить від її віку та рівня забезпеченості. Якщо вона вже не першої молодості, та ще й невеликих достатків, то, звичайно ж, вона ладна вийти за будь-кого, хто зможе її забезпечити. Навіть за такого старого кавалера. Але в Елізиному віці вродлива дівчина ще не відчуває критичної невідкладності: вона має час і може перебирати. У цьому їй стає в пригоді інтуїція. Інтуїція підказує Елізі не йти за Гіґінса, але й не каже зовсім від нього відмовитися. Немає сумніву, що на все життя Гіґінс залишиться одним із найбільших її захоплень. Більше того, Елізине самолюбство зазнало б сильного удару, якби її місце зайняла інша. Однак Еліза певна, що такого не станеться, а тому не бачить потреби змінювати лінію поведінки, і не змінила б її, навіть якби Гіґінс не був на двадцять років старший за неї, що з погляду юності — значна різниця.

Оскільки Елізине рішення до наших почуттів не промовляє, спробуймо проаналізувати його раціонально.

Гіґінс не задивляється на молодих дівчат і пояснює це тим, що всі вони мають серйозну конкурентку в особі його матері. Тим самим Гіґінс і видає свою закоренілу психологію старого холостяка. Цей випадок можна назвати рідкісним лише в тому сенсі, що визначні матері справді зустрічаються нечасто. Якщо хлопчик з багатою уявою має заможну матір, наділену розумом, вишуканою зовнішністю, почуттям власної гідності (проте не автократичну) і тонким смаком, що дозволяє їй винести найкраще з сучасного мистецтва й вишукано оздобити свій дім, то зрозуміло, що така мати стане для нього взірцем, і далеко не кожна дівчина зможе з нею позмагатись. Окрім того, життєвий приклад пані Гіґінс дозволив Генрі відокремити свої естетичні захоплення, відчуття прекрасного та ідеалістичний світогляд від специфічних сексуальних імпульсів. Все це зробило його ходячою загадкою для багатьох, що винесли несмак зі своїх міщанських родин від малоприємних батьків, які сприймають літературу, живопис, скульптуру, музику та ніжність у взаєминах як один з виявів сексу — якщо взагалі сприймають. Те саме значення має для них і «пристрасть». Тому їм здається дивним і неприродним, що Гіґінс відчуває палку пристрасть не до Елізи, а до фонетики й ідеалізує свою матір. Проте, озирнувшись довкола, ми побачимо, що за бажання навіть найубогіші, найогидніші створіння добирають собі пару, і в той же час більшість освічених інтелектуалів, прибічників високих моральних принципів, залишаються старими паннами й кавалерами. А відтак напрошується висновок, що непересічні особистості доходять до розмежування сексу та міжлюдських взаємин, які так часто ототожнюються, саме завдяки інтелектуальному аналізу, який стає можливим завдяки авторитету батьків або ж ним стимулюється.