— Якщо хочеш, я приберу їх зі столу й перекладу на лавку під вікном. Мені буде добре їх видно й там.

Наступні кілька днів Веддерберн справді майже не виходив зі своєї оранжереї з паровим опаленням — вовтузився з вугіллям, палицями тикового дерева, мохом та іншими таємничими аксесуарами тих, хто вирощує орхідеї. Ці дні, на його думку, були сповнені хвилюючих подій. А вечорами він розповідав друзям про сйої нові орхідеї, вже вкотре повторюючи, що передчуває щось незвичайне.

Та хоч яких він докладав зусиль, а кілька вант і дендробій загинуло. Зате дивна орхідея невдовзі почала показувати ознаки життя. Веддерберн був у захваті і як тільки виявив це, потяг свою економку, не давши їй доварити варення, до оранжереї.

— Це пуп’янок, — пояснював він. — А тут скоро буде багато листків. А оці невеличкі відростки — повітряні корінці.

— Так наче з бурої грудки стирчать білі пальці, — сказала жінка. — Не подобаються вони мені.

— Чому?

— Не знаю. Скидаються на пальці, що так і хочуть тебе схопити. Я не можу нічого вдіяти зі своїми симпатіями й антипатіями.

— Не скажу напевно, але мені здається, що жоден вид відомих мені орхідей не має таких повітряних корінців. А може, в мене просто розгулялась уява. Бачиш, на кінчиках вони трохи сплющені.

— Ох, не подобаються вони мені, — сказала економка, потім несподівано здригнулась і відвернулася. — Я знаю, це з мого боку безглуздо, і мені дуже шкода, особливо коли ти від них у захваті… Але мені з голови не йде отой труп.

— Однак це ж не конче має бути саме та орхідея! Я тільки роблю припущення.

Жінка стенула плечима.

— І все ж таки вони мені не подобаються!

Веддерберн трохи аж образився за таке відразливе ставлення до його орхідей. Та це не заважало йому заводити з кузиною розмову про орхідеї взагалі й про цю зокрема щоразу, як тільки в нього з’являлася охота.

— Химерні штуки ці орхідеї, — сказав він якось. — Від них так і жди якоїсь несподіванки. Ти знаєш, Дарвін вивчав, як вони запилюються, й довів, що будова квітки найзвичайнісінької орхідеї пристосована до того, щоб комахи могли легко переносити пилок з рослини на рослину. Та, здається, існує вже чимало відомих видів орхідей, які запилитися в такий спосіб не можуть. Скажімо, декотрі з кіпріпедій. Люди не знають жодної комахи, яка могла б їх запилювати. А в декотрих орхідей узагалі ніколи не знаходили насіння.

— А як же вони розмножуються?

— Із вусиків, бульб, усіляких паростків. Це дуже легко пояснити. Загадка в іншому: навіщо їм квіти?

— Дуже ймовірно, — вів далі Веддерберн, — що моя орхідея виявиться щодо цього чимсь незвичайним. Якщо так, я її вивчатиму. Я вже не раз думав про те, щоб узятися за дослідження, як Дарвін. Але досі то не було часу, то щось ставало на заваді. А листочки вже починають розгортатись. Я б хотів, щоб ти зайшла подивитися на них!

Однак кузина відповіла, що в оранжереї надто задушливо, у неї там починає боліти голова. Вона, мовляв, бачила рослини вже двічі, і другого разу ті повітряні корінці — декотрі з них тепер вигналися завдовжки в добрий фут — нагадали їй, на жаль, щупальці, що тягнуться до здобичі. Вони стали їй навіть снитися: наче виростають просто на очах і тягнуться до неї. Тому вона рішуче заявила, що більш не піде дивитися на ту орхідею, і Веддерберну довелося милуватись молодими листками самому. На вигляд у них не було нічого особливого — широкі, темно-зелені й лискучі, а біля хвостиків — темно-пурпурові більші й менші цяточки. Такого листя Веддерберн іще не бачив. Орхідея стояла на низенькій лавці під термометром, а поруч був нехитрий пристрій: на гарячі труби парового опалення з крана капала вода, насичуючи повітря парою. Незвичайна орхідея невдовзі мала зацвісти, і тепер Веддерберн щодня тільки про це й думав. І ось велика подія настала. Щойно ступивши до тісного скляного приміщення, Веддерберн уже знав, що пуп’янок розпустився, хоч величезний Paloeonophis Lowii затуляв собою весь куток, де стояло це його нове дитя. Повітря було напоєне невідомими духмянощами — міцними й надзвичайно солодкими; вони перебивали решту запахів у цій крихітній, задушливій, сповненій випарів теплиці.

Як тільки Веддерберн це завважив, він одразу поквапився до своєї незвичайної орхідеї. Леле! На обвислих зелених вітах погойдувалися три величезні білі квітки; від них і йшов цей стійкий солодкуватий аромат. Веддерберн став перед ними й завмер від захвату.

Квітки були білі, з золотисто-оранжевими смужечками на пелюстках. Важка оцвітина відгорнулася, і її чарівний голубуватий пурпур змішувався з золотом пелюсток. Веддерберн одразу збагнув, що це зовсім новий вид. Але який нестерпний запах! Як задушливо в оранжереї! Квітки попливли в нього перед очима.

Він вирішив подивитися, чи не надто висока тут температура, й ступив крок до термометра. Зненацька все захиталося. Цеглини, якими була викладена підлога, затанцювали. Білі квітки, зелене листя, вся оранжерея ніби перехилилась, а тоді різко полетіла вгору.

О пів на п’яту економка, за давнім і незмінним звичаєм, приготувала чай. Проте Веддерберн не йшов. “Все клопочеться коло тієї огидної орхідеї, — подумала вона й почекала ще хвилин десять. — А може, в нього зупинився годинник? Піду покличу його”.

Вона рушила просто до оранжереї, відчинила двері й гукнула. Відповіді не було. Жінка завважила, що повітря в оранжереї дуже сперте й просякнуте якимсь міцним ароматом. І раптом вона побачила, що на цегляній підлозі біля гарячих труб щось лежить.

Якусь хвилю вона стояла нерухомо.

Він лежав горілиць під незвичайною орхідеєю. Схожі на щупальці повітряні корінці тепер уже не звисали; зійшовшись докупи, вони утворили ніби клубок сірої вірьовки, кінці якої щільно обвили його підборіддя, шию і руки.

Вона стояла й нічого не розуміла. Потім на щоці у Веддерберна під одним із хижих щупальців вона побачила тоненьку цівку крові.

Безтямно скрикнувши, жінка підбігла до нього і спробувала відірвати його від схожих на п’явок присосків. Вона зламала два з цих присосків, і ту ж мить з них закапав червоний сік.

Від п’янкого аромату квіток у неї запаморочилося в голові. Але як же вони до нього присмокталися! Вона смикала за ті цупкі вірьовки, і все довкола — Веддерберн, пишні білі квітки — пливло в неї перед очима. Вона відчувала, що непритомніє, і розуміла, що цього не можна допустити. Покинувши Веддерберна, вона поквапно відчинила найближчі двері, вдихнула свіжого повітря, і їй сяйнула блискуча ідея. Схопивши горщика, вона запустила ним у вікно в кінці оранжереї. Потім, трохи прочумавшись, заходилася з новою силою відтягувати нерухоме тіло Веддерберна і перекинула вазон з незвичайною орхідеєю на підлогу. З похмурою впертістю рослина чіплялася за свою жертву. А жінка безтямно тягла тіло разом з орхідеєю на свіже повітря.

Потім їй спало на думку відривати корінці, що поприсмоктувалися до Веддерберна, по одному, і вже за хвилину вона звільнила його від того страхіття.

Веддерберн був блідий як стіна; з десятка кругленьких ранок сочилася кров.

Поденний робітник, що саме проходив садом, почув брязкіт розбитого скла і нагодився в ту хвилину, коли економка закривавленими руками витягувала з оранжереї позбавлене життя тіло. На мить він уявив собі неймовірне.

— Принесіть води! — крикнула вона, і її голос розвіяв його видива.

Коли чоловік з незвичайною для нього спритністю повернувся й приніс води, він застав жінку всю в сльозах. Голова Веддерберна лежала в неї на колінах, вона витирала в нього на обличчі кров.

— Що сталося? — промовив Веддерберн, через силу розплющивши очі.

І відразу заплющив їх знов.

— Біжіть до Енні! Скажіть, нехай зараз же йде сюди. А тоді негайно приведіть лікаря Геддона! — наказала економка поденникові. І, побачивши, що той зволікає, додала: — Я про все розповім вам, коли повернетесь.

Невдовзі Веддерберн розплющив очі знов. Власна поза викликала в нього тривогу. Помітивши це, кузина пояснила: