— Ці матеріали доповідали Гітлеру?
— Судячи з того, що оброблювали їх на нормальній машинці, — ні… Тільки те, що друкувалося на «Ундервуді» з великими літерами, надходило до нього зразу ж, з фельд'єгерем…
— А хто одержував матеріали з нормальним шрифтом? Гіммлер?
— Звичайно.
— А ще?
— Гесс, «брат фюрера», їх не одержував… Він узагалі не любив служби, завжди підкреслював, що державою арійців правлять не штурмовики чи військові, а робітничий клас і бауери…
— Хто? — Аркадій Аркадійович не зрозумів. — Прихильники Бауера?
— Ви маєте на увазі соціал-демократа Бауера? — Ісаєв не приховував посмішки. — Всі соціал-демократи, хто не встиг втекти, сиділи в концтаборах, вони жодного разу не пішли на компроміс з нацистами… «Бауер» — це «селянин»…
— А Борман? — спитав Іванов, пропустивши зауваження Ісаєва про соціал-демократію. — Йому такі матеріали надсилали?
— Навряд… Він обернув би це проти Гіммлера: «фюрер, за вами стежать»…
Аркадій Аркадійович засміявся:
— І наступного дня бідолаху в пенсне шльопнули б у підвалі…
Ісаєв похитав головою:
— У вас неправильне уявлення про партійний механізм рейху… Ви знаєте, хто був найсильнішим противником фюрера?
— Як це «хто»? Комуністи…
— І соціал-демократи. Не скидайте їх з рахунку, — повторив Ісаєв. — Думаю, що в найближчому майбутньому саме вони стануть провідною силою на Заході… А втім, це одна з тих тем, які я готовий викласти тільки товаришу Сталіну, боюсь, інші мене не зможуть зрозуміти через стереотипи, що в'їлися в них… Але я не про це, — помітивши веселу посмішку Аркадія Аркадійовича, Ісаєв мовчки кивнув, підкреслюючи цим, що він виконав прохання «генерала Іванова». — Я маю на увазі інше… В двадцятих роках найстрашнішим противником фюрера був Геббельс…
— Той самий?! — щиро вразився Аркадій Аркадійович.
— Саме так… А гауляйтера Коха пригадуєте? Керівника обласної парторганізації в Кенігсберзі? Одного з ветеранів нацизму?
— Не просто пригадую… Ми з ним працювали — разом з поляками… Мовчить, сволота…
— А ви знаєте, що саме цей «друг фюрера» в двадцятих роках проголосив: «У нашій робітничій партії вирішує більшість, а не папа! Геть партійних імператорів, хай живе національна революція соціалістів!». А хто його підтримав? Геббельс. Це було, якщо мене не зраджує пам'ять, в кінці двадцять п'ятого… Так от, він тоді прямо-таки кричав на нараді, скликаній істинним творцем партії Грегором Штрассером: «Я пропоную виключити з рядів націонал-соціалістичної робітничої партії Адольфа Гітлера як дрібного буржуа, який пробрався в наші ряди! Ми — партія робітничого класу і трудового селянства! Ми не маємо права терпіти у своїх рядах ні соціал-демократичних, ні буржуазних елементів!»
Аркадій Аркадійович слухав заворожено, навіть папіроси не наважився закурити, хоч Ісаєв бачив, як рука його раз по раз тяглася до відкритої пачки «Герцеговіни Флор»…
— Та ви куріть, — сказав він. — І я закурю, якщо дозволите…
— Ради бога, Всеволоде Володимировичу! Горілочки не хочете? Чарчину?
— Впаду… Тягти доведеться… На ваших харчах людина ледве животіє… І язик почне заплітатись… Краще вип'ємо, коли я переберусь на квартиру…
— Це правильно, — погодився Аркадій Аркадійович, — я горілку ненавиджу, а пити доводиться, особливо на прийомах — таке діло… Ну, й що потім?
— А через півроку Геббельс переметнувся до Гітлера: той пообіцяв йому посаду гауляйтера всіх парторганізацій Берліна… І долю Штрассера було вирішено…
— Стривайте, стривайте, тут щось не сходиться, — заперечив Аркадій Аркадійович, — Штрассера розстріляли в липні тридцять четвертого року, а ви говорите про двадцяті…
— Все сходиться, — Ісаєв зітхнув. — Гітлер планував комбінації проти тих, кого вважав недругами, не на рік уперед; а на десятиріччя… Думаєте, він перед загибеллю не заклав фугаси під майбутнє? Думаєте, він пішов з цього світу просто так, заповівши лише бити євреїв? Ні-і, Аркадію Аркадійови-чу! Його фугаси такі страшні, такі хитрі, що й уявити собі важко…
— Які саме?
— І це я готовий відкрити Иосифу Віссаріоновичу. Тільки йому. Після моєї реабілітації… Нікому іншому, крім товариша Сталіна…
Іванов задоволено кивнув, здивовано похитавши при цьому головою: «Ну й робота, ну й професіонал!»
— А що ж було зі Штрассером після того, як Геббельс переметнувся?
— Нічого… Гітлер передав у його відання оргвідділ НСДАП, ключовий пост; відтоді всі призначення й переміщення гауляйтерів готував саме Штрассер. Але, затверджуючи призначення, Гітлер — у присутності всього керівництва партії — сказав: «Я згоден з критикою моїх товаришів: нам не потрібно імператорів і пап, усі питання вирішує більшість! Меншість підлягає залізній волі, висловленій масою». І Штрассер був змушений проводити рішення, які він внутрішньо не сприймав, але підкорявся їм як фанатичний ветеран. А чи було це вигідно першій особі?! Він робив те, що йому вигідно, чужими руками!
Аркадій Аркадійович нічого не відповів, попросив офіціантку принести йому чарку горілки, знову закурив:
— Нічого цього в наших інформаціях не було…
— А знаєте, хто врятував Гітлера від самовбивства?
— Якого?! Коли?!
Ісаєв допитливо подивився на співрозмовника:
— Якщо ви прикидаєтесь, що не знаєте, то я рано чи пізно зрозумію це…
— Клянусь дітьми! Тільки… Всеволоде Володимировичу, будь ласка, не називайте більше «націонал-соціалістична» держава… У нас прийнято писати «фашистська» або, принаймні, «націонал-соціалістська»…
— Такого слова ні в німецькій, ні в російській мовах немає, — відрубав Ісаєв. — Так от, після того як любов фюрера, Гелі Раубаль, сказала, що йде від нього, і її за це вбили з маленького пістолетика, улюбленого пістолетика фюрера, той мало не збожеволів… І Грегор Штрассер просидів з Гітлером, нікому не відчиняючи дверей його квартири, два дні… І врятував його, хай йому чорт, від того, щоб той не пустив собі кулю в лоб… А от розрив між фюрером і Отто Штрассером, молодшим братом Грегора, (він керував пресою, яка атакувала фюрера зліва), стався після того, як Гітлер прийняв у партію й наблизив до себе сина скинутого кайзера — принца Августа-Вільгельма… Це була очевидна зрада першій програмі партії, в якій говорилося, що представників експлуататорських класів ніколи не буде прийнято в ряди націонал-соціалістів… І брат творця партії, Отто, опублікував у газеті лозунг: «Істинні націонал-соціалісти повинні залишити «партію» Гітлера»… Незважаючи на це, другою людиною в партійному апараті все ще залишався Грегор… До речі, це помилка — вважати всіх членів партії Гітлера нікчемами й кретинами… Спочатку там було досить багато ідейних людей… Дивно, що у вас немає інформації про Штрассерів, я ж посилав вам шифровки з Лісабона, коли Шелленберг узяв мене з собою для організації вбивства Отто Штрассера… Той вчасно виїхав з рейху, тому й уцілів… За наказом фюрера в РСХА було створено спеціальний відділ «терору» — для вбивства Отто Штрассера, тільки одного Штрассера, уявляєте?! Він, до речі, живий, переховувався десь у Канаді… Чули про його «Чорний Інтернаціонал»? Він створив його в еміграції, на зло фюреру…
— Дуже мало…
— Якщо у вас в архіві є європейські й канадські газети, я згоден підібрати досьє… Цікаво: в нього було все, як у Гітлера, але без закликів до антисемітизму, перекроювання карти світу та війни… Все інше — калька, один в один: рівність, експропріація банків і великих заводів, права робітникам і ба… селянам…
— У мене хороша пам'ять, — озвався Аркадій Аркадійо-вич. — Могли б говорити «бауери» — вкарбувалося навіки. — І він солодко, якось особливо, потягуючи, випив горілку, яку приніс офіціант; не закушуючи, зразу закурив, знову очікувально наблизившись до Ісаєва.
— Якби не Геббельс, — вів далі Ісаєв, — можливо, Грегора Штрассера й не розстріляли б… Якось Гіммлер показав Гейдріху фотографії чернеток промов Геббельса… Той розповів Шелленбергу, ну а цей поділився зі мною… Геббельс переписував кожну сторінку разів по вісім… Сам робив помітки: «тут потрібні оплески»… Або: «тут — драматична пауза, щоб почалася овація», або: «різкий помах рук, відчай на обличчі — неминучі вигуки підтримки»… У нього в «особливій команді» було тридцять чоловік, вони сідали в різних точках залу, де виступав кульгавий, і організовували юрбу, починаючи овації й вигукуючи слова підтримки в запланованих місцях… Їх потім усіх розстріляли… Тієї ж ночі, коли вбили Штрассера й Рема… І ще одного шльопнули, без якого Гітлер взагалі не став би Гітлером, — пана Штемпфле; чи то пастор, чи то розстрига; він переписав усю «Майн кампф» — від початку до кінця… Адже Гітлер провів дві хвилі чисток: у тридцять четвертому й тридцять дев'ятому… Він наказав імітувати замах на себе, щоб звинуватити в цьому «англійських шпигунів» — їхніми руками в пивному залі було вбито найпам'ятливіших ветеранів, їх шанобливо посадили в перші ряди, ближче до трибуни фюрера, але той швидко поїхав, а ці через двадцять хвилин перетворилися на шматки м'яса… Нічого, як? До речі, стенограми розмов Гітлера з Брайтінгом у вас збереглися?
