Але молодий чоловік у білому халаті не зрушив з місця, кивнув на алжірця, відкашлявся і сказав Монтеро:

— Я б на вашому місці проглянув аналіз. Це важливо!

Монтеро взяв тоненьку папку й швидко перегорнув папірці в ній. Самі Кхурі нервово потягнувся до пакунка з сигаретами, не відводячи очей від комісара. Той мовчки повернув документи експертові.

На прочитане комісар не сказав ні слова.

— Далі, Самі, далі! Розповідай! — сказав він лагідно алжірцеві.

Моряк злякано зіщулився.

— Що я можу сказати… — нічого більше. Це від вас тепер залежить — поїдемо ми чи ні. Дайте мені слово, що відпустите мене, і тоді все буде як слід, комісаре!

Монтеро повільно звівся на ноги, перехилився через стіл, рвучко схопив переляканого алжірця за комір його матроської куртки і просичав прямо йому в обличчя:

— Ти, мерзенний, дешевий покидьку! Я тобі зараз покажу… — І поки Самі, задихаючись, ловив відкритим ротом повітря, комісар з недвозначною настійливістю вів далі:— Якщо ти мені тут же на місці не скажеш всю правду, я кину тебе до камери, де сидять твої товариші, і розкажу їм, що саме ти їх зрадив. Вони з тебе котлету зроблять, любий Самі! — Він ще сильніше стягнув комір алжірця — так, що в того обличчя налилося кров'ю. — Я тобі покажу, як нас дурити! У мішечку була звичайнісінька кухонна сіль — 99,6 грама. І тільки зверху додано 0,4 грама кокаїну. Чи можна після цього повірити, що ти знаєш боса контрабандистів?

З презирливою міною він штовхнув алжірця назад на стілець і гидливо витер руку хусткою. На його подив, Самі Кхурі не розгубився.

— Що було в тім мішечку, я не знаю. І це не цікавить мене, — відказав він спокійно.

Розлючений Монтеро накинувся на нього:

— Мені твої байки ні до чого, хлопче! Ти привіз цей мішечок до Парижа, сховав його від поліції у холоші, а тепер хочеш, щоб я тобі повірив, ніби ти не знав, що в ньому? Ти що, дурником мене вважаєш?

Самі Кхурі з докорою похитав головою.

— Я не привозив мішечка до Парижа. Я одержав його тільки вчора ввечері від людей, що возили мене до квартири, яку я повинен вам показати.

— А нащо ці люди дали тобі мішечок, га? Розкажи!

— Охоче. Моїм завданням було потрапити до рук поліції, аби вона прийняла мене за торговця наркотиками. Люди заздалегідь знали про облаву й послали мене до Алжірського кварталу, а ваші агенти заарештували мене.

Тепер настала черга Монтеро хапати ротом повітря.

— Ти… ти дістав завдання?.. Та це ж…

Що воно таке, комісар алжірцеві так і не сказав. Трохи заспокоївшись, він тільки й промовив:

— Ну, добре! Якщо затіяно таку гру, хай! Подивимось, хто її виграє!

Монтеро збагнув, про що саме йдеться: одна гангстерська банда, аби позбутися конкурентів, вирішила ліквідувати другу — і зробити це за допомогою поліції. Дещо незвичний шлях — облаву і мнимого торговця наркотиками — ініціатори операції обрали, побоюючись, що звичайний анонімний донос не принесе їм успіху. Анонімні доноси до поліції прибувають часто і здебільшого мандрують на смітник; крім того, кожна гангстерська банда має на утриманні одного чи кількох рядових поліцейських агентів, що своєчасно попереджають її про всі заплановані заходи. Лише одне було Монтеро неясно: що спонукало чи змусило алжірця взятися за небезпечну роль агента-провокатора?

— Самі, а ти певний, що я додержу слова й відпущу тебе, якщо ти покажеш мені квартиру шефа?

— Авжеж, комісаре! Я вам вірю. До того ж, у чому ви можете мене звинуватити? Адже наркотиків при мені не було! І взагалі, комісаре, я дрібна рибка в порівнянні з людиною, яку ви зможете взяти, відпустивши мене на волю. Ви й самі це знаєте.

Монтеро пильно вдивлявся в обличчя алжірця, наче зважуючи, хто для нього цінніший — моряк чи шеф банди. При цьому він знав, що вибору в нього немає. Всю операцію було продумано до тонкощів, і йому залишилось тільки погодитись на пропозицію алжірця. Він знав, що все одно неспроможний знешкодити всіх злочинців Франції. Отже, яка різниця — одним більше чи одним менше на волі, коли він замість нього зможе схопити справді жирного карася. А в тому, що людина, яку збирався зрадити алжірець — жирний карась, Монтеро після подій цього дня не сумнівався.

Комісар простягнув через стіл алжірцеві руку.

— Що ж, гаразд, Самі! Рушаймо! І якщо ми візьмемо того шефа, я відпущу тебе — даю тобі слово честі!

Однак алжірець похитав головою і сказав:

— Будь ласка, пане комісар, не подумайте, що я не вірю вашому слову, але я людина обережна і тому хочу запропонувати вам менш ризикований варіант. З результатів аналізу ви вже переконалися, що я не торгую наркотиками. Тим-то ви маєте право відпустити мене. Зробіть це зараз, комісаре! А за півгодини я протелефоную й повідомлю адресу. Я її знову пригадав.

Монтеро проковтнув проклін, готовий зірватися у нього з язика, замислився на мить, а тоді знизав плечима і, глянувши на годинника, відповів:

— Ну що ж. Незабаром північ. Рівно о пів на першу цей телефон має задзвонити. Якщо він не задзвонить, я нацькую на твій слід усі поліцейські патрулі Парижа.

Алжірець патетично розвів руками:

— Комісаре, я свого слова додержу. І щоб запевнити вас, скажу вам ще одну дуже важливу річ. Чоловік, якого ви шукаєте, зараз не в Парижі, а в Африці. В середу він прибуде сюди вечірнім літаком з Туніса. Отже, ви матимете досить часу, щоб зібрати всі докази проти нього. До речі, ці докази ви знайдете, якщо накажете обстукати дерев'яні панелі в бібліотеці…

Монтеро мовчки простягнув алжірцеві його паспорт і дав знак, що той може йти. Коли Самі був уже біля дверей, він крикнув йому навздогін:

— Але дивись у мене, Самі! Якщо ти не подзвониш рівно о тридцять першій хвилині на першу, патрульні машини дістануть наказ розшукати тебе!

Моряк, привітно посміхнувшись, сказав: «Бон суар!»[8] і пішов. Він додержав слова. Не минуло й півгодини, як він подзвонив:

— Записуйте, комісаре: Рю Лемерсьє, 17, другий поверх, ліворуч. Ім'я власника квартири — Ферраті.

Перш ніж Монтеро встиг записати останню літеру прізвища, на протилежному кінці дроту поклали трубку. Самі додержав слова, але розумів, що коли б телефонна розмова тривала довше, комісар міг би дізнатися, з якого автомата з ним говорять.

Та Монтеро й не збирався цього робити. Він негайно викликав дві службові машини й за кілька хвилин уже мчав у напрямі Люксембурзького саду, поблизу якого — фешенебельна Рю Лемерсьє.

Рю Лемерсьє розташована в одному з найфешенебельніших кварталів столиці Франції, тут живуть лише люди, здатні викласти на стіл домовласникові 100 тисяч франків.

Стара консьєржка будинку № 17 ще не встигла підвестися з ліжка, як комісар Монтеро з десятком озброєних ажанів уже відчинили відмичкою двері квартири на другому поверху. Стара вбігла до помешкання слідом за ними і накинулася на Монтеро — мовляв, пан Ферраті, власник квартири, поскаржиться самому президентові Франції! Це ж зухвалий нічний наліт! Від неї Монтеро почув, що пан Ферраті — чиновник високого рангу в міністерстві в справах Африки і що він перебуває зараз у службовому відрядженні. Монтеро задоволено кивнув головою. Отже, Самі Кдурі і тут не збрехав. Звістка про те, що шеф гангстерської банди посідає важливий пост у міністерстві, не збентежила комісара. З свого повсякденного доспілу він знав, що гангстерів великого стилю марно шукати серед клошарів — волоцюг, які сплять під паризькими мостами. Монтеро заспокоїв консьєржку, сказавши, що акцію він здійснює з дозволу президента, і наказав відвести стареньку вниз, до її приміщення. Потім з пістолетом у руці він обійшов усю шестикімнатну квартиру. Передпокій, салон, їдальня не цікавили його. Він зупинився в кімнаті, що правила за бібліотеку. Стіни між високими книжковими шафами прикрашали панелі з цінних порід дерева. Монтеро оглянув розкішно обставлену кімнату і наказав поліцейським зняти панелі. Озброївшись короткими ломиками, вони розпочали роботу, і серця у них обливались кров'ю, коли під їх ударами почала трощитися коштовна деревина.