ЗДОБУТТЯ КАДЖЕТСЬКОЇ ФОРТЕЦІ ТА ВИЗВОЛЕННЯ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН

Бачив я оцих звитяжців, наче сонце, осяйних,-

Сім планет стовпами сяйва вкрили кожного із них;

Таріел стрункий очолив їхній непоборний здвиг,-

Ось вони війною знищать ворогів своїх грізних.

Щоб порівнювати, в мене образ є для них один:

Так гірські річки, від зливи переповнивши свій плин,

З шумом, з ревом, з гуркотінням вириваються з тіснин,

Та вони вщухають, вливши води в нурт морських глибин.

До Фрідона й Автанділа рівних стрінути навряд,

Та ніхто й ніде не може з Таріелом стати вряд,

Адже сонце гасить зорі, тьмарить сяєво плеяд!

А тепер про бій прелютий поведу пісенний лад.

Втрьох три брами поділили, щоб туди в боях пройти,-

З ними рушило їх військо, триста левнів, три чоти.

Ніч примусила звитяжців в тайну засідку лягти,

На світанку ж всі з'явились, несучи свої щити.

Йшли спокійно, наче кожен був лише мандрівником;

Не відчула лиха варта, заспокоєна цілком,

І недбало придивлялась, мур обходячи кругом,

Та, наблизившись, прибулець взяв меча, вдягнув шолом.

Раптом ляснули нагайки, і пустились коні вскач.

Ось до брам вже рвуться, з міста лине лемент, зойк і плач.

Втрьох трьома шляхами ринуть, кожен - подвигів шукач.

Б'ють тривогу барабани, різко десь сурмить сурмач.

Нині звідає Каджеті гнівність божого веління:

Відхиляє грізно Кронос втішне сонячне проміння,-

Зверглось вічне коло світу, неба стьмарилось склепіння.

Не вмістять поля їх трупу, сповнить світ їх голосіння!

Рик разючий Таріела всім смертельно ранить слух,

Розриває враз риштунок, крицю скровлених кольчуг.

Ринуть з трьох сторін - грозою вкривсь багровий виднокруг;

Розламавши всі три брами, ворогів разять навкруг.

Лев Фрідон із Автанділом, вдвох зустрівшись, обіймались,-

Ворог знищений дощенту, аж річки криваві ллялись.

Обдивившись бойовище, один в одного питались:

«Таріел куди подівся?» - скрізь на друга видивлялись.

Не знайшли ніде героя, хоч оббігли весь окіл;

До фортечних брам вернулись,- там гірський укрили схил

Вламки лат, мечі розбиті, леза, зламані навпіл,-

Десять тисяч варти трупом впали ниць, неначе пил.

Вся сторожа у фортеці, мов недужа, полягла,-

Від кольчуг шматки лишились, рани вкрили їх тіла.

І розкрито хід у скелі, де найбільша з веж була;

З цих прикмет вони впізнали Таріелові діла.

Вийшли ходом в скелі вгору, де стримить грізна озія;

Там побачили,- звільнило сонце місяць вже від змія;

Він шолома зняв, а в неї коси зм'яла веремія,

Груди до грудей припали, шию обвивала шия.

Плач, цілунки та обійми їх з'єднали в ніжній парі;

Видавалось, мов зійшлися вкупі тут Зуал з Муштарі,-

Прикрашає промінь сонця пелюстки троянди ярі

. Зникло горе, й нині радість їм далась в солодкім дарі.

Цілувалися, тілами пригорталися стрункими

І зливалися устами, мов трояндами палкими.

Таріел побачив друзів - втрьох зустрілись побратими

І вітали сонце-діву, що засяла перед ними.

Блиск на сонячнім обличчі загорівсь при їх появі,-

І вона поцілувала цих поплічників у славі,

І смиренно на подяку їм зрекла слова ласкаві;

Почали розмову красну друзі, милі й величаві.

Прославляли Таріела за звитяги, богом дані,

Один одного вітали, і були вони ще в стані

Битись далі, не зазнавши ран тяжких на полі брані,-

Вороги втекли від левів, наче кози, наче лані.

Із трьохсот бійців сто сорок вмерло дня того страшного,-

Це Фрідона засмутило, та втішала перемога:

Після бою не лишилось в місті ворога живого.

Не злічити, скільки в здобич мали скарбу дорогого!

На верблюдах і на мулах повезли із цих країн

Купи сяйних самоцвітів і три тисячі перлин,

Все _ гранчастий, добрий камінь: пишний яхонт і рубін;

Варту виставивши, сонце посадили в паланкін.

У Каджеті залишили шістдесят богатирів,

Повезли з собою сонце - сяйвом лик її горів;

Дружно рушили у дальню путь до города Морів,

Щоб Фатьму зустріти й скласти дяку, гідну владарів.