Натовп поступово вгамувався і замовк.

У повній темряві на кафедрі з'явилася висока невиразна постать і стала за трибуну.

— Доброго ранку, — прошепотів у мікрофон безликий голос.

Усі напружено випросталися, намагаючись побачити, хто до них звертається.

Увімкнувся проектор слайдів, демонструючи вицвіле коричнево-чорне фото — мальовничий замок із фасадом із пісковику, з високими квадратними вежами та готичним орнаментом.

Привид знову заговорив:

— Хто може сказати, де розташована ця будівля?

— В Англії! — почувся в темряві дівчачий голос. — Цей фасад є комбінацією ранньої готики та пізнього романського стилю, а отже, це норманський замок, споруджений в Англії приблизно в дванадцятому столітті.

— Ти ба! — мовив голос без обличчя. — Тут хтось знається на архітектурі.

Звідусіль почулося тихе невдоволене бурчання.

— На жаль, — мовив привид, — ви помилилися на три тисячі миль і півтисячоліття.

Аудиторія зацікавлено принишкла.

Тепер на проекторі слайдів з'явилося кольорове сучасне фото того самого замку, тільки під іншим кутом. На передньому плані домінували вежі замка, споруджені з пісковику, видобутого в каменоломні Сенека Крик, але на задньому плані, навдивовижу близько, було видно прикрашений колонами величний білий купол Капітолію Сполучених Штатів.

— Хвилиночку! — знову скрикнула та сама дівчинка. — В окрузі Колумбія існує норманський замок?

— Так, з 1855 року, — відповів голос. — Саме тоді й було зроблене наступне фото.

З'явився новий слайд — чорно-білий знімок інтер'єру із зображенням великої склепінчастої зали, обставленої скелетами тварин, виставковими стендами, скляними банками з біопрепаратами, археологічними артефактами та гіпсовими відбитками доісторичних рептилій.

— Цей прекрасний замок, — вів далі голос, — став першим науковим музеєм Америки. То був подарунок від заможного британського науковця, котрий, як і батьки-засновники, вірив, що наша молода країна стане краєм просвіти. Він заповів засновникам Америки велике багатство і попросив їх спорудити у її центрі «заклад для накопичення та поширення знань». — Промовець надовго замовк. — Хто може назвати ім'я цього щедрого науковця?

— Джеймс Смітсон? — несміливо обізвався чийсь голос у передніх рядах.

Аудиторією прокотився шепіт — всі раптом згадали про Смітсона.

— Це й справді був Смітсон, — підтвердив чоловік на кафедрі. Тепер Пітер Соломон вийшов на світло; очі його весело виблискували. — Доброго ранку. Мене звуть Пітер Соломон. Я керівник Смітсонівського інституту.

Учні шалено зааплодували.

А Ленґдон, сидячи у напівтемряві, заворожено спостерігав, як Пітер захопив уяву молоді фотографічною подорожжю раннім періодом історії Смітсонівського інституту. Ця вистава почалася зі Смітсонівського замку, його підвальних наукових лабораторій, з коридорів, уставлених експонатами, з виставкового залу, заповненого молюсками, з науковців, що називали себе «хранителями ракоподібних істот». Він показав навіть старе фото двох найвідоміших — і вже покійних — мешканців замку: то були дві сови, одну з яких звали Накопичення, а другу — Поширення. Півгодинна слайдова вистава закінчилася показом вражаючого супутникового фото Національної алеї, вздовж якої зараз розташувалися відділення Смітсонівського музею.

— Як я вже сказав на початку, — мовив на завершення Пітер, — Джеймс Смітсон та батьки-засновники Америки вважали, що наша велика країна має стати осередком просвіти. Гадаю, що сьогодні вони пишалися б результатами свого починання. Їхній знаменитий Смітсонівський інститут став символом науки та поширення знань у самісінькому центрі нашої країни. Він є живим пам'ятником нашим батькам-засновникам і їхньому баченню Америки як країни, заснованої на принципах знання, мудрості й науки.

Соломон вимкнув проектор під гучні оплески. Увімкнулося освітлення, й одразу ж здійнявся ліс рук — аудиторія нетерпляче чекала відповідей на запитання.

Соломон надав слово маленькому рудоволосому хлопцеві з середнього ряду.

— Містере Соломон, — почав він здивованим голосом. — Ви сказали, що наші батьки-засновники втекли від релігійного гніту Європи, щоб заснувати країну на принципах наукових досягнень.

— Саме так.

— Але ж... У мене склалося враження, що засновники Америки були глибоко віруючими людьми і заснували нашу країну саме як християнську державу.

Соломон посміхнувся.

— Друзі мої, зрозумійте мене правильно. Так, батьки-засновники і справді були глибоко релігійними людьми, але вони були деїстами, тобто людьми, що вірили в Бога в універсальному, широкому значенні. Єдиним релігійним ідеалом, який вони пропагували, була релігійна свобода. — Соломон витяг мікрофон з тримача і вийшов з-за трибуни. — Засновники Америки мали перед своїми очима образ просвіченої країни-утопії, де свобода думки, освіта мас та досягнення науки витіснять темряву задавнених релігійних забобонів.

Руку підняла білявка в чорному.

— Так?

— Сер, — почала дівчинка, піднявши угору свій стільниковий телефон. — Я збирала про вас інформацію в Інтернеті і довідалася, що ви впливовий франкмасон.

Соломон підніс догори свій масонський перстень.

— У цьому немає таємниці. Могли б і не витрачати гроші на Інтернет.

Учні розсміялися.

— Гаразд, — вагаючись мовила дівчинка. — Ви щойно сказали про «задавнені забобони», і мені здалося, що коли хтось і поширює ці задавнені забобони, то це масони.

Соломон і оком не змигнув.

— Та невже? А чому?

— Ну, я взагалі-то багато читала про масонство, і знаю, що у вас є чимало дивних древніх ритуалів та вірувань. Я знайшла в Інтернеті статтю, де йдеться, що масони вірять у потужну силу якоїсь древньої магічної мудрості, здатної підняти людину до рівня богів.

Усі повернулися і поглянули на білявку так, наче вона несповна розуму.

— Взагалі-то, — зауважив Соломон, — вона правду каже.

Дітлахи відвернулися від дівчинки і подивилися на Пітера широко розкритими очима.

Стримуючи посмішку, Соломон спитав білявку:

— А що ще сказано в тій премудрій інтернет-статті стосовно цієї магічної мудрості?

На обличчі дівчинки з'явився занепокоєний вираз, але вона не перервала читання зі знайденої веб-сторінки.

— Щоб сховати цю мудрість від людей лихих і недостойних, древні закодували свої знання, приховавши могутні істини під покровом метафоричної мови символів, міфів та алегорій. І донині ця зашифрована мудрість оточує нас повсюдно. Вона закодована у нашій міфології, нашому мистецтві та окультних працях древності. На жаль, сучасна людина втратила здатність дешифрувати це складне мереживо символів... і тому цю велику істину загублено.

Соломон уважно вислухав дівчинку.

— Це все?

Вона знічено завовтузилася у кріслі.

— Та ні, є ще дещо. Трохи.

— Я так і думав. Будь ласка, розкажіть нам.

Дівчинка трохи завагалася, але потім прокашлялася і продовжила:

— Згідно з легендою, мудреці, що колись давно зашифрували древні таємниці, залишили щось на кшталт ключа... чи пароля, яким ці закодовані секрети можна розкодувати. Кажуть, що цей магічний пароль, відомий як verbum significatium, має здатність зняти покривало темряви та відімкнути древні таємниці, відкрити їх для вивчення і зрозуміння людством.

Соломон задумливо посміхнувся.

— Та ото ж... verbum significatium... — Він якусь мить дивився у простір поперед себе, а потім знову опустив очі на біляву дівчинку. — А де ж зараз це чудесне слово? Цей пароль?

Дівчинка знітилася, певно, пошкодувавши, що кинула виклик запрошеному промовцеві, але таки дочитала інформацію на веб-сторінці:

— Легенда стверджує, що verbum significatium сховане глибоко під землею, де терпляче чекає свого історичного моменту, коли людство не зможе існувати без істини, знань та мудрості всіх віків. На цьому лихому й темному перехресті людство нарешті здобуде з-під землі це слово й почнеться нова чудесна епоха знань та просвіти.