— У мене особисте життя не цікаве. А в тебе?

— Нема ніякого..

— Це погано.

Рея змінила платівку, й вони випили ще вина. Він позіхнув.

— Ти стомлений? — спитала вона.

Мартін Бек промовчав.

— А йти додому не хочеться, ге? Що ж, не йди. — І відразу додала: — Я все-таки спробую трохи. почитати. Тільки скину ці прокляті штани. Не повернешся в них, такі вузькі.

Вона швидко роздяглася, шпурляючи одяг просто на підлогу, й надягла довгу, до самих п'ят, чудернацьку нічну сорочку з темно-червоної фланелі.

Мартін Бек зацікавлено дивився, як вона переодяглася.

Такою він собі й уявляв її. Пружна, дужа, струнка постать. Русяве волосся, опуклий живіт, невеличкі круглі груди.

Ніяких шрамів, родимок чи інших особливих прикмет.

— Чому б тобі не лягти трохи? — сказала Рея. — Ти якийсь зовсім змучений.

Мартін Бек послухався. Вів справді був стомлений і майже зразу заснув. Уже дрімаючи, він побачив, що Рея сидить за столом, схилившись над книжками.

Коли він розплющив очі, вона стояла коло ліжка.

— Вставай, уже дванадцята, — сказала вона. — Я голодна, як вовк… Підеш замкнути під'їзд, а я тим часом приготую гарячий бутерброд. Ключ висить на одвірку ліворуч на зеленому шнурочку.

Мальмстрем і Мурен пограбували банк у п'ятницю чотирнадцятого липня. Рівно за чверть до третьої вони зайшли до зали в масках, гумових рукавицях і оранжевих комбінезонах.

Вони тримали в руках свої великокаліберні пістолети, і Мурен відразу вистрілив у стелю. І, щоб присутні зрозуміли, чого вони завітали, крикнув, наслідуючи чужинську вимову:

— Пограбування!

Гаузен і Гоф були в звичайних костюмах, тільки обличчя затулили чорними ковпаками з прорізами на очі. Гаузер був озброєний автоматичним пістолетом, а Гоф — прикороченим дробовиком «маріца». Вони стояли біля дверей і прикривали головним грабіжникам відступ до машин.

Гоф водив дулом дробовика, щоб тримати на відстані сторонніх, а Гаузер, згідно з планом, зайняв тактично вигідну позицію, щоб можна було тримати під прицілом банкову залу і тротуар.

Мальмстрем і Мурен тим часом ретельно спорожняли одну за одною каси.

Все відбувалося точно за планом.

За п'ять хвилин до цього біля гаража на Русенлундсгатан у південній частині міста вибухнула якась стара машина. Відразу після вибуху поблизу спалахнула стрілянина і зайнявся, недалеко будинок. Підприємець А, що влаштував усе це, вийшов подвір'ям на другу вулицю, сів у свою машину й поїхав додому.

Рівно через хвилину після вибуху в браму на подвір'я поліції почав заїздити заднім ходом мебльовий фургон. Він заїздив навскоси і застряг там. Із нього висипались паперові коробки з ганчір'ям, облитим пальною сумішшю, і відразу спалахнули.

А тим часом підприємець спокійно відходив від того місця тротуаром, ніби цей шарварок його не стосувався.

Одне слово, все відбувалося так, як було розраховано. Грабіжники виконували заплановані дії одна за одною в точно визначені хвилини і за тією черговістю, яка була запланована.

І з погляду поліції події відбувалися так, як було передбачено, в той самий термін і в такій самій послідовності.

Була тільки одна маленька неузгодженість.

Мальмстрем і Мурен зробили наскок не в Стокгольмі.

Вони пограбували банк у Мальме.

Пер Монсон, старший слідчий кримінальної поліції Мальме, саме пив каву в своєму кабінеті. Його вікно виходило на подвір'я, і він мала не вдавився булкою, коли раптом щось бухнуло і біля брами знявся густий, масний дим. Тієї миті Бенні Скаке, молодий поліцай, на якого покладали надії, хоч він, незважаючи на свою службову пильність, і досі був тільки помічником слідчого, квапливо відчинив двері його кабінету й повідомив, що прийнято сигнал тривоги. На Русенлундсгатан хтось висадив у повітря машину, триває стрілянина і горить принаймні один будинок.

Хоч Скаке прожив у Мальме три з половиною роки, він навіть не чув про таку вулицю й не знав, де вона пролягає. Зате Пер Монсон знав у своєму рідному місті кожен закуток і здивувався, чого це раптом комусь заманулося висаджувати в повітря машину на глухій вулиці тихого міського району, що мав назву Софіїн Гай.

Та ні йому, ні його колегам не довелось довго дивуватися з цього. Не встигло керівництво дати наказ поліційним резервам, щоб вони їхали на місце події, як сама поліція опинилася в загрозливому становищі. Минув якийсь час, поки працівники управління переконалися, що весь їхній резерв просто заблокований на подвір'ї. Довелося їм добиратись на Русенлундсгатан кому на таксі, а кому своєю машиною, не обладнаною радіозв'язком.

Сам Монсон прибув туди о третій годині сім хвилин. До того часу спритні пожежники вже погасили вогонь у будинку, який хтось явно підпалив; порожній гараж також, не зазнав великої шкоди. Послані в район поліційні сили не знайшли там нічого особливо підозрілого, крім спотвореної вибухом старої машини. А через вісім хвилин один із радіопатрулів почув повідомлення про пограбування банку в діловому районі міста.

На той час Мальмстрем і Мурен уже вибралися з Мальме. Хтось бачив, як від пограбованого банку від'їхав синій «фіат». За грабіжниками ніхто не гнався, і вже хвилин через п'ять вони розділилися, сівши кожен у свою машину.

Коли поліція врешті навела в себе лад, відтягла фургон і прийняла підпалене ганчір'я в картонних коробках місто-було закрите. Всі сили були кинуті на пошуки синього «фіата».

Він був знайдений через три дні в якійсь повітці в районі східного порту, а в машині лежали комбінезони, паски, гумові рукавиці, пістолети та різний непотріб.

Гаузер і Гоф чесно відробили щедру винагороду, переказану на чекові рахунки їхніх дружин. Вони ще майже десять хвилин після того, як Мальмстрем і Мурен поїхали, втримували позицію біля банку й відійшли аж тоді, як на обрії з'явилися перші поліцаї — двоє піших патрулів, весь досвід яких обмежувався війною зі школярами, що пили пиво в громадських місцях. Єдине, на що вони виявилися здатні, — це на весь голос кричати в свої портативні радіостанції про те, що бачили, але тоді в Мальме вся поліція кричала в свої мікрофони і, навпаки, майже ніхто не слухав.

Гаузерові, хоч на це ніхто не розраховував, навіть він сам, пощастило вшитися: через Гельсінборг і Гельсінгер він без перешкод покинув Швецію.

А Гоф спіймався через дивну необачність. За п'ять хвилин до четвертої він піднявся на борт порома «Мальмегус» у сірому костюмі, білій сорочці з краваткою і з чорним куклукс-кланівським ковпаком на голоді. З неуважності він забув його скинути. Портова охорона й митники пропустили його, гадаючи, що на поромі відбувається чи то маскарад, чи якась чоловіча зустріч, проте в команди порома він викликав підозру, і прибувши до Копенгагена, вона здала його літньому датському поліцаєві, який з подиву мало не випустив пляшку з пивом, коли арештований спокійно виклав на стіл тісної кімнати чергового два пістолети, багнет і ручну гранату із вставленим запальником. Поліцай швидко отямився і вже зовсім повеселішав, коли виявилося, що прізвище арештованого збігається з маркою чудового пива.

Крім квитка до Франкфурте, Гоф мав ще гроші — сорок німецьких марок, дві датські десятки і три крони й тридцять п'ять ере шведською валютою.

Що й казати, колосальний здобуток. Коли відрахувати цю суму, банк утратив тільки два мільйони шістсот тридцять тисяч чотириста дев'яносто шість крон і шістдесят п'ять єре.

У Стокгольмі в цей час діялись дива.

І найбільше диво спіткало Ейнара Ренна. Йому виділено шість поліцаїв і поставлено завдання: тримати під наглядом Русенлундсгатан і спіймати підприємця А. Оскільки вулиця була досить довга, він якомога доцільніше розмістив свої сили — двоє на машині становили рухомий загін, а четверо стояли в різних стратегічно важливих місцях.

Бульдозер Ульсон порадив йому ставитись до свого завдання спокійно, а насамперед не розгублюватись, хоч би що сталося.