Поиск по метке: Современная проза

Роман «Графиня» відомого письменника з Волині — майстерне поєднання захоплюючого сюжету, драматичних колізій людського життя і тонкого психологізму, віртуозне переплетіння реального й містичного. У нашу добу — цілком автоматизованого і комп'ютеризованого 1998-го року — хтось намагається відтворити загадкові події, які відбувалися у волинському містечку Густий Луг року Божого 1762-го. Але чи вдасться це йому і чи можливо взагалі реконструювати час?.. Вічність і нерозривність часоплину з його історичними колізіями, проблемами і таємницями, з його особливими колоритом і ароматом, проходять через весь роман, через образи головного героя, провінційного вчителя і художника Платона, його учениці, відомої художниці, інших персонажів, зокрема таємничого убивці собак, проповідника «Природного Євангелія» і ще таємничішої «білої графині» Венцеслави, єдиний портрет якої зберігається в місцевому музеї. Роздуми про сенс життя, болісні пошуки цього сенсу, моральний і мистецький вибір, складні, але глибокі почуття головних героїв, які вони намагаються приховувати, — все це створює яскраве поліфонічне тло твору.

«Рожеві сиропи» — нова книжка Артема Чеха. Передусім, це однойменна повість, у якій автор познайомить своїх читачів із надзвичайними персонажами та їхніми феноменальними здібностями. На вас чекатимуть фантастичні пригоди, в які потрапляють герої книжки, подорожі в часі і просторі, чудернацькі винаходи та вічні питання честі, добра і справедливості. Також у цій книжці представлено кілька оповідань.

До цієї книжки увійшли речі, написані кількома роками раніше, коли світ ще не виглядав таким приреченим, але, безперечно, вже був приречений. «Острів КРК», повість «про кохання як порятунок і свободу як прокляття», та кілька коротких новел — ото, властиво, і весь її вміст. Та ще авторські коментарі, котрі, можливо, крім самого автора, нікому не потрібні. Та ще передмова Юрія Андруховича, більше схожа на післямову до всього корпусу теперішнього українського письменства. * * * Іздрик Юрій — прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює в Калуші. Іздрик — один із креаторів станіславського феномену. Творчість Іздрика-поета — це Numen, Торжество нюансованих доторків до буття, текстових тіней, з котрих вибудовується розгорнений простір-задля-уяви, необов'язковий і сповнений симпатичних ігрових монстрів. Іздрик-прозаїк тяжіє до ремінісцентної гри з читачем a la Nabokoff, коли зміст і суперзміст сховані у мікро- і макрошаради натяків та екстраполяцій, синонімічних рядів і псевдоцитат, гри у палімпсести та паліндромічне самоцитування. Нарцисизм творчості Іздрика створює достатню відстань між його іронічно-смаковою культурологічною нарацією та художніми текстами. Схильний до візуально-текстового синтезу, іздрик знайшов у цій сфері мистецтва альтернативу традиційній візіопоезії, зберігаючи при цьому значний потенціал атракційованої наративності. Остаточне перетворення Іздрика на культового письменника відбудеться, безперечно, завдяки «дев'яностикам». На тлі їх креативної неспроможності деміургія Іздрика сприймається гіпертрофовано. Володимир ЄШКІЛЄВ    

«Тема для медитації» — перший в українській літературі роман-епос, роман-спокута. Це — посткатастрофна проза. Відплата та спокута в усіх вимірах, пошуки себе в минулому і теперішньому, містика та реконструйовані автором дохристиянські замовляння... Це роман-вир, котрий затягає, допоки не дочитаєш його до останньої сторінки. Роман про всіх і для всіх, хто здатен відчувати.

Роман П. Зюскінда «Парфуми», використовуючи нові засоби зображення, притаманні постмодернізму, розкриває одну з найважливіших проблем сучасності. Адже сьогодні, в епоху високого розвитку телебачення, яке показує масову культуру різного характеру, важливого значення набуває саме проблема влади митця над натовпом, проблема співвідношення краси й зла. Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…

Містична мелодрама, героїня якої отримує подарунок долі – справжнє ідеальне кохання, але лише у снах… У світі ж реальному вона підпадає під владу людини, яка сіє зло, не зупиняючись навіть перед убивством власних дітей.

«Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії» — це чергова сповідь унікальної людини, історія душі у вигляді щоденникових нотаток головного героя — аскета-багача, який прийшов до власної філософії самообмеження. Мирослав Дочинець, український письменник, редактор, книговидавець, номінант на Шевченківську премію, переконаний, що його новий роман удався. Щоправда, звик дивитися на нові твори очима читачів, бо книга живе своїм життям. Письменник пише про себе і для себе, найважливішою вважає духовну незалежність і каже, що після 50 років став спокійнішим і внутрішньо вільним. Його попередній роман «Вічник» від часу своєї появи на світ зібрав уже чимало позитивних відгуків. Книжка очолює рейтинги популярності по всій Україні. Про «Криничара» слух лише розходиться. Письменник зізнається, що цей роман для нього значно ближчий, ніж «Вічник».З презентаціями на Закарпатті Мирослав Дочинець не поспішає. Вперше представив роман 21 березня в Ужгородському прес-клубі. «Криничар» увійшов до серії «Яблуко слова» і виданий у мукачівському видавництві «Карпатська вежа». За тиждень розійшлося майже 400 примірників. Особливу цінність становить книжковий папір, який виготовили з соломи. Тобто жодне дерево не постраждало під час виготовлення «Криничара». Такий вигідний з економічного боку друк письменнику запропонував читач з-за кордону. Після цього надійшов папір, і перші примірники «Криничара» видрукували саме на «солом’яних сторінках».

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко. Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями. * * * Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства. Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року

Роман Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», написаний у 1993 році, став помітним явищем постмодерністської течії в українській літературі 90-х років. Автори роману органічно поєднали авантюрність та сюжетну насиченість історично-пригодницького жанру з філософською глибиною авторської концепції та елементами текстової гри, властивими сучасній елітарній літературі.

Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду…   «Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити… Поки звучить музика — танцюй!»

Любов Пономаренко — одна із яскравих і самобутніх українських письменниць, неперевершений майстер неоімпресіоністської новели. Її проза — це проза вразливого і зрячого серця, проза яскрава, густа, образна, лаконічна і вишукана за формою. На кращих новелах Любові Пономаренко лежить і світиться виразна й переконлива ознака талановитості авторки, її своєрідного світобачення і світосприймання. Це синє диво української новелістики.

Террі Пратчетт — автор так званого гумористичного фентезі, англієць, що добився в цьому жанрі більшого, ніж визнані класики-американці, такі як Роберт Аспрін чи Гарі Тертлдав. Сьогодні Пратчетт утримує друге місце за кількістю продажів своїх книжок (у твердій обкладинці) серед усіх британських прозаїків, поступаючись лише Джоан Роулінг. Пратчетт народився 1948 року, отримав технічну освіту, працював журналістом і одного разу, під час інтерв’ю з видавцем Пітером ван Дюреном, зумів відрекламувати тому свою книгу Люди килима (The Carpet People). Книга вийшла 1971 року, але казати, що Пратчетт прокинувся знаменитим, було б значним перебільшенням. Лише 1987 року він повністю присвятив життя письменству. Славу Пратчетту — нині почесному докторові низки британських університетів і кавалерові Ордену Британської Імперії за внесок в літературу — принесла серія Плаский світ (Discworld). Герої Пратчетта діють на пласкому світі, що мчить через космос на спині гігантської черепахи А’Туїна; але, попри такий дитячий антураж, книги Пратчетта зачіпають найсерйозніші питання сучасного життя, зрозумілі, принаймні, кожній західній людині — політичні, національні, статеві, які завгодно. В Україні Пратчетт набув популярності після того, як у Росії кілька років тому почали масово перекладати книги з серії Плаский світ . Найвідоміші з них, такі як Колір чаклунства (Colour of magic), Глиняні ноги (Feet of clay), Варта! Варта! (Guards! Guards!) та інші, мають до півдесятка як офіційних, так і неофіційних, або альтернативних, перекладів російською. Українською, наскільки відомо, Пратчетт ще не перекладався. Правда (The Truth) є 25-ю книгою з серії Плаский світ ; вона вийшла друком 2000 року і вперше надійшла в продаж у російському перекладі в 2008-му. Досвід роботи журналістом неабияк придався авторові: історія про виникнення першої газети Плаского світу та всі неприємності, які спіткали її творців, написана не лише з притаманним Пратчеттові гумором, але і з неабияким знанням деталей. Суть цієї історії можна описати кількома реченнями з самої книги. По-перше, гноми навчились перетворювати свинець на золото у важкий спосіб; відмінність його від легкого полягає в тому, що важкий спосіб працює . По-друге, брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу . Але рано чи пізно правда таки взується — і почне бити ногами . Ну а по-третє, Світ складається з чотирьох елементів: Землі, Повітря, Вогню й Води… Але існує ще й п’ятий елемент, і зазвичай він зветься Несподіванкою .