Поиск по метке: Современная проза

«Логіка речей» — збірка жорстких реалістичних новел про виживання в умовах сучасного «речового тоталітаризму».

«Физиология женской депрессии» – первая, успешная попытка Виктории Андрусив написать прозу. Мастерски владея словом она смогла себе это позволить. У нее есть, что сказать. Уехав за границу в поисках работы, автор часто проводила вечера в одиночестве, в том времени, которое наталкивает человека на размышления. Наблюдая, вспоминая и думая, в ней накипали страсти, эмоции, душевные переживания. Она не придумывала героев своих рассказов – они жили в ее представлении и однажды вырвались на волю.

«Дебилка» – это книга не об умственно или физически неполноценном человеке. Это обобщенный образ, в котором нас хотят видеть чиновники. В современном мире происходят процессы, при которых нивелируются духовные ценности и человек интеллигентный множество раз попадает в ситуации, когда именно так себя и чувствует – дебилом или дебилкой. Кому-то название сборника откровенно не понравится, но оно продиктовало нашей жизнью.

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.   Ілюстрації Світлани Ніколюк

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Повість Наталки Сняданко “Колекція пристрастей” без сумніву лише з великою натяжкою можна віднести до так званої “жіночої еротичної прози”, хоча вона, повість, має всі ознаки бестселера, яким свого часу стали “Польові дослідження українського сексу”. Однак характер цієї прози можна охарактеризувати радше як анти-Забужко. Це стосується як стилістики та засобів вираження, так і, — умовно кажучи, — “соціально-психологічного” портрету протагоніста (чи то пак — протагоністки). Можна говорити також про особливості природи комплексів, сублімація яких призвела до появи обидвох творів, про зміни у хронографії, але найважніше мабуть — полярність сугестивних реакцій: аґресивно-екстравертні спроби трансформувати реальність, виходячи з власних вагінально-рецепторних потреб в одному випадку, й інтравертивний, рефлексійно-рефлекторний скепсис як форма самозахисту — в іншому. Втім, усе це — лише недолугі чоловічі спроби класифікувати незбагненну жіночу природу, котра, як відомо, класифікації не підлягає. Читаймо.

Виявляється, Дарвін помилявся, вважаючи мавпу пращуром людини. Принаймні так стверджує Ірина Львова. Спостерігаючи впродовж довгих років за поведінкою та звичками власного чоловіка (зрештою, чужих також!) вона дійшла сенсаційного висновку: «самець людини походить від… пінгвіна!» Не вірите? Ознайомтеся з її аргументами — переконаєтесь самі. Окрім того, буде незайвим дізнатися, як здихатись обридлого коханця і вполювати нову здобич, що потрібно тендітній жінці, аби знешкодити сексуального маніяка, чи варто крутити роман з геєм і наскільки небезпечною може виявитися зраджена дружина.

«Перверзія» (1996) — третій із романів Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» — гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції — стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману.

Під час великої розбудови Києва князем Ярославом Мудрим до Києва з глухих деревлянських лісів вирушають парубок із малим племінником. У дорозі та в стольнім граді на них чекають несподівані пригоди. Проте оповіді про звитяжних предків надихають долати будь-які перешкоди у цих та подальших мандрах.

«Євангелія від Ісуса Христа» (1991), мабуть, одна із найскандальніших книжок XX століття. Церква визнала її образливою для католиків, однак саме за цей роман автор одержав Нобелівську премію. Сарамаґо зумів дати власне — глибоке та оригінальне — трактування епізодів Нового Завіту. Автор позбавляє Ісуса героїки, показуючи його перш за все людиною з її бідами та сумнівами, бажаннями та помилками. Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко