Зарубежная фантастика - скачать книги или читать онлайн. Страница 39

Дія роману Марини та Сергія Дяченків розгортається в недалекому майбутньому, яке є проекцією людських страхів, очікувань та надій. Кожна людина хоч раз у житті відчувала, що її хтось покликав. Покликав зсередини… Пандем – що воно (він, вона)? Ніхто не знає, звідки він прийшов, ніхто не розуміє, що йому потрібно. Але він є, і є майже повсюди, він розмовляє з людьми. Зсередини. Реальність починає мінятися, в одній лікарні одужали всі безнадійно хворі пацієнти, цивілізація йде по шляху прогресу. Та цей «співрозмовник» починає змінювати світовідчуття людей. Це добре чи погано, і взагалі, що принесе людству прихід Пандема – добро чи зло? Це кожен має вирішувати сам…

Сделанный выбор может изменить тебя – или разрушить…

Людство розвивається, освоює нові простори, але проходить приблизно 20 років і все… Настає мрига. Тобто апокаліпсис. Шанс вижити є – там, де багато людей, з’являються Ворота. Якщо встигнеш пройти через них – ти врятований. Якщо ні – вижити під час мриги неможливо. Час чергової мриги наближується. Коли і де відкриються Ворота – точно не знає ніхто. Боротьба за існування починається…

Будущее, которое отстоит от нас на миллионы лет.

Это – история будущего от Джорджа Мартина.

«– Мистер Реншоу!

Америка превратилась в ад. Из секретной лаборатории вырвался на свободу опаснейший вирус. Умерли сотни тысяч, миллионы ни в чем не повинных людей…

Потрясающая история о маленьком городке, который настигла БОЛЬШАЯ БЕДА.

«– Объясни, зачем ты хочешь перебрать и перестроить свою Машину Времени? – спросил мой приятель Билли Барлоу.

«Они оставались мертвыми двести лет.

Жизнь – это сделка с Богом, за которую надо платить.

«Я почти летел по небу, когда серебристый корабль начал спускаться на нас. Меня несло сквозь большие деревья на огромной утренней паутине, а рядом со мной были друзья. Наши дни протекали всегда одинаково и приятно, и мы были счастливы. Но не менее счастливы мы были, увидев, как из космоса на нас падает серебристая ракета. Ибо это означало новый, хотя и вполне обдуманный поворот нити в нашем тканом узоре, и мы чувствовали, что сумеем приспособиться к этому рисунку, как миллионы лет приспосабливались к любым виткам и завиткам…»