У контексті філософії Карлейля псевдономізація Яновського діставала важливий відтінок – потребу нового, яке, за законами героїчної душі, є синонімом не стільки того, чого досі не було, скільки складного, недоступного для сприйняття всіх, оскільки стосується таких цінностей, які для інших або зайві, або чужі, або недосяжні. Відтак відоме одкровення письменника: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова, і кожне місце – дорога»[67] – розкриває не тільки потяг до пригод, а й до непростого, незрозумілого, енігматичного, чим завжди було все, що не полишає сліду, як, скажімо, птах у піднебессі, риба у воді або змія на скелі.

Галина Хоменко.

Оповідання

Чотири шаблі (збірник) - pic_1.png

Роман Ma[68]

Цей невеличкий увраж[69] я вважаю данню моїй молодості. Я хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою, нових розумінь, нового змісту. Я маю віддати дань молодості.

1. Ma

Ви відгадали – я хочу топтати романтичні полині. На ноги посиплеться гіркий пил, гіркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гіркі подихи піднесе мені степ. Сонце розпливеться коло обрію, як рана. День позганяє вітри на тирло на ніч. А я топтатиму гіркі полині.

Полинь росте на місцях минулих подій – там, де згадати треба життьові пригоди. Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку. Скот не пасеться на полинях, і пастухи вважають, що спати під полинем – небезпечно. Буде гірко в носі, буде гірко в роті й буде в голові рій ос.

Торкнувшись медичних можливостей трави, зауважимо, що полинь ніякої ролі в нас грати не буде. Хіба що лежатиме Ma на ній колись – тоді, як сонце буде великою раною.

Ви здивуєтесь: ніколи Ma не може виїхати з Києва! Ви не повірите, що вона проміняє Київ на полині. Але: хіба знає чоловік суму завтрашніх обставин дороги? Хіба буття не опреділює? Коли сидимо ми вдвох тихо й дивимось на блакить і на зорі, на місяць і на роси, – хіба цього не виростило нам минуле буття? Та й чому хтось інший з нас п'є пляшку з білою головкою й жадібно тисне потім свою тремтячу сарну, не дивлячись на блакить і зорі? Чому?

Ma не міняла б Києва на полині – бо Ma була справжньою киянкою й знала, що її місто – найкраще за всі міста. Я її назвав – Ma. Можна було назвати більше шаблоново. Але слово Ma – для мене символ жінки. Це – ім'я жінки серед тисяч безхвостих пав.

Я не стану оповідати, якого кольору в неї були очі, солодко чи ні колисались перса, і як міцно ставала на тротуар її нога. Коли вона дивилась на вас, незнайомого, – це був погляд із лаврської дзвіниці. Другим разом – вона з очима входила до вас усередину. Тоді ви могли відчути, що руки в неї холодні й сухі.

Вона, звичайно, не нагадувала недопеченого вареника, що нафарбований вапном й карміном. Вона не губила на кожнім кроці люстерок, пудри, крейди для манікюру й інших дурниць. Вона була – Ma.

Батько в неї – вмер. Мати – Симонівна – стара. Дві кімнати й кухня на Гоголівській – там вона виросла коло матері.

2. Рубан

Комісарові Кризі 18 років. Це показувало, що в нього гаряча кров і юнацький запал. А люди третього повстанського імені Комінтерну полку[70] знали до цього, що його револьвер має завжди вісім вільних куль. Вісімнадцять років повільно блукали серед крові комісара, а очі досить часто бачили останні чужі хвилини.

Комісар Крига сидів сам і колупав мушкою улюбленого парабелума паркет. Його думок не розгадала б жодна піфія з Дельфів.[71] Він іноді перевертався на спину й з насолодою випускав пару куль у сонячного зайчика на стелі. В кабінет тоді заглядав хтось із канцелярії, але зараз же вискакував, як гумовий чорт, маючи намір винести бідну голову.

Повстанські чуби любили комісара – він бився першим і бився «як халєра». Цього було досить для людей. А якщо кулі комісара залітали іноді й в свої голови, – це були неприємні кулі, й усе. Комісара любили.

Але вища військова влада не вважала комісара Кригу зразком і всі його невиконання наказів записувала в книжку.

Кожна посудина має крайки, кожне вино, і старе вино, – добре в міру, й кожна дисципліна може розтягтись лише на певний відсоток довжини.

Вища військова влада прислала Кризі зміну.

Новий комісар зайшов до кабінету Криги, а його люди залишилися за дверима. Крига повернувся на бік і придивився з паркету вгору. Потім він солодко почухав себе під рукою й тихо вирішив:

– Вийдіть геть!

Новий комісар вихватив наган і, показуючи ним на Кригу, сказав:

– Товариш Крига, – сказав новий комісар спокійно, – інтереси Революції вимагають вашого усунення, товариш Крига. Я назначений комісаром.

Крига встав з паркету й сів за стіл. Подумав. Потім узяв свій вірний парабелум і помалу навів на комісара – проти нагана останнього.

– Пішов вон!

Новий комісар глянув Кризі в вічі, засміявся, задумливо свиснув і, не знайшовши в Криги вогника розуму, повернувся й вийшов із кабінету.

Крига взяв із стіни телефонну трубку й покликав своїх хлопців спокійним голосом, який вони завжди чули в боях.

За пару хвилин юрба хлопців підкотилася на гумових шинах до дверей будинку. Комроти – сільський одірви-голова в мирних умовах і партизанський бог роти тепер – зайшов досередини й подивився по східцях вгору – туди, де стояв новий комісар із людьми.

– Яка тут мать балується! – сказав хоробрий комрот, піднімаючи вгору мушку гвинтівки й зсовуючи поламаний надвоє козирок кашкета набік, – га?!

Новий комісар не чекав дальших пунктів допиту. Він підкинув праву руку й пробив кулею хоробре комротівське серце, як картоплю.

Дальніші пригоди мали назву – «коли мексіканський лев співає сопрано на березі річки». Бо новий комісар був мексіканський левом, а його наганове сопрано брало найвищі верхи.

Хлопці на гумових шинах не чекали нічого подібного й тому не дуже висловлювали обурення, коли двоє з них одержали перепустки на той світ.

Потім новий комісар вийшов із дверей сам і через мушку сказав хлопцям:

– Товариші, – сказав комісар, – мене Реввійськрада призначила вашим комісаром. Товариша Кригу усунено. Обратіть свої партизанські очі на Жовтневу революцію, товариші! Ворог з золотистими погонами креше нам голови, товариші! Іменем РСФСР наказую підкоритись і скласти зброю!

Хлопці подивились один на одного й поклали гвинтівки.

Тоді новий комісар заклав нагана за пояс і виліз до хлопців на гумові шини. Поїхали до семінарії, де стояв полк.

Мітинг тягся недовго. Новий комісар багато не балакав. Партизани теж не любили теревенів розводити.

– Хлопці, розтуди його! – сказав один із язикатіших, – хіба ми контрареволюція?! Бий злотопогонну сволоч, третій полк! Я кінчив.

Новий комісар знайшов будинок для штабу й став жити. Комісар Крига дострілював останні кулі в сонячних зайчиків.

Не знаю, що думав новий комісар і що передумував Крига, – тільки на другий день вийшов товариш Крига на вулицю й пішов у напрямку до будинку нового комісара.

Там він став проти вікон і почав пристрілювати свій револьвер до блискучих шибок. Він, певно, бачив там тих же сонячних зайчиків.

Новий комісар дав Кризі вистріляти всі набої й потім вийшов, лагідний і спокійний, на вулицю, що затихла. Він нагадував холодного філософа на цій провінціальній вулиці. Його остроги задумливо дзенькали, й ліве око примружувалось, як на полюванні.

– Кінчив? – запитав комісар Кригу.

вернуться

67

Яновський Ю. Майстер корабля. – С. 36.

вернуться

68

Перше місце публікації: Глобус. – 1925. – № 3. – С. 6–7. Подаємо за виданням: Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. – К: Дніпро, 1982. -ТІ. – С 38–51.

вернуться

69

Увраж – робота, твір (з фр.).

вернуться

70

Ідеться про мнемонічне увічнення Комуністичного Інтернаціоналу, Третього Інтернаціоналу – Міжнародної асоціації комуністичних партій, яку заснував у 1919 році Володимир Ілліч Ульянов (Ленін). Формальною метою об'єднання була світова революція, реальною – контроль за міжнародним комуністичним рухом. Комінтерн розпустив Йосип Віссаріонович Сталін у 1943 році на вимогу союзників антигітлерівської коаліції, які остерігалися поширення комуністичних ідей.

вернуться

71

Яновському важливо підкреслити виняткову таємничість героя: піфії – жриці-провісниці при храмі Аполлона в Дельфах. Зробивши ковток води зі священного струмка, пожувавши листок священного лавра, вони займали місце на золотім триніжнику над ущелиною в скелі, звідки просочувалися випари; слова, які вони викрикували, тлумачились як воля й одкровення самого Аполлона.