Придивившись уважніше, Софі побачила аркуш, обгорнутий довкола якогось циліндричного предмета — мабуть, флакона з оцтом. Але це був не звичайний тонкий папірус, а радше пергамент. «Дивно, — подумала вона, — оцет не розчинить пергаменту з овечої шкіри». Софі знову подивилась на згорток і зрозуміла, що всередині пергаменту не флакон із оцтом, а щось зовсім інше.

— У чому річ? — запитав Тібінґ. — Витягніть згорток.

Морщачи чоло, Софі вхопила пергамент і обережно витягла з циліндра разом із предметом, довкола якого він був обгорнутий.

— Це не папірус, — зауважив Тібінґ. — Надто важкий.

— Знаю. Це м’яка підкладка.

— Для чого? Для флакона з оцтом?

— Ні. — Софі розгорнула рулон і витягла те, що було всередині. — Для цього.

Коли Ленґдон побачив, що за предмет був обгорнутий пергаментом, він занепав духом.

— О Боже, — Тібінґ безсило відкинувся на спинку сидіння. — Ваш дідусь був безжалісним жартівником.

«Бачу, Соньєр не хотів, щоб це було легко», — подумав Ленґдон.

На столі лежав іще один криптекс. Уже менший. Виготовлений з чорного оніксу. Це він був усередині першого. Соньєр мав пристрасть до дуалізму. Два криптекси. Усе — парами. Подвійний зміст. Чоловік — жінка. Чорне всередині білого. Ленґдон відчув, що сплетіння символів тягнеться далі. Біле народжує чорне.

Кожен чоловік з’являється на світ від жінки.

Біле — жінка.

Чорне — чоловік.

Ленґдон узяв менший криптекс. На вигляд він був ідентичний із першим, тільки менший за розміром і чорного кольору. Зсередини почулося знайоме булькання. Очевидно, флакон із оцтом був у цьому меншому криптексі.

— Що ж, Роберте, — сказав Тібінґ, підсунувши до себе аркуш пергаменту. — Вам буде принаймні приємно дізнатися, що ми летимо в правильному напрямку.

Ленґдон уважно подивився на товстий пергамент. На ньому філігранним почерком був написаний ще один віршик на чотири рядки. І знову п’ятистопним ямбом. Він теж скидався на загадку, але Ленґдонові достатньо було прочитати перший рядок, щоб зрозуміти, що Тібінґ слушно запропонував летіти до Британії.

В Лондоні папа рицаря ховав.

Із решти вірша чітко випливало, що слово-ключ до другого криптекса можна знайти, відвідавши могилу цього рицаря десь у Лондоні.

Ленґдон із надією подивився на Тібінґа.

— Маєте якісь ідеї, що це за рицар?

Тібінґ усміхнувся.

— Жодних. Зате точно знаю, в якому склепі треба шукати.

А тим часом на землі, за п’ятнадцять миль від них, шість автомобілів кентської поліції мчали просякнутими дощем вулицями до урядового аеропорту Біггін-хілл.

Розділ 79

Лейтенант Колле взяв собі з холодильника банку пер’є і повернувся до вітальні. Замість того, щоб полетіти з Фашем до Лондона, де тепер розгорталися події, він залишився наглядати за експертами науково-технічного відділу, що розсіялися по Шато Віллет.

Усе, що виявили до цього часу, зовсім не прояснювало становища: одна-єдина куля в підлозі, аркуш паперу з кількома символами і словами «лезо» та «чаша», закривавлений пасок із шипами. На думку експертів, останній свідчив, що тут замішана консервативна католицька організація «Опус Деї», яка недавно потрапила в поле уваги громадськості: в одній телепрограмі розповіли про її агресивні методи вербування нових членів у Парижі.

Колле зітхнув. Сам дідько не складе цього всього докупи.

Колле пройшов розкішним коридором до величезного кабінету, де один експерт шукав відбитки пальців. Це був доволі огрядний чоловік у підтяжках.

— Знайшли щось? — поцікавився Колле, заходячи до кабінету.

Експерт заперечно похитав головою.

— Нічого нового. Безліч відбитків, таких самих, як і в решті будинку.

— А на паскові-волосяниці були якісь відбитки?

— З ними працює Інтерпол. Я переслав їм усе, що ми знайшли.

Колле показав на два запечатаних пакети на столі.

— А це що?

Чоловік знизав плечима.

— Звичка. Я збираю все, що видається мені дивним.

Колле підійшов ближче. «Дивним?»

— Цей британець — дивак, — сказав експерт. — Подивіться на це. — Він порився в пакеті і витягнув фотокартку.

На ній був головний вхід до якогось готичного собору — традиційна заглиблена в стіну арка із рядом ребер, що поступово звужуються до невеличких дверей.

Колле уважно подивився на знімок.

— І що тут дивного?

— Подивіться з іншого боку.

На зворотному боці англійською мовою було написано, що довгастий неф собору символізує утробу жінки, і це перегукується з поганською традицією. Справді, дивно. Однак ще більше Колле вразило те, як автор тлумачив вхід до собору.

— Стривайте! На його думку, вхід до собору символізує жіночу...

Експерт кивнув.

— Губи, що поступово звужуються, і гарненький клітор-п’яти-лисник над входом. — Він зітхнув. — Мені аж захотілося до церкви.

Колле взяв другий пакет. Крізь пластик він побачив великий глянцевий фотознімок якогось давнього документа. Згори було написано:

«Les Dossier Secret — Number 4° lml 249»

— Що це? — поцікавився Колле.

— Поняття не маю. Але такі знімки розкидані тут усюди, тож я й прихопив один.

Колле прочитав далі.

ПРІОРАТ СІОНУ —

НАСТ0ЯТЕЛІ / ВЕЛИКІ МАГІСТРИ

Жан де Ґізор 1188—1220

Марі де Сен-Клер 1220—1266

Ґійом де Ґізор 1266—1307

Едуард де Бар  1307—1336

Жан де Бар 1336—1351

Жан де Сен-Клер 1351—1366

Бланка д'Евре 1366—1398

Ніколя Фланель  1398—1418

Рене д'Анжу  1418—1480

Йоланда де Бар 1480—1483

Сандро Боттічеллі 1483—1510

Леонардо да Вінчі 1510—1519

Коннетабль де Бурбон 1519—1527

Фердинанд де Ґонзак 1527—1575

Луї де Невер 1575-1595

Роберт Фладд 1595-1637

Дж. Валентин Андреа 1637-1654

Роберт Бойль 1654-1691

Ісаак Ньютон 1691-1727

Чарльз Редкліф 1727-1746

Шарль де Лорен 1746-1780

Максиміліан де Лорен 1780-1801

Шарль Нодье 1801-1844

Віктор Гюґо 1844-1885

Клод Дебюссі 1885-1918

Жан Кокто 1918-1963

— Пріорат Сіону? — здивувався Колле.

— Лейтенанте! — До кімнати заглянув один з агентів. — Хтось терміново хоче розмовляти з капітаном Фашем, але з управління не можуть йому додзвонитися. Може, ви поговорите?

Колле повернувся до кухні і взяв телефон.

Це був Андре Берне.

Навіть вишукана мова банкіра не могла приховати напруження в його голосі.

— Капітан Фаш начебто обіцяв мені зателефонувати, але досі цього не зробив.

— Капітан дуже зайнятий, — відповів Колле. — Чи можу я вам чимось допомогти?

— Мене пообіцяли інформувати про розвиток подій.

Якоїсь миті Колле здалося, що він уже чув цей голос, але він не міг згадати, де саме.

— Месьє Берне, зараз я очолюю розслідування в Парижі. Мене звати лейтенант Колле.

Настала довга пауза.

— Лейтенанте, мені дзвонять по іншому телефону. Вибачте, будь ласка. Я передзвоню пізніше. — І він поклав слухавку.

Кілька секунд Колле стояв із слухавкою в руках. Тоді у нього сяйнула думка: «Не даремно цей голос видався мені знайомим! — йому аж подих перехопило. — Водій броньовика. Із фальшивим “Ролексом”».

Тепер Колле зрозумів, чому банкір так поспішно закінчив розмову. Берне запам’ятав прізвище поліцейського, якому так нахабно набрехав кілька годин тому — лейтенант Колле.

Колле замислився: які наслідки матиме такий несподіваний поворот подій? Берне теж замішаний. Інтуїція підказувала, що треба телефонувати Фашеві. У глибині душі Колле відчував, що цей щасливий випадок допоможе йому сьогодні реабілітуватися.

Він негайно подзвонив до Інтерполу і зажадав усієї можливої інформації про Депозитарний банк Цюриха та його керівника Андре Берне.

Розділ 80

— Паски безпеки, будь ласка, — оголосив пілот Тібінґа, коли літак занурився в сіру ранкову мряку. — Приземляємося за п’ять хвилин.