Ральф Бейсон, співробітник газети «Нью-Йорк таймс», вбіг до кабінету Чарльза Хепгуда, задихаючись від хвилювання. Він не сів, а впав у крісло біля письмового стола хазяїна і, важко дихаючи, сказав тільки одне слово:

— Полетіли!..

Хепгуд поклав перо і, зсунувши брови, пильно подивився на Бейсона.

— Як ви сказали? — повільно запитав він.

— Вони полетіли. Я тільки що чув по радіо. Сьогодні о десятій годині за московським часом зореліт Камова взяв старт!

Хепгуд вийняв хусточку і витер лоб.

— Куди? — спитав він охриплим голосом.

— На Марс. Нас випередили.

— На Марс? — Хепгуд кілька хвилин дивився на Бейсона, щось розмірковуючи. — Це дивно, Ральф! — сказав він. — Що Камов збирався на Марс, я знаю, але ця планета тепер в незручному положенні для польоту на неї з тією швидкістю, яку повинен мати, по-моєму, зореліт Камова. Тут щось не так! А не було сказано, коли вони думають повернутися?

— На початку лютого наступного року і навіть більш точно — 11 лютого. Крім того, передавали, що Камов має намір оглянути по дорозі Венеру.

Хепгуд підвів брови.

— Он як! Навіть Венеру?.. Побачимо!

Він узяв циркуль, логарифмічну лінійку, аркуш паперу і, розстеливши його на столі, почав креслити схему сонячної системи. Бейсон, вставши з крісла, стежив за його рукою.

— Ось положення Землі, Марса, Венери на сьогодні,— сказав Хепгуд. — А отут, дивіться, Ральф, буде Земля в день їхнього повернення, тобто 11 лютого. Не торкаючись поки що питання про швидкість їхнього зорельота, можна припустити таку найекономічнішу траєкторію польоту. — Хепгуд провів на аркуші пунктирну лінію. — А звідси виходить…

Він замовк і поринув у обчислення.

Бейсон терпляче ждав результатів. Щоб не заважати Хепгуду, він знову сів у крісло і взяв у руки тільки що зроблене креслення. Позбавлений фантазії, він не міг збагнути всієї грандіозної величі того, що було зображено на цьому невеличкому аркуші паперу. Йому здавалося дуже простим здійснити шлях, намічений тонкою пунктирною лінією, по якому, з кожною секундою віддаляючись од Землі, летить зараз російський зореліт. Він пригадав почуте по радіо прізвище журналіста, який бере участь у польоті, — Мельников — і ледве стримав бажання розірвати креслення.

Все пропало… Всі плани загинули… Гроші і слава, які були, здавалося, твердо забезпечені, безповоротно втрачено…

Він тупо дивився на білий аркуш, не підозріваючи, що тримає в руках майже точну копію рисунка, зробленого Камовим два місяці тому в Москві.

Минуло півтори години.

— Звідси випливає, — сказав Хепгуд, продовжуючи фразу, неначе не було ніякої паузи, — що їхня швидкість повинна бути не менше двадцяти восьми кілометрів на секунду, при умові — не спускатися на поверхню ні Венери, ні Марса. Більше ніяк їхній маршрут здійснити не можна, а іншого я не можу собі уявити. Не думав, що вони зуміють добитися такої швидкості.

— Ви багато чого не думали, Чарльз! — Бейсон не приховував злості. — Камов не вперше пошив вас у дурні.

— Не журіться, Ральф! Ще не все втрачено! Ми ще можемо боротися з ними. Ще є надія!

— Яка? Я її не бачу. Ваш зореліт, швидкість якого менша…

— Двадцять чотири кілометри.

— Не може догнати Камова, — закінчив Бейсон.

— Догнати не може, — спокійно сказав Хепгуд, — але перегнати, я думаю, зможе.

Бейсон розгублено подивився на нього.

— Я вас не розумію! — сказав він.

— А тимчасом це дуже просто, — відповів Хепгуд. — Двигун мого корабля може працювати десять хвилин і при прискоренні сорок метрів в секунду за секунду дає нам швидкість двадцять чотири кілометри, точніше — двадцять три і вісім десятих. Збільшивши прискорення під час зльоту до п'ятдесяти метрів, ми дістанемо кінцеву швидкість двадцять дев'ять з половиною кілометрів. А цього цілком досить, щоб перегнати Камова, тим більше, коли ми не робитимемо гака, щоб оглянути Венеру.

— Ви впевнені в цьому? — запитав Бейсон, в серце якого слова Хепгуда посіяли надію.

— Впевнений, але тільки в тому разі, коли ми почнемо політ не пізніше десятого липня.

— Важко встигнути закінчити всю підготовку так швидко.

— Я зроблю все, щоб встигнути, — сказав Хепгуд. — В нашому розпорядженні сім днів. Якщо енергійно взятися за діло, ми встигнемо. Приїздіть до мене завтра о дев'ятій годині.

Коли журналіст пішов, Хепгуд довго сидів, глибоко задумавшись. Він добре розумів, що прийняте ним рішення довести прискорення до п'ятдесяти метрів загрожує надзвичайно тяжкими наслідками для здоров'я. Вже попередня цифра — сорок метрів — перевищувала допустиме навантаження на організм майже в півтора раза. Медициною встановлено, що людина може без шкоди для себе перенести прискорення тридцять метрів в секунду за секунду, але й то при умові, що це прискорення діятиме не більше однієї хвилини. А він збирався піддати себе і свого супутника п'ятиразовому збільшенню сили ваги на протязі десяти хвилин. Правда, він мав намір застосувати занурення у воду, але не був певний, що це дасть позитивний результат. Риск був дуже великий, вибору не залишалося. Або рискнути або відмовитися від боротьби і бути свідком цілковитої перемоги свого суперника.

Перед очима Хепгуда одна за одною промайнули кар тини цієї багаторічної боротьби між ним і російським конструктором. Досі Камову вдавалося бути першим. Тепер Хепгуд мав останню можливість узяти реванш за всі минулі поразки. То невже відмовитися від цієї можливості, побоюючись пошкодити своє здоров'я!

«Нехай я на все життя залишуся інвалідом, — подумав він, — але спочатку переможу вас, містер Камов!»

Про свого молодого супутника Хепгуд в цю хвилину навіть не згадав.

Ім'я Чарльза Альджернона Хепгуда було дуже популярне в Сполучених Штатах. Талановитий інженер і відомий теоретик зореплавання, він був конструктором першої в світі стратосферної ракети з атомним реактивним двигуном.

Зробивши на ній переліт через Атлантичний океан і відразу ж залишивши далеко позаду всі досягнуті до цього рекорди швидкості (переліт тривав тільки одну годину п'ятнадцять хвилин), він прославився на весь світ. В інтерв'ю після цього перельоту Хепгуд заявив, що наступний політ буде за межі Землі.

Американські газети прозвали Хепгуда «Зоряним капітаном». На це нікому ще не відомий радянський інженер Камов у статті, що вітала успіх американського конструктора, зауважив, що такий титул трохи передчасний.

— Формально Камов правий, — сказав Хепгуд в розмові з кореспондентом газети, який запитав, що він думає про цю фразу, — але переліт через океан і політ, наприклад, до Місяця, мало чим відрізняються один від одного. Від стратосферної ракети до зорельота — один крок, і я незабаром зроблю цей крок.

Так думав Чарльз Хепгуд, але насправді вийшло інакше, і перший крок на шляху завоювання міжпланетних просторів зробив не він, а той самий радянський інженер Камов, скромне зауваження якого, потонувши в потоці хвалебних статей, добре запам'яталося Хепгуду.

З цього часу почалася між ними вперта боротьба за першість у міжпланетних перельотах.

Уряд Сполучених Штатів всіляко підтримував Хепгуда.

Намір Хепгуда першим досягти Місяця, а потім Венери і Марса припав також до душі багатьом фінансовим магнатам, які сподівалися прибрати до рук розробки цінних копалин, що могли там виявитися. Вони не шкодували грошей, щоб здійснити цей проект.

Першою метою Хепгуда був Місяць, бо Камов тільки облетів його, не спустившись на поверхню.

Хепгуд енергійно будував свій зореліт, розраховуючи, що раніше ніж через два роки Камову не вдасться здійснити другий політ.

Корабель був уже готовий, коли прийшла звістка, що Камов і Пайчадзе досягли Місяця.

Удар був дуже тяжкий для Хепгуда.

Дві поразки підряд підірвали віру до нього у тих, від кого залежала його доля. Американські газети відвернулися від нього і почали звеличувати його суперника. Титул «Місячний Колумб», що його дали Камову охочі до гучних прізвиськ журналісти, був останньою краплею, яка переповнила келих його терпіння.