— Це навіть краще, — сказав Камов. — Він не відчуватиме болю при перенесенні.

— Як це трапилося? — повторив Мельников. Інстинктивно він подивився на американця. Той мовчки стояв поруч.

— Здрастуйте! — він простягнув руку Бейсону.

— Відставити! — твердо сказав Камов. — Убивцям руки не подають.

Мельников злякано відсмикнув руку.

— Вбивцям?!

— Арсен Георгійович поранений кулею цього американського бандита, — навмисне англійською мовою сказав Камов. Він знав, що Мельников розуміє цю мову. — Вбивства не сталося тільки випадково. Ви приготували для нього каюту?

— Так, вона готова.

— Замкніть його в ній.

Мельников з огидою подивився на несподіваного гостя. У нього на язиці крутилося запитання: чому Камов не застрелив цю людину, яка намагалася вбити Пайчадзе, але він промовчав. Через декілька хвилин він про все дізнається. Вони мовчки перенесли пораненого всередину Зорельота, де їх зустрів схвильований Белопольський. Бейсон, опустивши голову, йшов за ними. Помітивши, що Костянтин Євгенійович зробив рух до американця, Мельников переказав йому слова Камова. — Ідіть за мною! — сказав він, звертаючись до Бейсона.

Одвівши американця в запасну каюту і замкнувши за ним круглі двері, він повернувся в обсерваторію, де Камов спішно готувався до операції. Пайчадзе і досі був непритомний, і він вирішив не вдаватися до наркозу. Операція виймання кулі не повинна тривати більш як п'ять хвилин. І справді, через п'ять хвилин все було закінчено.

— Тепер тільки спокій і догляд, — сказав Камов.

— Ви вважаєте, що йому не загрожує небезпека?

— Безумовно. Рана не тяжка. Непритомність викликана переїздом. Я гадаю, що через три дні, на час нашого старту, Арсен Георгійович почуватиме себе добре.

Розмовляючи, він закінчив перев'язку і почав енергійно приводити пораненого до пам'яті. Хвилин через три Пайчадзе розплющив очі.

— Як ви себе почуваєте? — запитав Камов.

— Добре.

— Намагайтесь якнайменше рухатись.

— Дозвольте мені доглядати пораненого, — попросив Мельников.

— Біля Арсена Георгійовича буде безперервне чергування, — сказав Камов. — По черзі.

— Це зірве план, — Пайчадзе благально подивився на товаришів. — Мені не потрібно ретельного догляду. Нічого серйозного немає. Ви це знаєте, Сергію Олександровичу.

Камов усміхнувся:

— В цьому питанні ви не маєте права голосу. Буде так, як я сказав. Ваше здоров'я найдорожче. А тепер лежіть і мовчіть. Сьогодні я не дозволяю вам розмовляти.

— Ви так і не розказали, як це все сталося, — нагадав Мельников.

— Розкажу.

Вислухавши докладну розповідь про події дня, Бєлопольський задумливо промовив:

— Виходить, що навіть на Марсі ділки вірні собі.

— Інакше не може бути, — відповів Пайчадзе.

— Я, здається, заборонив вам розмовляти, — зауважив Камов. — Чому ви не слухаєтеся лікаря?

Пайчадзе усміхнувся і затулив рот лівою рукою.

Наступного дня, як тільки зійшло сонце, всюдихід знову рушив у дорогу.

— Ми повернемося приблизно через шість-сім годин, — сказав Камов Бєлопольському, який їх проводжав. — Усі розпорядження, які я давав учора на випадок, якщо всюдихід не повернеться, залишаються в силі й сьогодні.

— Все буде гаразд! Щасливої дороги! — відповів Бєлопольський.

Камов сів за кермо машини, а Мельников — поруч. Він поклав кіноапарат собі на коліна, щоб запобігти випадковому поштовху в дорозі. Позаду були складені лопати, кирки, мотузки, троси і електролебідка…

Камов зачинив двері і завів мотор. Мельников у цей час наповнив кабіну киснем.

Знявши маски, вони жестом попрощалися з товаришем, що стояв на дверях зорельота, і всюдихід пішов по своєму вчорашньому сліду. Повернувши в прохід між рослинами, Камов ввімкнув максимальну швидкість. Машина рвонулась і помчала вперед.

— Сто десять кілометрів, — вигукнув Мельников, поглянувши на покажчик.

— Добра машина! — відповів Камов. — Дороги на Марсі дуже зручні: ні ям, ні косогорів. Ніяких нерівностей. Грунт гладенький, як стіл. Та все ж з такою швидкістю можна їхати тільки знайомою дорогою.

Одноманітна марсіанська рівнина здавалася мертвою. Жоден «заєць» не показався на шляху всюдихода, який швидко і рівномірно залишав позаду кілометр за кілометром.

Обидва зореплавці мовчали. Мельников дуже хвилювався, усвідомлюючи всю незвичайність цієї подорожі по поверхні планети, що її він часто бачив із Землі як невелику червонувату зірочку. Камов, звідавши це почуття вчора, був спокійний.

— Увага! — сказав він раптом. — Дивіться вперед! Мельников підніс до очей бінокль, але нічого вартого

уваги не побачив.

— Нічого не бачите?

— Нічого, Сергію Олександровичу.

— Ото ж бо! — сказав Камов. — Попереду «болото». Воно так мало помітне, що являє собою справжню пастку. Вчора ми з Арсеном Георгійовичем його не помітили. Добре, що швидкість була невелика. Довелося давати задній хід. Бачите, попереду слід повертає?..

Всюдихід зупинився.

«Болото» майже нічим не відрізнялося від навколишньої місцевості. Тільки пісок був трохи темніший і рослини трохи вищі, ніж на «сухих» місцях.

— На невеликій швидкості помітити болото можна, — сказав Камов. — Але навіть при тридцяти кілометрах такі болота можуть бути небезпечні. Звідки знати, яка, їхня глибина?

Вони наділи кисневі маски і вийшли з машини.

— Якнайчастіше дивіться навкруги, — сказав Камов. — Якщо ми прогавимо появу «змії», про яку говорив Бейсон, справа може закінчитися погано.

Тут було відкрите місце, та все ж рослин було досить багато, і вони обмежували видимість. Звиклий до природних умов Марса хижак міг непомітно підкрастися до людей.

— Треба якомога швидше кінчати, — сказав Камов.

Він говорив тихо, але в його голосі відчувалося стримуване хвилювання.

На Землі завжди можна почути який-небудь звук — шепіт вітру, шарудіння піску, віддалений шум. Тут була непорушна тиша. Земля, повітря, рослини здавалися нерухомими, завмерлими під променями нежаркого сонця. Зорі, що сяяли де-не-де на темносиньому небі, надавали пейзажеві ще більш дивовижного, неправдоподібного вигляду. Німа тиша гнітила. Грунт, на який ступала нога, немов розступався під вагою непроханого захожого. Природа здавалася ворожою і ніби насторожено стежила за кожним рухом людей Землі. Вона вичікувала, готова знищити чужих і незрозумілих для неї істот, що вдерлися в її володіння, як уже знищила одну з них.

Мельников міцніше стиснув рукоятку револьвера, пильно вдивляючись у найближчу до них групу рослин. Йому здалося, що під довгим листям щось ворушиться. Він інстинктивно посунувся ближче до Камова.

— Там щось є, — сказав він.

Камов пильно подивився в напрямі, куди показувала рука його супутника, потім несподівано підняв руку з пістолетом і вистрілив.

— Як бачите, нічого немає, — сказав він. — Стримуйте свої нерви. Тут справді моторошно.

Звук пострілу якось заспокійливо вплинув на Мельникова. Стало соромно за свою малодушність. Він засунув револьвер за пояс комбінезона і почав допомагати Камову.

Вони витягли із всюдихода лебідку і встановили її, з'єднавши двигун з акумуляторами машини гнучкими проводами. Камов узяв стальну жердину, загострену на кінці, і повільно пішов уперед, прощупуючи пісок. Грунт був грузький.

— Це не звичайне болото, як на Землі, — сказав він, — а щось інше.

Він ступив тільки п'ять чи шість кроків, як раптом жердина вислизнула з його руки і зникла в піску. Камов завмер на місці.

— Скидається на те, що під шаром піску є вода, — сказав він, — але ж на воді не може триматися пісок. Наше щастя, що вчора ми не потрапили на це місце. Всюдихід міг провалитися так само, як жердина. — Він відступив на крок. — Перевіримо, яка тут глибина. Давайте щось важке.

Мельников витягнув з машини довгий стальний стержень з гострим кінцем і кількома наскрізними отворами. До стержня прикріпили кінець троса і, обережно поставивши його на те місце, де зникла жердина, випустили з рук. Стержень швидко пішов униз. Трос, розмотуючись з барабана, заковзав по піску, зникаючи в безодні. По швидкості, з якою він опускався вниз, видно було, що стержень не зустрічає перешкод і падає вільно. Трос від лебідки до того місця, де був спущений стержень, поступово вгрузав у пісок, і, щоб стежити за ним, Камов і Мельников наблизилися до лебідки, яка стояла біля самого всюдихода. Через хвилину тисячометровий трос розмотався весь.