— Чи зможемо ми удвох витягти її на дах всюдихода?

— Спробуємо!

Але й менша сила ваги на Марсі не допомогла справитися з тушею. Звір був дуже важкий для двох чоловік. Лебідка не могла допомогти, бо в них не було нічого придатного для влаштування похилого помосту.

— Доведеться тягти його до зорельота волоком, — сказав Камов.

— Пісок обдере шкуру. А чи не краще з'їздити за дошками.

— Небезпечно залишати його тут. Може, забредуть його родичі, а ми не знаємо, їдять вони своїх чи ні. Не можна допустити, щоб цей щасливий випадок закінчився невдачею.

— Їдьте самі, — сказав Мельников. — А я залишусь стерегти його.

Камов навіть не відповів. Він глянув на свого товариша і злегка знизав плечима.

— Нічого іншого не залишається, як тільки тягти волоком, — сказав він. — Вживемо всіх заходів, щоб не зіпсувати шкуру.

Камов увійшов у машину і довго говорив з Бєлопольським.

— Костянтин Євгенійович згоден зі мною, — сказав він. — Якщо ми підкладемо під нього сидіння машини, то на тихому ходу все буде добре.

Так і зробили. Чотири сидіння всюдихода були скріплені між собою, і на цей м'який шкіряний поміст з допомогою лебідки витягли тушу. Ця операція тривала понад годину.

— До американського корабля сьогодні не встигнемо, — сказав Мельников.

— Встигнемо завтра.

Зворотний шлях забрав шість годин. Всюдихід ішов з найменшою швидкістю. Часто доводилось зупинятися, скріплювати частини імпровізованого причепа, які розходилися, поправляти на ньому сповзаючу тушу звіра.

Сонце хилилося до заходу, коли змучені мисливці добралися, нарешті, до корабля. Перенести вбиту тварину в холодильник теж було нелегко. Камов рішуче відмовився покликати на допомогу Бейсона, і вони втрьох мучилися, аж поки не стемніло.

— З п'яти днів минуло три, — сказав Камов, коли важка операція була закінчена, — а ми зробили дуже мало.

— Надолужимо як слід в останні два дні, — відповів Бєлопольський. — По суті зроблено не так вже й мало. Привезти на Землю цю ящірку — велика перемога.

— Як ви сказали? Ящірки?

— Так. Стрибаюча ящірка. По-моєму, така назва найбільше пасує цій тварині.

На четвертий день перебування зорельота на Марсі Бєлопольський і Мельников встали за годину до схід сонця. Було помічено, що кожного ранку біля корабля з'являлися маленькі звірята, схожі на земних зайців. Камов наказав будь-що застрілити хоча б одного з них. Озброївшись гвинтівками із снайперськими прицілами, обидва товариші, як тільки показався краєчок сонця, вилізли на крило зорельота. Чекати довелося недовго. Як і напередодні, «зайці» з'явилися з першими променями денного світила. П'ятеро звірят довгими стрибками підскочили до берега озера.

Два постріли пролунали одночасно — і два «зайці» стали здобиччю мисливців.

Задоволені собою, Бєлопольський і Мельников повернулися на корабель; і другий холодильник прийняв на зберігання ще двох представників марсіанської фауни.

Камов квапив із сніданком. Треба було з'їздити до американського зорельота і по дорозі дістати другу болотну рослину замість поламаної ящіркою.

— На це можна витратити не більше п'яти годин, — сказав він.

— Як вийде, — зауважив Бєлопольський. — Досі ні один день не минув без марсіанських сюрпризів.

Він був похмурий і сердився. Четвертий день він мав залишатися на кораблі. Обставини склалися так, що Камову доводилося щодня робити подорожі на всюдиході, а Костянтинові Євгенійовичу дуже хотілося побачити своїми очима природу Марса.

— Скрізь те саме, — потішав його Камов. — Природа Марса скрізь однакова.

— Так не буває, — відповідав Бєлопольський. — Природа нескінченно різноманітна.

— Завтра, — пообіцяв Камов, — ви з Борисом Миколайовичем обстежите місцевість на північ і на схід від корабля. Ввечері ми вилетимо з Марса.

Ці слова заспокоїли Бєлопольського, і він вийшов провести своїх товаришів у третю подорож в звичайному настрої.

— Не затримуйтеся! — сказав він на прощання. Всюдихід швидко пройшов п'ятдесят кілометрів, що відділяли зореліт від «болота». Камов і Мельников весь час розмовляли про вбиту вчора «ящірку».

— Цікава тварина, правда, Борисе Миколайовичу? — говорив Камов. — Тіло як у ящірки, задні ноги — коника, паща — крокодила, очі — кота, а хутро, як у білого ведмедя. Коли-небудь одна з наступних експедицій зловить таке чудовисько живим і доставить на Землю.

— Ця тварина не зможе дихати нашим повітрям, густішим, ніж на Марсі.

— Зроблять спеціальний ящик з розрідженим повітрям, а годувати її можна хоча б кроликами.

— Я хотів би взяти участь у такому полюванні, — сказав Мельников.

— Ви погодилися б ще раз летіти на Марс?

— Не тільки на Марс, а куди завгодно.

— Це добре! Нагода буде ще не раз. Космічні рейси тільки починаються. Але, щоб ваша участь в них була корисною, треба наполегливо вчитися.

— Я саме так і збираюся зробити, — відповів Мельников.

— Правильно. Коли-небудь ви станете справжнім «зоряним капітаном». — Камов усміхнувся, пригадавши титул, що його дали американські газети Хепгуду.

Чи то завдяки вчорашній практиці, чи, може, тому, що трапилася «легка» рослина, але вони затрималися на «болоті» менше години і, навантаживши на дах всюдихода свою здобич, помчали далі по шляху, перерваному вчора появою стрибаючої ящірки.

Годинник всюдихода показував десяту годину ранку, коли на горизонті появився силует американського зорельота. Через дві хвилини вони були коло нього. Камов зупинив всюдихід на тому ж місці де й першого разу.

— Який він маленький! — сказав Мельников, з цікавістю розглядаючи корабель.

— Невеликий! Камов уважно подивився навкруги. На перший погляд, нічого не змінилося за ці два дні. Рештки годинника і розбита лампа лежали на тому ж місці. Двері зорельота були зачинені. Але, придивившись, він помітив численні сліди на піску, а ще більше — на крилі корабля, яке було дуже подряпане.

— Тут були звірі, — сказав він. — І гадаю, що не один, а декілька. Треба дуже оберігатися. Вони можуть бути десь поблизу. Ці волохаті стрибаючі ящірки дуже небезпечні. — Він замислився. — Шукати останки тіла Хепгуда будемо, не виходячи з машини. Вікна доведеться відчинити. Зброю тримати напоготові. Якими кулями вона заряджена?

— Розривними.

— Тоді все гаразд. їдьмо.

Всюдихід повільно рушив уперед. Старанний огляд місцевості поблизу зорельота тривав майже годину. Навколо все було спокійно. Жоден звір не появлявся, хоч на піску часто видно було сліди.

Розшуки не дали ніяких наслідків.

Вони повернулися до корабля. Треба було поспішати.

По черзі виходячи з машини, вони викопали лопатами глибоку яму. Кирки не довелося пускати в хід.

Камов підібрав рештки годинника і лампу. Потім він зайшов у зореліт і поклав біля пульта управління великий конверт з сургучною печаткою. У ньому був акт про приліт американців на Марс і опис загибелі командира корабля — Чарльза Хепгуда. Акт написав Камов російською і англійською мовами і підписав його він сам і Бейсон.

Розшукавши американський прапор, про який говорив Бейсон, Камов узяв невеликий металевий ящик і, поклавши в нього останки Хепгуда, вийшов з корабля, зачинивши за собою двері.

Загорнуту в зоряний прапор «труну» опустили в яму і засипали, зробивши над нею невеличкий горбок.

Більше тут нічого було робити, і Камов зайняв своє місце біля руля всюдихода. Було близько години дня. Через півтори години вони будуть дома.

Всюдихід рушив з місця.

Оглянувшись на американський корабель, Мельников помітив, що позаду нього поверхня озера потемнішала і на ній з'явилися великі брижі.

— Починається вітер, — сказав він.

Камов подивився на небо. Воно було, як завжди, темносинє з виблискуючими де-не-де зорями. Майже в зеніті, недалеко від Сонця, блищав Деймос — другий супутник Марса. Жодної хмарки не було видно.