— А що як ми розповімо щось таке, що допоможе вам розкрити справу? — спитала Поршія, нахиляючись уперед, щоб бачити не тільки Робін, а й Страйка.

Виникла ледь помітна пауза, і Робін майже відчула, як виросла цікавість Страйка — так само, як і її власна.

— Залежить від того, що це буде за інформація,— повагом відповів Страйк.— Можливо, нам не доведеться говорити, звідки ми її дізналися, однак якщо потрібно буде відкрити джерело у разі суду...

Тепер пауза запала довга. Повітря згустилося від мовчазного спілкування між сестрами.

— Ну? — нарешті вимогливо спитала Поршія.

— Ми домовилися,— тихо сказала Мая до Іден, яка так і сиділа мовчки, склавши руки.

— Гаразд, добре,— відповіла Іден з виглядом, який ніби промовляв: на мене потім не нарікайте.

Заступниця директора неуважно потягнулася до хрестика на шиї і, торкнувшись його, заговорила.

— Спершу я маю трохи роз’яснити ситуацію. Коли ми були дітьми... ми з Іден — уже підлітками, а Поршії було лише дев’ять...

— Вісім,— виправила Поршія.

— Вісім,— погодилася Мая,— нашого батька звинуватили у... у зґвалтуванні й посадили.

— Але він цього не робив,— заявила Іден.

Робін автоматично потягнулася по каву і зробила ковток, ховаючи обличчя за чашкою.

— Він цього не робив, зрозуміло? — повторила Іден, дивлячись на неї.— В нього зо два місяці була біла подружка. Про це знав весь Клеркенвелл, вони там разом ходили по барах. А коли він захотів закінчити стосунки, вона його звинуватила.

У Робін щось упало всередині, ніби підлога раптом пішла з-під ніг. Вона б дуже хотіла, щоб ця історія виявилася неправдою. Думка про те, що жінка здатна збрехати про зґвалтування, була їй огидна. Сама вона на суді мусила розповідати про всі деталі насильства над собою. Її ґвалтівник і невдалий убивця — тихий чоловік п’ятдесяти трьох років — після цього заявив судді та присяжним, що двадцятирічна Робін сама запросила його під сходи в гуртожитку на секс. За його версією, все відбулося з її згоди: вона шепотіла, що любить жорстко, і саме цим пояснюються синці в неї на шиї; їй усе так сподобалося, що вона сказала йому завтра приходити ще; і так (хтось навіть засміявся), він і сам здивувався, що така чемна юна дівчина отак ні сіло ні впало таке йому запропонувала...

— Білій жінці таке зробити чорному чоловікові було легко,— провадила Іден,— а надто в сімдесят другому. Тато вже відбував термін за кілька років до того — за бійку. Посадили на п’ять років.

— Мабуть, це було важко для родини,— сказав Страйк, не дивлячись на Робін.

— Так,— відповіла Мая.— Дуже важко. Інші діти в школі... ну, ви уявляєте, на що здатні діти...

— Тато заробляв більшу частину грошей,— сказала Поршія.— Нас було п’ятеро, а мама навіть у школі не довчилася. Поки тата не арештували, вона саме вчилася у вечірній, хотіла скласти іспити. Ми якось зводили кінці з кінцями, поки тато приносив у дім гроші, але коли його посадили, почалося виживання.

— Наша мама і її сестра вийшли заміж за двох братів,— сказала Мая.— Загалом вийшло дев’ятеро дітей на дві родини. Ми були дуже близькі, поки тата не арештували... а тоді все змінилося. Мій дядько Маркус ходив на кожне засідання у справі, а мама відмовлялася навідріз, і дядько Маркус на неї страшно розсердився.

— Ми розуміли, що якби суддя побачив, як за тата стала горою вся родина, це б усе змінило,— різко втрутилася Іден.— Я до суду ходила. Школу прогулювала. Я знала, що він ні в чому не винний.

— Ну й молодець,— відповіла Поршія геть не схвальним тоном,— а мама не хотіла сидіти на відкритому слуханні й чути, як тато розповідає про свій секс із тією жінкою...

— Та жінка була просто хвойда,— коротко мовила Іден.

— Брудна вода остудить і розжарене залізо,— з барбадоськими інтонаціями процитувала приказку Поршія.— Ніхто його не силував.

— Хай що там було,— квапливо втрутилася Мая,— суддя повірив жінці, і тата посадили. Мама не відвідувала його у в’язниці, і не водила ні нас із Поршією, ні наших братів.

— А я ходила,— втрутилася Іден.— 3 дядьком Маркусом. Він усе одно лишався нашим татком. Мама не мала права не дозволяти нам з ним бачитися.

— Так, і мама,— провадила Мая, не даючи втрутитися ще й Поршії,— хотіла розлучитися, але не мала грошей на юриста. Тож доктор Бамборо звела її з адвокаткою-феміністкою, яка консультувала жінок у скрутній ситуації за зниженим тарифом. Коли дядько Маркус сказав татові, що мама знайшла собі юриста, тато написав їй з в’язниці листа, просив не робити цього. Писав їй, що знайшов Бога, що кохає її, що засвоїв урок і хоче тільки бути з сім’єю.

Мая пригубила свою каву.

— Десь за тиждень після того, як мама отримала таткового листа, вона прибирала в кабінеті доктора Бамборо, коли вже всі пішли, і дещо помітила в смітнику.

Мая розкрила сумочку, яку тримала на колінах, і дістала аркуш синього паперу, який, видно, колись зім’яли в кулю. Вона простягнула його Робін, а та розклала папірець на столі, щоб і Страйк міг прочитати.

Вицвілий рукописний текст химерно поєднував великі й малі літери.

ВІдчЕПиСя віД МОєї ДівЧИнки тИ пІДстиЛКА бО я тебЕ ВІДпрАалю ДО ПЕКЛА болЯчЕ і ПОвіЛьнО

Робін скоса глянула на Страйка й побачила на його обличчі, мов у дзеркалі, свій ледь прихований подив. Ніхто не встиг нічого сказати, бо повз стіл пройшла компанія жінок. Страйкові довелося посунути стілець. Сміючись і балакаючи, жінки зайняли стіл за спинами Маї та Іден.

— Коли мама це прочитала,— заговорила Мая тихішим голосом, щоб новоприбулі її не почули,— вона подумала, що записку міг надіслати тато. Не в буквальному сенсі, бо тюремні цензори не випустили б такого листа... вона подумала, що хтось його написав від нього.

— Не хтось, а дядько Маркус,— сказала Іден, тримаючи руки схрещеними й піджавши губи.— Дядько Маркус, проповідник, який такого слова за все життя і не вимовив.

— Мама взяла записку й понесла до дядька Маркуса й тітки Кармен,— провадила Мая, ігноруючи цю заяву,— і прямо спитала Маркуса, чи не він це зробив. У записці ішлося про пекло: Маркус тоді любив згадувати про вогонь і сірку в проповідях...

— ...і не вірив, що мама справді могла хотіти розлучитися,— додала Поршія.— Він вважав, що то доктор Бамборо напоумила маму піти від тата, бо, бачте, без білої жінки мама б не зрозуміла, що живе в лайні. Сама б вона цього ніяк не помітила.

— Курити піду, зрозуміло? — раптом сказала Іден. Вона підхопилася й вийшла, застукотівши підборами.

Молодші сестри видихнули з полегшенням, коли вона пішла.

— Вона була татова улюблениця,— тихо пояснила Мая Страйкові й Робін, крізь вікно дивлячись, як Іден дістає пачку цигарок, відкидає волосся з обличчя і підкурює.— Вона його дуже любила, хоч він і був бабієм.

— А з мамою не ладнала,— додала Поршія.— Так сварилися, що й мертвий би прокинувся.

— Правду кажучи,— сказала Мая,— їхнє розставання найбільше вдарило по Іден. Вона в шістнадцять років покинула школу, пішла працювати в «Маркс&Спенсер», щоб підтримати...

— Мама дуже не хотіла, щоб ми кидали школу,— сказала Поршія.— Це був власний вибір Іден. Іден любить говорити, що це була її жертва заради родини. Та ну! Вона спала й бачила, як покинути школу, бо мама вимагала, щоб вона вчилася на відмінно. Іден любить говорити, що стала нам другою матір’ю, але я пам’ятаю інше. Пам’ятаю, як вона мене дубасила, якщо навіть гляну на неї якось не так.

За вікном Іден курила, стоячи спиною до них.

— То все був суцільний кошмар,— сумно сказала Мая.— Мама й дядько Маркус так і не помирилися, але мама й Кармен були сестрами...

— Скажемо їм зараз, щоб вона не вставила свої п’ять пенсів,— мовила Поршія до Маї і розвернулася до Страйка й Робін: — Тітка Кармен потай від дядька Маркуса допомагала мамі з розлученням.

— Як саме? — спитала Робін. Повз них пройшов до жінок за сусіднім столиком офіціант.

— Коли та адвокатка, яку рекомендувала мамі доктор Бамборо, назвала мамі навіть знижену ціну, мама зрозуміла, що ніколи такого не потягне,— пояснила Поршія.