- Отже, ще одне місце в документі з’ясовано, - мовив Гленарван, - і знову ми завдячуємо цим нашому другові. Тепер нам залишається тільки досягти Австралії й розшукати сліди “Британії” на її західному узбережжі.

- Або на східному, - додав Джон Манглс.

- Так, ви кажете слушно, Джоне. Ніщо не вказує в документі, що катастрофа сталася саме біля західних, а не східних берегів. Ми повинні шукати на обох узбережжях, там, де проходить тридцять сьома паралель.

- А що, хіба у вас є сумніви? - спитала Мері.

- Ні, міс, - квапливо відповів Джон Манглс, бажаючи розвіяти тривогу дівчини. - Лорд Гленарван, безперечно, хотів лише зауважити: якби капітан Грант потрапив на східне узбережжя Австралії, то він швидко знайшов би там допомогу й підтримку. Адже це майже англійське узбережжя - воно поспіль заселене колоністами. Команді “Британії” не довелось би пройти й десяти миль, аби зустрітися з земляками.

- Правильно, капітане Джоне, - мовив Паганель. - Поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в Туфолдській затоці й у місті Іден, Гаррі Грант знайшов би не тільки притулок у першій-лішній англійській колонії, але й транспортні засоби, щоб повернутися до Європи.

- А в тій частині Австралії, куди прямує “Дункан”, - спитала Гелена, - потерпілі, виходить, такої підтримки не знайшли б?

- Ні, те узбережжя пустельне. Жодних шляхів, котрі зв’язували б його з Мельбурном чи Аделаїдою. Коли “Британія” наразилась на прибережні рифи, ніхто там не подав їй допомоги, так, начеб це скоїлось близько негостинного африканського узбережжя.

- Але ж тоді що сталося з батьком за два роки? - стурбовано вигукнула Мері.

- Люба міс, - відповів Паганель, - адже ви певні того, що капітан Грант дістався до австралійської землі?

- Цілком певна, пане Паганелю, - відповіла дівчина.

- Ну так поміркуймо, що ж сталося з каштаном Грантом на суходолі? Тут не може бути багатьох припущень, в усякому разі не більше трьох. Або капітан Грант з товаришами добувся до англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або, врешті, загубилися в неосяжних австралійських пустелях.

Паганель замовк, шукаючи схвалення в очах слухачів.

- Кажіть далі, Паганелю, - мовив Гленарван.

- Гаразд. Перше припущення я рішуче відкидаю. Коли б Гаррі Грант потрапив до англійських колоній, він би врятувався і давно вже повернувся до своїх дітей у рідне місто Данді.

- Бідолашний батько! - прошепотіла Мері Грант. - Майже два роки він розлучений з нами!

- Не заважай панові Паганелю, сестричко, - зупинив її Роберт, - ось він зараз нам скаже...

- На жаль, ні, мій хлопчику! Я можу сказати лишень одпе: капітан Грант нині або бранець австралійців, або ж...

- Але ті тубільці, - квапливо урвала його мову Гелена, - які вони?

- Не турбуйтесь, пані, - відповів Паганель, зрозумівши, що непокоїть Гелену, - вони дикі й нерозвинені, проте сумирні й анітрохи не кровожерні, як-от їхні сусіди новозеландці. Коли потерпілі з “Британії” потрапили до них, то, присягаюся, їм ніщо не загрожує. Всі мандрівники свідчать - австралійці жахаються проливати кров і навіть не раз ставали їхніми вірними спільниками в обороні проти нападу банд засланих сюди карних злочинців, справді надзвичайно жорстоких.

- Чуєте, що каже пан Паганель? - звернулась Гелена до Мері Грант. - Коли ваш батько в полоні у тубільців - а натяк на це є в документі, - то ми його знайдемо.

- А раптом він загубився десь на австралійських просторах? - запитливо глянула дівчина на Паганеля.

- То дарма! - бадьоро вигукнув географ. - Ми однакого його знайдемо! Чи ж не так, любі друзі?

- Безперечно, - мовив Гленарван, аби надати розмові веселішого тону. - Я не припускаю, щоб можна було загубитися.

- І я також, - зазначив Паганель.

- Вона велика, ця Австралія? - спитав Роберт.

- Австралія, мій хлопчику, має щось із сімсот сімдесят п’ять мільйонів гектарів, тобто приблизно чотири п’ятих площі Європи.

- Невже стільки? - здивувався майор.

- Так, Мак-Наббсе, це вираховано з точністю до одного ярда. Як ви гадаєте, чи має право така країна називатися континентом, як зазначено в документі?

- Звичайно, Паганелю.

- Додам іще, - вів далі учений: - Наука майже не знає випадків, коли мандрівники зникали в Австралії без сліду. Здається, Лейхардт єдиний, чия доля досі не відома, та й то незадовго до від’їзду мені повідомили в Географічному товаристві, начебто Мак Інтрі натрапив на його сліди.

- Хіба ще не вся Австралія досліджена? - запитала леді Гелена.

- Ні, далеко від того. Цей суходіл відомий не краще, ніж Центральна Африка, хоча відважних мандрівників ніколи не бракувало. З 1606 до 1862 року п’ятдесят чоловік досліджували узбережжя й внутрішні області Австралії.

- Невже п’ятдесят? - в майоровім голосі вчувався сумнів.

- Так, Мак-Наббсе, саме стільки. Я маю на увазі мореплавців, які визначали межі австралійського суходолу, наражаючись на численні небезпеки в невідомих морях, і мандрівників, що наважувались перетинати цю незнану країну.

- Проте п’ятдесят - щось надто багато, - наполягав майор.

- В такому разі я вам це доведу, Мак-Наббсе, - вигукнув географ, котрий завжди хвилювався, коли йому заперечували.

- То й доведіть, Паганелю!

- Якщо ви не ймете мені віри, то я зараз же перелічу вам усіх!

- Ох, ці вчені! - спокійно озвався майор. - Вони ні в чому ніколи не сумніваються.

- Майоре, ви згодні закласти - вашого карабіна “Пурдей Моор і Діксон” проти моєї далекоглядної труби “Секретан”?

- Чому б і ні, Паганелю, якщо ви матимете з цього втіху? - відповів Мак-Наббс.

- Гаразд, майоре, - вигукнув учений, - вам більше не доведеться полювати з цим карабіном на сарн і лисиць, хіба що я вам його позичу!

- Паганелю, - повагом відповів майор, - коли вам знадобиться моя далекоглядна труба, я завпеди даватиму її вам залюбки!

- Отже почнемо! - знову гукнув Паганель. - Панове, прошу правити нам за суддів, а ти, Роберте, рахуй очки!

Все товариство приготувалося слухати географа. Адже йшлося, врешті, про Австралію, куди прямував “Дункан”, і познайомитися з її історією було надзвичайно до речі. Паганеля попросили не гаючись розповідати.

- Мнемозіно! - звернувся вчений до своєї покровительки. - Богине пам’яті, мати цнотливих муз, даруй натхнення твоєму відданому й палкому шанувальникові! Друзі мої, двісті п’ятдесят вісім років тому Австралія була ще зовсім невідома. Тоді тільки припускали існування великого південного суходолу. Дві мапи, датовані 1550 роком, які збереглися у вашому Британському музеї, мій любий Гленарване, згадують про чималу землю на південь від Азії й називають її “Велика Ява португальців”. Але ті мапи не цілком вірогідні. Отож я переходжу до XVII століття, саме до 1606 року, коли іспанський мореплавець Квірос[62] відкрив землю, котру назвав Australia de Espino Santo, тобто “Південна земля святого духа”. Деякі вчені запевняли, що то була зовсім не Австралія, а Ново-Гебрідські острови. Я не заходитиму в суперечку з цього приводу. Зарахуй мені, Роберте, цього Квіроса, й підемо далі.

- Один, - сказав Роберт.

- Того ж року Луїс Вас де Торрес, заступник командира в флотилії Квіроса, дослідив нові землі далі на південь. Але честь відкриття Австралії належить не йому, а голландцеві Теодоріху Гертогу, котрий причалив до західного берега Австралії під 25° широти і дав новій землі назву “Ендрахт”, на честь свого корабля. По тому мореплавців більшає. 1618 року Ціхен відкриває на північному узбережжі Арнхеймові й Ван-Діменові землі. 1619 року Жан Едельс досліджує частину західного узбережжя і дає їй своє ім’я. 1622 року Льовен спускається аж до мису, що носить тепер його ймення. 1627 року де Нуітц і де Вітт, один на заході, другий на півдні, завершують відкриття своїх попередників. По їхніх слідах рушив командир ескадри Карпентер, він заглибився в ту широку затоку, яка й зараз відома як затока Карпентарія. Нарешті 1642 року славнозвісний мореплавець Тасман обходить острів Ван-Дімен і, вважаючи його помилково за частину суходолу, називає його ім’ям генерал-губернатора Батавії. Нащадки справедливо змінили назву острова на Тасманію. Отже, мореплавці обійшли навколо Австралійський суходіл і дізнались, що його оточують води Індійського й Тихого океанів. 1665 року він дістав назву Нової Голландії, та цій назві не судилось зберегтися, бо саме тоді слава голландських мореплавців почала занепадати. Скільки прізвищ ми вже маємо?