— Ви збожеволіли, Сірано де Бержерак! Щоб кардинал Рішельє, котрий усе життя бореться з бунтівниками, визволяв засудженого на довічне ув’язнення ченця, що написав у неволі трактат “Місто Сонця”?

— І ще десяток трактатів із філософії, медицини, політики, астрономії, а також канцони, мадригали і сонети!

— Схаменіться, Сірано! Про що ви просите?

— Я зовсім не прошу, ваша світлість, я називаю вашу ставку проти своєї, якщо, певна річ, ви даєте на неї згоду.

Кардинал вийшов із-за столу й почав ходити по кабінету.

Чернець, який одержав розпорядження Мазаріні, пройшов від палацу кардинала мимо Лувра, перебрався по мосту на другий берег Сени, де височіла Нельська башта з ворітьми, і спинився біля людей, що за наказом кардинала готували вечірнє багаття на честь дня святого Ельма. Його вогонь мав відбитися в річці і потішити короля та придворних, що збиралися спостерігати багаття з вікон королівського палацу.

Другий чернець, що керував усіма приготуваннями до тієї нічної ілюмінації, вислухавши передану йому вказівку, кивнув і кудись поквапився.

Кардинал не міг отямитися від згадки про Кампанеллу.

— Місто Сонця! — гнівно вигукнув він. — Ось чого навчав вас цей Гассенді! Недарма переслідують його брати єзуїти! Місто, де нібито не буде ні знатності, ні власності. Все спільне. Навіть… діти.

— Вони належать державі, яка й виховуватиме їх. На чолі держави стоять учені і священнослужителі, як і в нас тепер у Франції, де в особі вашої превелебності втілено і те, й друге. Дозволю собі нагадати: Кампанелла потрапив до в’язниці тридцять літ тому за організацію змови проти іспанського панування в Південній Італії, вам, безумовно, ворожого. І ви могли б нагадати найсвятішому папі Урбану VIII, що, надавши філософу свободу, він матиме відомого астролога.

Рішельє замислився.

— Астролога? — перепитав він. — А католицька церква не звинувачує його за це?

— Католицька церква не може переслідувати астрологів, якщо вони привернули до себе увагу не лише вашої превелебності, а й святого папи Павла V та й самого Урбана VIII.

— Бачу, ви багато, надто багато в чому поінформовані, — сердито зауважив Рішельє. — Чи піде це вам на користь? А втім, пишіть, Мазаріні, — наказав він.

Той примостився за столом, узявши в Сірано гусяче перо.

— Боюся, що моя закладна записка не втішить іспанського короля, — уголос розмірковував кардинал,

— Клянусь вручити її тільки вам, ваша превелебність. І тільки заради цього лишитися живим!

— “Уповноважую гвардійця гасконської роти королівської гвардії мсьє Савіньєна Сірано де Бержерака виявити отцю Фомі Кампанеллі, по прибутті його до Франції, сприяння і гостинність від імені французького уряду, запевнивши отця Фому, що він дістане належний притулок, повагу…”

— І пенсію, — додав Сірано.

— І пенсію, — багатозначно повторив Рішельє. Мазаріні передав йому аркуш, на якому кардинал розгонисто підписався.

Вручивши записку Сірано, він рухом долоні відпустив його.

Сірано шанобливо відкланявся і пішов до дверей, намагаючись не зачепити кінцем своєї довгої шпаги столиків із книгами та розгорнутими картами.

Вже навздогін йому кардинал кинув:

— Пам’ятайте, мсьє де Бержерак, що в гасконську роту королівської гвардії беруть тільки живих.

Сірано обернувся:

— Обіцяю, ваша превелебність, після вгамування натовпу біля вогнища поблизу Нельської башти вступити в роту благородного пана де Карбон де Кастель-Жалу, завдячуючи вам за виявлену мені честь.

Сидячи в кріслі, Рішельє величаво схилив голову, ховаючи зловтішну усмішку.

Коли Сірано зачинив за собою двері, кардинал діловито сказав Мазаріні:

— Постарайтеся, друже мій, щоб юрба біля багаття була не менша як…

— Сто чоловік, — підхопив Мазаріні. — Я вже розпорядився.

— Ви, як завжди, вгадуєте мої думки! Але який у нього ніс, Мазаріні! Немовби його подарував йому сам диявол.

— Навіть сам сатана не допоможе йому цієї ночі, — похмуро запевнив Мазаріні.

— Так, так! І потурбуйтеся, щоб записку взяли там… Завтра вона мусить лежати у мене на столі.

Побажання кардинала було виконане. Наступного ранку згарячу написана ним записка справді лежала у нього на столі.

Не слід думати, що двадцятирічний Сірано де Бержерак виходив із кардинальського палацу переможцем. Навпаки, життєве піднесення духу, що оволоділо ним перед лицем могутнього кардинала, змінилося спадом, і він гірко розмірковував про свою зухвалу відмову од благ наближеного до Рішельє поета і про ризиковану хлоп’ячу суперечку з ним об заклад, що швидше приховувала його слабість, аніж засвідчувала силу. Гординя змусила Сірано відмовитися од забезпеченості придворного слуги, лишивши його бідним разом зі свободою творчості, яка не давала ніяких надій ні на удачу, ні на любов.

Франція XVII століття бачилася Савіньєну зовсім не такою, якою стала в наш час через триста з лишком років. Можливо, блискучий романіст Дюма-батько, котрий жартував, що для нього “історія — цвях, на який він чіпляє свою картину”, відтворюючи на ній двірцеві інтриги, любовні пригоди і схрещені шпаги, все-таки був ближче до розуміння молодим Бержераком його часу. Хоч Сірано й відчував довкруж себе духовну порожнечу, що клекотала несправедливістю, святенництвом, безупинною боротьбою французів проти французів, які або зводили дрібні рахунки, або захищали чужі їм інтереси ворогуючих вельмож. Часто їх зіштовхували між собою церковні пастори, змушували молитися лише по-своєму.

Тієї пори Сірано де Бержерак ніяк не передбачав, що коли-небудь прокладе шлях великим французьким гуманістам Руссо, Рабле, Вольтеру, які підготували уми людей до вулкана французької революції.

Навіть дитячі спогади про підпалення батьківського шато не пов’язувалися в уявленні Сірано із селянськими заколотами, що спалахували по всій Франції і жорстоко придушувалися тим же Рішельє. Знаючи тільки давніх філософів і схиляючись перед сучасними йому мислителями Кампанеллою, Декартом, Гассенді, на відміну од них, він ставав вільнодумцем. Сірано пішов далі теорії Кампанелли про терпимість до будь-якої релігії і спроби Декарта, котрий, заперечуючи сліпу віру, доводив існування бога математично. Бержерак, опираючись на матеріалізм Демокріта, розвинутий Гассенді, ладний був узагалі відмовитися од віри в бога, який допускав на землі торжество зла, жорстокості, бузувірства і злочинів, що їх благословляли на святому престолі папи. Дехто з них був причетний і до отруєння неугодних, і до фальшивих звинувачень у єресі, і до тяжких лиходійств, що творилися від імені святої інквізиції. І бог, намісником якого на землі папи оголошували себе, ніколи не допомагав стражденним і нещасним, обіцяючи їм порятунок від усіх бід лише в загробному житті. І під покровом хреста точилися винищувальні війни, навіть “столітні”, що сіяли смерть, спустошення, горе й безправ’я людям.

Усвідомлення всього цього поки що тільки визрівало в голові відважного дуелянта, який сприймав життя однобоко, вважаючи, що шпага вирішує все. Однак із гіркотою подумав: його успіхи можуть бути названі “удачами невдахи”. І він розумів, що ввечері, коли вороги з шаленою люттю зусібіч накинуться на нього, сталь навряд чи виявиться кращою за пір’їну.

Крокуючи вулицями Парижа, Сірано не помічав, як снували карети з гербами, як цокотіли підковами коні, як пихаті вершники в капелюхах зверхньо поглядали на простих людей, як кудись поспішали чарівні парижанки.

У своєму колежі Сірано знайшов екзекутора і вперше з власної волі провів з ним три години у вільному, на щастя, карцері. А потім заснув мертвим сном.

Коли почало смеркати, Августин-Кетсаль ледве розбуркав його, примусивши ретельно повторити вправи на швидкість рухів.

Карета кардинала, запряжена шаленими кіньми, обігнала Савіньєна, коли той ще вдень ішов паризькою вулицею, і помчала вперед. Рішельє поспішав до Лувра, щоб повідомити королю важливу звістку. Але вона не стосувалася воєнних дій, відбитих на розкладених у кабінеті кардинала картах, розмов із союзними послами по тридцятилітній (як її згодом назвали) війні, що знекровила передусім Іспанію і Габсбурзьку династію. Цього разу справа для короля була значно важливіша, здатна піднести його величності настрій, якого він позбувся вчора, програвши в карти п’ятсот пістолей.