Гассенді в усьому вбачав тільки матеріальну суть світу. Декарт наполягав, що матеріальна основа стає людиною лише при її злитті із душею, від чого неживе тіло перетворюється в мислячу істоту. Однак обидва сходилися на тому, що світ можна сприйняти, тільки спостерігаючи за ним з допомогою реальних почуттів, а не сліпо уявляючи за канонами віри.

А П’єр Ферма зайшов до кімнати юнака, зовнішність якого навела його на деякі думки. Саме про це він хотів поговорити з ним наодинці.

Мудрий кюре з півслова зрозумів Ферма, вирішивши, що розмова з такою людиною — юристом, поетом, математиком — стане цілющою для Сірано. Тому й запропонував Льобре, котрий не міг нічого втямити і ніяк не хотів лишати друга, разом прогулятися.

П’єр Ферма сів біля крісла Сірано.

— Друже мій, — почав він, — ваша особливість обличчя, як я гадаю, завдавала вам досі лише смутку. А я завітав до вас саме тому, що відтепер ваша “відмінність” од усіх нас, “приземлених”, повинна спрямувати ваше життя зовсім по-іншому.

Почувши натяк на свій ніс, Сірано насторожився, але ласкавий і переконливий тон математика, про якого він стільки чув і який за віком годився йому в батьки, швидко заспокоїв його.

— Я хочу розповісти вам, юначе, що у ваших літах мені довелося здійснити подорож до Єгипту і побувати в підземному храмі бога Тота, покровителя наук і мудреців, що приніс людям знання з далекої зірки Сіріус.[11] Я заговорив із вами про це тому, що той бог древніх, здається мені, причетний до вас. Його називали Носатим і малювали із дзьобом птаха ібіса, що починався вище брів, як у вас. Сірано всміхнувся.

— Мені доведеться здивувати вас, шановний пане Ферма, але про мою “спорідненість” з язичеськими богами, що нібито прилетіли із зірки, я чув ще в колежі від одного індіанця із племені майя.

— На користь правдивості легенди про Тота Носатого, котрий прилетів із далекої зірки, говорить, наприклад, те, — спокійно вів далі Ферма, — що давні єгипетські календарі чомусь були пов’язані із Сіріусом і періодом його обертання навколо Землі в п’ятдесят років.

— Скажу вам, пане Ферма, я вперше чую про давньоєгипетського бога Тота. Однак я пробував заперечити Індіанцеві, доводячи, що мої предки не могли побувати за океаном до Колумба. І уявіть, він показав мені цитату з біблії, де мовиться про синів неба, які входили до дочок людських (певно, не будучи синами людськими), і ті народжували їм гігантів.

— Доволі важливе доповнення. Я — математик. Істина, якщо вона є, доводиться різними шляхами. Радий, що різні докази про можливість вашого споріднення з небожителями, як умовно назвемо їх, сходяться і гіпотезу про “зоряних жителів” можна довести, як теорему. До речі, ці небожителі, на думку мислителя Джордано Бруно, повинні існувати на багатьох зірках, подібних до нашого Сонця. Навіть на вогнищі інквізиції він не зрікся цієї сміливої думки. Дозвольте ж мені це геніальне припущення вченого-мученика довести вам, можливому нащадку бога Тота.

— Як так? — здивувався Сірано.

— Фактами, адже немає нічого достовірнішого за факти. Річ у тім, дорогий Сірано, що такими фактами володіє один “син Сонця”, як він себе називає. І я дуже хочу, щоб ви зустрілися.

— Хто ж це? Чому я про нього нічого не знаю?

— Бо він живе в Англії і пише пригодницькі романи. Звати його Тристан Лоремітт.

— Де я можу побачити його?

— Це не так легко. Ворожнеча між Францією й Англією, на жаль, не припиняється. Проте зустрітися з ним необхідно. Мені розповідав про вас місцевий кюре, котрий не тільки вчив вас у дитинстві латині, а й стежив потім за вашою долею. Мені здається, ви могли б на правах “шукаючого” вступити в товариство доброносців.

— Я? У таке товариство? Та я ж забіяка і вільнодумець!

— Ви — вільнодумець, але такий, що прагне Добра, і це єднає вас із доброносцями, які організували таємне товариство.

— Але ж вони протистоять державній владі!

— Це не так. Носії Добра, окрім, а часом і всупереч державній владі, в будь-якій країні сприяють благу людей, як прагнув того, скажімо, Сократ. Я не випадково згадав цього давнього філософа. Вам ще не раз доведеться звертатися до його філософії.

— Мені? Жартуєте, метр Ферма?

— Анітрохи. Але я не маю права забігати наперед. До того ж це пов’язано з доволі складними математичними уявленнями. Переконаний: вам, природженому бійцю, необхідно докорінно змінити свій життєвий шлях, якщо хочете присвятили себе служінню Добру.

— Я більше схильний служити проти Зла.

— Кажучи мовою математики, це тотожно. Саме в товаристві доброноспів, що не знають ні державних, ні релігійних кордонів, ви зможете познайомитися з Тристаном Лореміттом.

— А хто ж прийме мене в товариство? З такою славою?..

— А ваш подвиг у врятуванні Кампанелли? А захист книг Декарта? А комедія про педанта? Ви, Сірано, зробили чимало і не применшуйте своєї ролі… Я, наприклад, зміг би стати вашим поручителем…

У домі почувся шум. На подвір’я в’їхала карета. Грюкнули двері, і в кімнату слідом за Кампанеллою ввійшов Мазаріні в скромній сірій сутані.

— Його превелебність, — сухо сказав він, — кардинал Рішельє, котрий відає про ваше, Сірано де Бержерак, прибуття, висловлює вам щиру вдячність за виконання його важливого доручення і, як головнокомандуючий французькими військами, наказує вам негайно відбути в полк, у роту гас конці в де Карбон де Кастель-Жалу і взяти участь у боях проти іспанців поблизу Арраса. До речі, майте на увазі, що кульову рану одержали в нашій діючій армії, а не в Італії, де ви, чуєте, ніколи не були.

— Монсеньйоре, — звернувся до Мазаріні Кампанелла. — Я тривожуся за стан здоров’я мого пацієнта, якому поки що навряд чи варто сідати в сідло й брати шпагу…

— Його превелебність, отче Фома, має іншу думку, суть якої я щойно виклав. А тепер про вас і про лист найсвятішого папи Урбана VIII, який ви повинні вручити Рішельє. Кардинал потурбувався, щоб ви зробили це у відповідній обстановці в Луврі, де його величність король Людовік XIII у присутності всіх дв’рських дасть вам особливу аудієнцію.

Сірано підхопився:

— Я готовий бути в лавах гасконців і поквитатися з іспанцями, яким не прошу випущеної з-за рогу кулі у вічному місті.

— Не забувайте, Бержерак: не там, а на східній околиці Франції, — резонно зауважив Мазаріні. — В боях поблизу Музона.

— На схід од Франції, — поправив Сірано. — За Музоном.

— Стривайте! — вигукнув Льобре, який щойно зайшов до кімнати. — Ми їдемо разом. Я також вступаю в роту гасконців!

Іспанці міцно трималися за завойовану ними частину Нідерландів. Найважливішою їхньою фортецею був Аррас.

Високі кам’яні стіни із зубцями і червоні черепичні дахи, що виступали за ними, відкрилися перед поглядами Сірано і Льобре, коли вони під’їжджали до району облоги на куплених спеціально для цього походу конях.

На передньому плані виднілися табори французьких військ, що огинали місто, — здавалося, тут безліч білих, сірих, голубих наметів, візків маркітанток із напівкруглим квітчастим верхом, кухонь, багать, що пахли димом і солдатською їжею. Від табору до фортечних стін тяглися свіжонасипані вали, а на стінах фортеці ні-ні та й з’являлися димки, після чого перед французькими наметами здіймався стовп чорної землі від вибуху ядра, а вже потім долинав звук гарматного пострілу. У відповідь починали гриміти і французькі гармати, викочені на край поля, зритого майже до самої фортеці облоговими траншеями, валами, підкопами і вирвами од гарматних ядер, словом, переораного мертвущою сохою війни.

Не відразу їм вдалося знайти гасконців капітана де Карбон де Кастель-Жалу. Вершники довго їхали повз колісні гармати, ще не викочені для стрільби, вогнища, солдатів у мундирах, котрі марширували то в один, то в другий бік. Симпатичні маркітантки, дозволяючи собі вільні жарти, запрошували Сірано й Льобре до своїх візків, обіцяючи прекрасне частування…