— Ласкаво просимо до нашого міста Тарнага. Я, Торв, син Брока, маю честь запросити вас від імені Ундина й Ганела.

— А ми, представники клану Інгейтум, від імені Ротгара уклінно дякуємо вам за гостинність, — відповів Орик.

— Від імені Ісланзаді я також дякую, — додала Арія.

Торв, сяючи від задоволення, повернувся до решти вершників, які пришпорили своїх фельдуностів і вишикувались довкола гостей. Під звуки фанфар процесія рушила до Тарнага.

Місто мало зовнішній мур завтовшки із сорок футів. Саме в ньому проходив тунель до першої із численних ферм, які оточували Тарнаг. Ще п'ять ярусів, — кожен з яких був захищений укріпленими воротами, — вели через поля аж до міста.

На відміну від міцних фортечних стін Тарнага, внутрішні споруди, попри те що вони були збудовані з каміння, виглядали напрочуд вишукано, створюючи відчуття легкості. Житлові будинки й крамниці були прикрашені настінними барельєфами із зображенням тварин. Але ще більше вражав будівельний матеріал, укритий найтоншим шаром глазурі яскравих відтінків: від яскраво-червоного до ніжно-зеленого. Освітлювалося ж місто безліччю ліхтарів, чиї кольорові відблиски були провісниками темряви й довгої ночі в горах.

На відміну від Тронжхейма, Тарнаг був збудований за стандартами гномів, без огляду на можливість його відвідин людиною, ельфом чи драконом. Наприклад, двері тут були заввишки з п'ять футів, але найчастіше лише чотири з половиною фути. Ерагон мав середній зріст, утім наразі він почувався велетнем, котрий потрапив на сцену лялькового театру.

Вулиці міста були широкими й залюдненими. Гноми з різних кланів поспішали у своїх справах або гендлювали по численних крамницях. Багато хто з них був убраний у дивні екзотичні костюми, як, наприклад, гурт злих чорнобородих гномів у срібних шоломах, що скидалися на вовчі голови.

З особливим інтересом Ерагон розглядав жінок-гномів, оскільки в Тронжхеймі бачив їх лише кілька разів. Вони були повніші за своїх чоловіків, обличчя мали широкі, очі блискучі, а волосся масне. На руках тримали своїх малесеньких діточок. Жінки тут не носили жодних прикрас, окрім невеличких кам'яних або залізних медальйонів.

Зачувши гучний поступ фельдуностів, мешканці міста оберталися й розглядали прибульців. Утім, гноми не вітали їх, як очікував Ерагон, а лише кланялися й бурмотіли: «Убивця Смерка». Коли ж вони побачили молот і зірки на його шоломі, то захват від цього швидко змінився на обурення. Декілька розгніваних гномів оточили фельдуностів, пильно вдивляючись в Ерагона й вигукуючи якісь прокльони.

— Здається, зробивши мене членом свого клану, Ротгар прийняв не найкраще рішення, — зіщулився юнак.

— Так, — відгукнулась Сапфіра. — Може, він покращив свої стосунки з тобою, але погіршив їх щодо решти гномів… Ліпше нам забратися звідси, перш ніж проллється кров.

Тим часом Торв і почесна варта продовжували врочисто просуватися вулицею, ніби й не помічаючи розгніваної юрби, аж поки брама не відокремила їх від натовпу біля Сельбедейла. Тоді Торв повернув ліворуч, в'їжджаючи до великої зали. Аж тут несподівано гурт озброєних гномів кинувся навперейми прибульцям, беручи їх у коло й блокуючи вулицю. Довгі пурпурові накидки, схожі на кольчужні шоломи, закривали їхні обличчя й спадали на плечі.

Варта нервово пришпорила фельдуностів, їхні обличчя напружились.

— Що сталося? — запитав Ерагон в Орика, але той тільки похитав головою й схилився вперед, тримаючи руку на сокирі.

— Етзіл найтгеш! — гнівно вигукнув один із гномів, стискаючи кулаки. — Формв Хретхцарач… формв Джургенцармеітдер нос ета горотх бахст Тарнаг, дур енцесті рак кітхн! Джок із варрев аз барзулегур дур дургрімст, Аз Свелдн рак Ангуін, могх тор рак Джургенврен? Не удім етал ос раст кнурлаг. Кнурлаг ана…

— Вррон! — раптом гаркнув Торв, урвавши зухвальця, після чого обидва гноми почали сперечатися між собою. Незважаючи на різкий тон, Ерагон помітив, що Торв ставиться до співрозмовника з повагою.

Хлопець відійшов убік, намагаючись роздивитися фельдуноста, що тупцяв з нетерплячки під Торвом. Гном у накидці раптово змовк, із жахом утупившись в Ерагонів шолом.

— Кнурлаг квана квірану Дургрімст Інгейтум! — знову загукав він. — Кварзул ана Ротгар оен волфілд!

— Джок із фрек дургрімстврен? — втрутився Орик, знову беручись за сокиру. Переляканий Ерагон глипнув на Арію, але та була надто збентежена суперечкою, щоб звертати увагу на юнака. Тож він і собі потайки схопився за руків'я Зарока.

Незнайомий гном похмуро глянув на Орика, потім дістав з кишені залізне кільце, висмикнув три волосини з власної бороди, обмотав ними кільце й жбурнув на землю, плюнувши вслід. Не кажучи ані слова, гноми в пурпурових шатах забралися геть.

Торв, Орик та решта з почесної варти здригнулися, коли кільце дзенькнуло об гранітний тротуар. Здавалося, навіть Арія була вражена. Двійко молодих гномів з варти вихопили було мечі, але Торв зупинив їх.

Ця обставина схвилювала Ерагона набагато більше, ніж гнівна промова пурпурового гнома.

— Що це означає? — спитав юнак, коли Орик ховав підняте кільце собі в торбу.

— Це означає, — відповів за гнома Торв, — що в тебе з'явилися вороги.

По тому всі поквапилися до великого внутрішнього двору, де вже стояли три бенкетні столи, прикрашені ліхтарями й прапорами. Прибульців зустрічав гурт гномів, від якого відокремився один сивий бородань, закутаний у вовчу шкуру. Він простягнув руки й мовив:

— Ласкаво просимо до Тарнага, маєтку Дургрімст Раньї Хефтин. Ми багато чули про тебе, Ерагоне, Убивце Смерка! Я — Ундин, син Дерунда й вождь клану.

Після цього виступив інший гном, котрий мав широкі плечі воїна й перед тим не зводив з Ерагона очей.

— А я Ганел, син Орма Кривавої сокири й вождь клану Дургрімст Квон.

— Для мене велика честь бути вашим гостем, — відповів Ерагон, чемно схиливши голову. При цьому він відчув роздратування Сапфіри, адже на неї ніхто не зважав.

— Терпіння, — заспокоїв юнак дракона.

Той зневажливо пхикнув.

Вожді кланів по черзі вітали Арію й Орика, але тут ритуал раптово урвався через кільце, яке Орик дістав із торби.

Очі Ундина розширилися від подиву, він обережно взяв кільце двома пальцями, так, ніби це була отруйна змія.

— Хто тобі його дав? — спитався вождь.

— Це були Аз Свелдн рак Ангуін, володарю. Кільце дали не мені, а Ерагонові.

Обличчя присутніх ватажків тривожно видовжились, і похмуре передчуття перекинулося й на Ерагона. Колись він бачив, як жменька гномів стояла віч-на-віч із цілим загоном разаків, навіть не зморгнувши оком. Отже, кільце повинно було означати щось небезпечніше за найстрашнішого ворога.

Ундин спохмурнів, дослухаючись до слів своїх радників, які щось шепотіли йому на вухо, а потім мовив:

— Ми мусимо порадитися з цього приводу. Убивце Смерка, на твою честь ми приготували бенкет. Якщо дозволиш, мої слуги покажуть твої покої, ти відпочинеш, а потім ми почнемо.

— Добре, — погодився Ерагон, передаючи свого вірного Сніговія придворному гномові, і рушив за служкою до найближчого коридору. Коли вони виходили, він озирнувся й побачив, що Арія й Орик потайки щось обговорюють із вождями кланів.

— Я швидко, — кинув Сапфірі юнак і зник у темряві.

Сутулячись, Ерагон пройшов коридорами, які відповідали розмірам гномів, і з полегшенням зітхнув, побачивши, що його кімната була доволі просторою. Наостанок слуга вклонився й мовив:

— Я повернуся, коли Грімстборит Ундин буде готовий.

Щойно гном пішов, Ерагон зітхнув, задоволений тишею. Зіткнення з пурпуровими запало йому в голову, заважаючи розслабитися. «Як добре, що ми будемо недовго в Тарназі, — заспокоював він себе. — Вони просто не встигнуть завдати нам шкоди».

Стягуючи рукавички, Ерагон підійшов до мармурової чаші, що стояла на підлозі поруч із низьким ліжком. Він занурив руки у воду й миттю висмикнув їх назад, зойкнувши від болю. Це був справжнісінький окріп! «Мабуть, такий звичай у гномів», — вирішив хлопець. Він почекав, поки вода трохи охолоне, старанно вимив обличчя й шию, насолоджуючись парою, що здіймалася довкола.