А потім вона стрибнула на гілку й зникла з його свідомості.

Коли Ерагон розплющив очі, то побачив, наскільки тьмянішим і спокійнішим видавався ліс порівняно з попередньою картиною. Юнак зітхнув і роззирнувся довкола. Здається, він уперше зрозумів, як багато приховує в собі лісове життя. Випроставшись, він рушив до найближчого куща, аби переконатися у своїй правоті щодо мурах. Справді, вони випасали тлю, але тепер це вже не викликало в нього подиву.

Занурений у власні думки, Ерагон повернувся на тренувальний майданчик, увесь час слідкуючи, аби не розчавити когось із лісових мешканців необережним кроком чи рухом руки. Виходячи з лісу, він був подивований тим, що сонце вже сідало. Отже, він просидів на галявині близько трьох годин!

Ерагон розшукав Оромиса, який щось писав гусячим пером. Ельф дописав рядок, дбайливо витер перо, закупорив чорнильницю й за якийсь час спитав:

— Ну, і що ж ти почув у лісі, Ерагоне?

Юнакові дуже кортіло поділитися своїми радісними думками про все побачене. Описуючи свої блукання таємничим світом комах, він відчував, як тремтить від захвату його голос. Адже йому так хотілося якомога яскравіше й докладніше описати це справжнє диво!

— Оце й усе? — звів брови ельф, коли юнак закінчив.

— Так, учителю, — похнюпився Ерагон, розуміючи, що не виконав свого завдання.

— А як же решта мешканців лісу? — поцікавився ельф. — Ти можеш сказати, що вони робили, поки твої мурахи доглядали тлю?

— Ні, — пролунала сумна відповідь.

— Ось у чому твоя помилка, Ерагоне, — пояснив Оромис. — Ти мусиш сприймати все водночас, а не відволікатися на щось одне. Це дуже важливо. Доки ти не опануєш цього вміння, сидітимеш на тому пні щодня по дві години.

— А як довідатись, чи я вже опанував цю науку?

— Коли зможеш дивитися на щось одне, а бачити все разом.

По тому Оромис попросив Ерагона сісти поруч із ним за стіл, виклавши перед хлопцем чистий аркуш паперу й виставивши пляшку чорнила з пером.

— Донедавна ти ніби давав собі раду з прадавньою мовою, не знавши її до пуття, — сказав він. — Зрештою, мало хто з нас володіє нею повною мірою, але ти мусиш знати бодай граматику, щоб часом не вбити себе через якусь правописну помилку в заклятті. Я не вимагаю, щоб ти володів нашою мовою, наче справжній ельф, бо на опанування цього не вистачить і цілого життя. Я тільки хочу, аби ти, не замислюючись, вільно користувався нею.

Оромис посуворішав і продовжив:

— До того ж, тобі треба навчитися читати й писати прадавньою мовою. Це не лише допоможе запам'ятовувати слова, але й зарадить тоді, коли ти забудеш закляття або шукатимеш його серед записів. Отже, знай, що кожен народ має свою власну писемну систему прадавньої мови. Люди й гноми використовують рунічну абетку. Це саморобна техніка письма, що не відображає всієї чарівності нашої мови. Таке під силу тільки Лідуен Кваедхі, поетичній системі ельфів, напрочуд вишуканій і водночас універсальній. Вона має сорок два символи, які відповідають різним звукам, комбінуючись у незчисленну кількість гліфів. Самі ж гліфи складаються в слова й речення. Наприклад, символ на твоєму персні — це гліф, як і напис на мечі. Отже, давай почнемо. Назви мені голосні звуки прадавньої мови.

— Що? — розгубився Ерагон.

Те, що юнак не знав граматики прадавньої мови, не було дивним, адже Бром змушував його запам'ятовувати лише необхідні для широкого вжитку слова, вряди-годи виправляючи вимову. Оромиса такий підхід до його рідної мови, звісно ж, обурив, хоч він і не виказав свого роздратування. Він заповзявся будь-що виправити Бромові огріхи.

— Я ніколи не потребував аж так багато слів у своїх закляттях, — виправдовувався Ерагон.

Бром узагалі вважав, що це надприродна даність і що вистачить одного слова «брісінгр». Найбільше, що я вимовив за все своє життя прадавньою мовою, так це благословення сироти у Фартхен Дурі.

— Ти благословляв дитину? — стривожився ельф. — А зараз можеш пригадати своє благословення?

— Так, звісно.

— Ану повтори, будь ласка, — сказав Оромис, і на його обличчі з'явився вираз жаху, коли Ерагон зробив це. — Ти вимовив слово «сколір»?! — вигукнув він. — Ти впевнений? Це не було «сколіро»?

— Ні, це було «сколір», — насупився хлопець. — Чому б не вжити слово, яке означає «захист»? Адже воно захистить тебе від усіх нещасть…

— Це було прокляття, а не благословення! — урвав його ельф. — Слово «сколір» означає «щит», а «сколіро» — «захист»! Ось що ти побажав тій дитині насправді: «Нехай щастить тобі, тож лишайся щитом від нещастя». Замість того, щоб захистити її від злої долі, ти прирік те нещасне створіння на жертву заради інших. Тепер вона буде брати на себе страждання людей, щоб ті жили спокійно.

— Ні, ні! Цього не може бути! — мало не збожеволів від почутого Ерагон. — Адже в заклятті важать не тільки слова, але й наміри! І якщо я не бажав зла…

— Ніхто не вільний змінити природу слів, — пояснив Оромис. — Їх можна спотворити, ними можна керувати, але не перебріхувати, маючи на увазі протилежний сенс. Я хотів би вірити, що ти не мав злого умислу, інакше я не взявся б тебе навчати. Зрештою, якщо це так, то твоє помилкове прокляття тій дитині не дуже зашкодить.

— Це не виправдовує мене, — похнюпився Ерагон, уявляючи, яке лихо заподіяв він дитині. — Може, Сапфірине благословення якось допоможе.

— Що? — вражено вигукнув ельф. — Сапфіра теж брала в цьому участь? Я ще ніколи не бачив такого безрозсудства! Ви таки варті одне одного! Ви здатні змінити все на світі, керуючись лише своїми примхами!

— Це добре чи погано? — насмілився спитати юнак.

— Це просто нікуди не годиться! — гримнув Оромис. — Де та дитина?

— Десь у Фартхен Дурі або в Сурді. Ви гадаєте, що благословення Сапфіри їй допоможе?

— Аж ніяк, — буркнув ельф. — Із цим узагалі не варто жартувати.

— Але ж існують якісь закляття, що скасовують благословення, — з надією скрикнув Ерагон.

— Так, існують, — погодився вчитель. — От тільки виголошувати їх мусить одна й та сама людина. Але ж ти, Ерагоне, не дуже добре пам'ятаєш, що саме казав. Як же можна пробувати ще раз? Ні, ця дитина таки страждатиме довіку, бо така вже сила магії. — Він сумно змовк, а потім додав: — Я бачу, ти розумієш, що накоїв, тому нагадаю про відповідальність за долю дитини. Згідно із законом вершників, це ніби твоя позашлюбна дитина, що кладе на тебе тавро безчестя.

— Так, я розумію, — ледь чутно проказав приголомшений Ерагон, збагнувши, що силоміць змусив дитину прийняти нещасливу долю. Чи може вийти щось добре з людини, яку позбавили вибору, і як вона мусить ставитись до власника її долі? Вочевидь, тільки з ненавистю.

— Тоді ми більше не будемо говорити про це, — зауважив Оромис.

— Так, учителю.

Ерагон перебував у пригніченому настрої аж до кінця занять. Він не зрадів навіть Сапфірі, яка, повернувшись із Глаедром, підійшла привітатися. Здається, вона неабияк пишалася собою, сяючи усмішкою.

— Як можна потрапити в повітряні ями і як їх уникнути? — переможно спитався дракон в юнака.

— Звідки я знаю? — відповів той, занурений у свої невеселі думки.

— А кого вирощують мурахи і як видобувають з них їжу? — спитав Оромис Сапфіру.

— Уявлення не маю, — у свою чергу розгубився дракон.

— Після того, що ви обоє наробили, це й не дивно! — сказав ельф. — Вам слід ділитися своїми знаннями. Ти міг би обходитись без правої руки, Ерагоне? А ти полетіла б з одним крилом, Сапфіро? Гадаю, ніколи. То чому ж тоді ви ігноруєте свій зв'язок, даючи перевагу супротивнику? Ви не тільки повинні спілкуватися подумки, але й мати спільну свідомість. Ви мусите бути одним цілим! Я хочу, щоб кожен із вас знав те, чого навчається інший.

— А як щодо особистого життя? — спитав Ерагон.

— Особисте життя? — перепитав Глаедр. — Коли ви підете звідси, то робіть що завгодно. Але поки ми вчимо вас, забудьте про це.

Хлопець глянув на Сапфіру, почуваючи себе ще гірше, ніж досі. Та відвела погляд, потім роздратовано тупнула ногою.