На моє запитання: -«Як саме ваш рушник опинився на голові старшини С.тояиа?» вчитель відповів: «Та хіба тільки один такий рушник у Болгарії?» Я спитав його: «А де ви тримали свій рушник?» Він відповів: «На вішалці в передпокої». Зробили найретельніший обшук і в передпокої, і в його кімнаті, але такого рушника не знайшли.

На моє запитання: «Як ви поясните, що у вас вдома хлороформ?» Парашкевов відповів: «Займаюсь природничо-історичними дослідженнями, крім того, хлороформ потрібен мені для деяких дослідів з тваринами та комахами». А за фахом Методій Парашкевов хімік, закінчив хімічний факультет Софійського університету.

Беручи до уваги всі ці дані, а також обставини, за яких стався замах на старшину міліції, можна з певністю сказати, що саме Парашкевов учинив замах і що в даному разі ми маємо справу зі свідомим і добре організованим шпигунством. Тепер треба викрити співучасників.

До цього додаю: рушник, недопалок сигарети «Бузлуджа», пачку «Бузлуджі» з сімома сигаретами, ампулу з хлороформом і п'ять уламків розбитої шибки з вікна військово-геологічного пункту». Полковник Манов розгорнув м'яку теку і вдруге прочитав документ:

«На двох уламках шибки, поданих нам для дослідження, виявлено відбитки, цілком ідентичні відбиткам пальців Методія Парашкевова. Немає ніякого сумніву, що Методій Парашкевов торкався пальцями скла».

Сліди на краєчку недопалка сигарети «Бузлуджа», також відданого на дослідження, нечіткі, і все ж, порівнявши їх із відбитками пальців правої руки Методія Парашкевова, ми маємо підстави припустити деяку ідентичність. Можна бути певними відсотків на шістдесят, що сигарету палив і потім кинув Методій Парашкевов».

На другому документі в цій самій теці полковник Манов прочитав:

«Поданий для дослідження недопалок сигарети «Бузлуджа» трохи сплющений на кінці кутастим залізним предметом. Можна припустити, що на нього наступили взуттям, підбитим туристськими підківками».

Полковник Манов на хвилинку замислився, потім попросив, щоб його зв'язали по телефону зі Смолянським окружним управлінням міліції. Вже через десять хвилин звідти відповіли, що затриманий Методій Парашкевов носить взуття, підбите туристськими підківками.

Зібрані досі докази були проти Методія Парашкевова.

З усього випливало, що капітан Славі Ковачев натрапив па правильний слід. Учитель — завербований шпигун! Він викрав для ворожої розвідки топографічне креслення стратегічного значення. Тепер треба було негайно з'ясувати, чи це креслення вже передано, а якщо ні, не допустити, щоб воно потрапило в руки ворога. Слід з'ясувати, хто допомагав Ме-тодію Парашкевову, і до останньої нитки розплутати цей ворожий клубок.

Шпигунська організація на кордоні! Полковник Манов грюкнув кулаком по столу і нервово заходив по кабінету, - Але чому Авакум Захов, людина, якій він так довіряв, яку любив, наче власного сина, чому він пройшов повз усі цілком очевидні факти, не взяв їх до уваги, а обминув? Як найлегковажніший новак! Полковникові Манову було чого сердитися. Кілька років тому він як оперативний працівник навчав Авакума азам мистецтва контррозвідки. І за короткий час Авакум зумів блискуче розплутати добрий десяток справ і покласти їх у свій службовий архів. Потім, ставши начальником управління, Манов любив говорити: «Чому ви дивуєтесь? Авакум мій учень!» Але в душі заздрив йому й через те, що Авакум мав змогу «горіти» на безпосередній оперативній роботі, і тому, що в Авакума чуття було краще, ніж у нього самого.

«Божий дар!» — казав у таких випадках Манов. Тепер цей самий Авакум подав рапорт, який міг розсмішити своєю наївністю.

«Мушу одразу визнати,— хмурячи брови, читав, мабуть удесяте, полковник,— звинувачення, висунуте проти Мето-дія Парашкевова, викликає неабиякий сумнів. Я не виправдовую вчителя цілком, не видаю йому свідоцтва про невинність, але відчуваю, що це непогана людина, що така людина, як він, не вчинить злочину. Правда, докази, які ми маємо: свідчення старшини міліції, рушник, хлороформ, недопалок сигарети,— проти нього. Отже, Методій Парашкевов, м'яко кажучи, становить об'єкт слідства. Але те, як вчинено злочин, і, зокрема, друга, найголовніша частина злочину — вилом та пограбування пункту, мають щось загадкове, важкопоясненне і почасти розвіюють певність, що Методій Парашкевов — справжній злочинець. При зустрічі я розповім, у чому, на мою думку, полягає це «загадкове» і «важко-поясненне».

За той короткий час, який був у моєму розпорядженні, мені пощастило зібрати деякі відомості про цю людину. Вони не дозволяють думати про вчителя погано. Син батьків середнього достатку, вже небіжчиків. І до, і після Дев'ятого вересня за Парашкевовим не було нічого, що давало б підстави для висновку про його реакційні переконання. У ті роки, коли не вчителював, вивчав мінералогію, поповнював свої знання з хімії. Навчив момчиловців городництва та бджільництва. Живе скромним життям парубка. Має досить багату природничо-історичну колекцію. Запеклий альпініст, любить природу, завзятий мисливець».

Полковник зітхнув. «Цю характеристику писав начебто археолог, а не контррозвідник Авакум!» Натиснувши кнопку дзвінка, він наказав черговому лейтенантові запросити обох капітанів.

До зустрічі з полковником Мановим лишалося ще дві години. Авакум постояв біля фотографій, виставлених у вітринах Театру для молоді, розглядаючи зі скептичною посмішкою гримерську винахідливість артистів. Потім зневажливо знизав плечима і попрямував до трамвайної зупинки. Тут він випадково помітив, що його взуття не почищене і здається дуже старим. «Треба неодмінно зайти до Салі»,— подумав Захов.

Побачивши, що Авакум заходить до будки, Салі всміхнувся аж до вух. «Сьогоднішній день почнеться непоганим заробком»,— подумав хлопчик і так стукнув щітками одна об одну, що старший брат Салі — Ахмед, який сидів спиною до дверей, підскочив на стільці, немов його штрикнули ножем.

— Салі,— промовив Авакум.— Я хочу, щоб ти почистив моє взуття не тільки із зовнішнього, а й з внутрішнього боку. Чуєш? Інакше не одержиш понад таксу жодного гроша!

Салі блиснув білими зубами, йому хотілося пожартувати, сказати щось дуже веселе, але, помітивши, що клієнт сумний і втомлений, він опустив очі й почав старанно чистити запилені манжети штанів.

Авакум сидів на високому стільці й знічев'я дивився на рожевий фасад будинку навпроти, на його вікна з барвистими тюлевими завісками, на балкончики, прикрашені залізним мереживом решітки і пофарбовані в жовтий колір.

— Салі,— спитав якось несподівано для самого себе Авакум,— чоловік, що носить небесно-голубу краватку в срібну квіточку, приходив цими днями?

— Приходив,— кивнув Салі.— Був у понеділок після обіду.— Він надув свої товсті червоні губи і похитав головою: — Скупердяга!

— Який лихий чоловік,— усміхнувся Авакум.

У будинку навпроти, на одному з балкончиків, за мереживною решіткою раптом з'явилась молода жінка. Вона була вдягнена в кремове плаття без рукавів. Проміння ранкового сонця золотило її волосся.

«Достоту троянда»,— подумав Авакум і всміхнувся. Молода жінка постояла за жовтим мереживом, наче замислившись, потім повернулась і швидко зникла в розчинених дверях. А Авакумові здавалося, ніби кремова троянда все ще стоїть на балкончику, і він не зводив очей із залізної огорожі. Захов дуже любив троянди.

— Салі,— сказав він, ворухнувши раптом плечима,— не треба так старанно чистити взуття зсередини. Там усе одно не видно!

— Та я ще й не починав! — посміхнувся Салі.

— Нічого.— Авакум махнув рукою,— закінчиш іншим разом! Він підвівся, тицьнув у руку Салі п'ятилевову банкноту й вискочив на вулицю. Хлопчик дивився йому вслід, роззявивши рота від подиву.

Вони зустрілись якраз у скверику з фонтанчиком. Звичайно, ця зустріч була зовсім випадкова. Сія йшла до басейну із західної сторони, Авакум — зі східної. Коли б не йшли назустріч, то, певно, не помітили б одне одного. Вони дивилися на дзюркотливий фонтанчик: вода струменем била вгору і знову падала в басейн.