Зависла неприємна, тривожна пауза. Неприємна не тому, що нас можуть підслухати — ні, до цього ми звикли! — а тому, що ми знову відчули присутність у нашому безтурботному існуванні тієї тріщини, котру дала звістка про смерть Тур.

Звістка, яку ми не могли ані спростувати, ані підтвердити.

Про яку намагалися забути і… не могли.

— Дійсно! — голосно сказала Ліл. — Скільки ж їх має бути?! За зиму і весну з ліцею роз’їхалось сімнадцять дівчат!

То й дисків надіслано сімнадцять!

Ми замовкли. Старанно запрацювали спонжами, витираючи маски.

О дев’ятій світло автоматично вимкнулось.

Ми більше не зронили ані пари з вуст.

…Відеосюжетів дійсно було сімнадцять!

Вранці, після сніданку, нас вишикували і повели до відеосалону.

Я страшенно люблю бувати тут! У ньому затишна атмосфера, високі шкіряні крісла з м’якою рожевою оббивкою.

Кіно нам показують два рази на місяць. І це не абиякі американські «стрілялки»! Пані Директорка особисто обирає для нас найкращі раритетні фільми.

Деякі з них ще чорно-білі, вишукані, надзвичайні, фільми минулого сторіччя, зроблені на віки. У них, за словами пані Директорки, все те, що нам потрібне для життя.

«Дівчата», «Волга-Волга», «Велике життя», «Цирк», «Свинарка і пастух»…

Які обличчя! Які натхненні очі! Які пісні! Яка любов!

У всіх часом очі на мокрому місці, адже тепер всі ці красиві стосунки і пісні — в минулому.

Так от.

Дисків було рівно сімнадцять!

Перед переглядом пані Директорка урочисто побажала нам гарного перегляду, з приємною і загадковою посмішкою натякнула, що ми — всі чотири секстети одинадцятикласниць — скоро і самі будемо фігурувати в подібних стрічках. А всі інші так само заздритимуть нам.

Від цих слів всі весело засміялися, поглядаючи на наш ряд.

Ми зашарілися, щоки деяких — маю на увазі Рів і ще пару- трійко дівчат з інших секстетів — так і спалахнули вогнем.

Клацнули вимикачі. Зал потонув у м’якій напівтемряві.

Почалися сюжети «домашнього відео». Ми завжди поглинали їх, мов тістечка!

Перший диск.

Титри, в червоному, старанно вимальованому сердечку:

«Вітання з раю».

Музика — вальс Штрауса.

Перший кадр (ми заплескали в долоні, пізнаючи знайоме обличчя!): Ноа, що виходить з моря! Чоловік огортає її махровим рушником, Ноа сміється, махає в камеру рукою (нам, нам махає!).

Другий кадр: Ноа дістає з духовки решітку з індичкою, довкола її ніг крутиться красень-дог (Ноа завжди мріяла мати собаку!). Потім ми побачили Ноу в новенькому лімузині, що мчить уздовж моря, Ноу, котра приміряє кульчики в ювелірному магазині.

Далі все в такому ж дусі. Не скажу, щоб це було зроблено зі смаком чи фантазією, але все одно мило: Ноа садить квіти, Ноа плаває в басейні, Ноа на ведмежій шкурі перед каміном. Кожен сюжет закінчується цим маханням рукою.

Губи — сердечком, обличчя трохи схудле, але гарне.

Останній титр теж окреслений червоним контуром у формі серця: «Бажаю щастя!».

Ми шалено заплескали в долоні.

Другий диск був від Глю.

Починався він досить оригінально: спочатку камера стежила за летом орла в небі. Музичний супровід — здається, Малер. У нас він не вельми був популярний. За орлом спостерігала, прикривши очі долонею, сама Глю — у високих чоботах, картатій сорочці і ковбойському капелюсі, відкинутому на спину. Гарно виглядала!

Потім знову пішли кадри, подібні до кадрів з Ноа: Глю за кермом «ферарі», Глю у вечірній сукні з келихом шампанського замріяно дивиться на нічне місто, Глю кумедно морщить носика і погрожує пальчиком, мовляв, «не підглядайте!» — і зачиняє двері розкішної білої спальні.

У кінці — ніяких побажань. Три акорди уриваються досить брутально, аж слух ріже. Ну, очевидно, не майстри вони знімати кіно. Але враження — обнадійливе.

Оплески дісталися і Глю.

Я завжди чекаю від цих переглядів не лише звіту про колишніх курсанток, але й якогось підтексту, натяку на справжнє кіно, на художню естетику. Але таке трапляється не часто.

Головним чином, це дійсно було «домашнє відео». Але, в принципі, іншого і не вимагалось. Головне — гарно відзвітувати.

Потім були відеоролики від Елг, Яві, Мун, Пем…

На них наші колишні колежанки випікали торти, махали руками на камеру, надсилали нам повітряні поцілунки, міряли нові сукні, їздили верхи. Були зйомки на яхтах, у холах театрів, у ювелірних магазинах.

Усі дівчата — піднесені, усміхнені, ще гарніші, ніж були тут, коли ходили поміж нас у формах.

У роті в мене стало солодко, в залі запахло квітами. Я це відчула майже фізично. Поглянула на подруг — вони сиділи поруч з такими самими натхненними обличчями.

Але в глибині очей, втуплених в екран, я побачили деяку напругу.

Так. Ми всі чекали на ще один сюжет. І він пішов передостаннім…

Тур.

Очевидно, Алекс вирішив сяйнути своїми здібностями, тому що цей ролик відрізнявся особливою вишуканістю.

Тендітна фігурка Тур з’явилася перед глядачами з… туману, котрий поволі розсіювався, на тлі великої впорядкованої галявини для гри в гольф. Певно, перед нею стояв якийсь вентилятор, адже її ніжно-блакитна шифонова сукня і довге лискуче волосся тріпотіли, мов крила тисячі пташок. Потім Тур зробила кілька танцювальних «па», посміхнулась і зникла в тому ж тумані, мов казкова фея.

Наступний кадр стосувався хатнього господарства. І тут вони перевершили інших, адже Тур не запікала індичку і не виймала з печі тістечка, як це робили інші. Вона просто стояла посеред їдальні з… «чарівною паличкою» в руці. Далі пішли спецефекти: Тур торкалася паличкою столу і на ньому виникали різні страви. Цілі натюрморти з вишуканих страв, фруктів і напоїв! Так цікаво!

Останній сюжет — на природі. Тур весело сміялася, показуючи свої бездоганні зуби-перлинки, кружеляла босоніж по траві, танцювала, обсипала себе квітами. І сміялась, сміялась, сміялась. Аж ми перейнялись її веселощами і голосно реготали у відповідь.

Потім Тур, як і всі інші, помахала нам рукою, повернулась і граційно побігла по зеленій, освітленій яскравим сонцем траві. І нам здалося, що вона біжить по морю.

Виник титр: «Щасти!» — і Тур зникла в такому ж тумані, який був на початку.

Зал шалено заплескав!

Ми перезирнулися. І теж заплескали в долоні, крадькома поглядаючи на пані Директорку і вчительок. Всі вони так само посміхалися і плескали в долоні. І я знову подумала, що Ліл, мовчунка Ліл, плаксійка Ліл, якій завжди ввижаються нісенітниці, помилилась або просто пожартувала з нами.

Зазвичай після переглядів ми, випускниці, залишалися обговорювати побачене.

Усе відбувалося динамічно, як на іспиті.

Коли з залу вийшли молодші, пані Директорка сказала:

— Отже, прошу: ваші зауваження, панянки, пропозиції і, звісно, те, який висновок ви зробите після сьогоднішнього перегляду.

Говорити мали всі. І говорили гаряче. Адже кадри, на яких перед нами постало справжнє життя, були важливі для майбутнього.

— Мені здається, що дівчата цього випуску забагато часу приділяють кухні… - розпочала обговорення відмінниця Уга.

— Так, кухні відводиться півтори години на тиждень, — додала Мем, заглядаючи в свої конспекти. — Рештою займаються служниці.

— Що ще? — поблажливо кивнула до них пані Директорка, звертаючись до інших.

— У Елг і Пем гарний одяг — Луї Віттон, взуття — Пазоліні.

— Яві виглядає надто виклично. Завелике декольте і закоротка сукня.

— А мені не сподобалося, що Сун використовує біжутерію, а не коштовності! Це — економно.

— Арт і Різ добряче погладшали. Неподобство!

— Вія пофарбувалася, і це їй не личить!

— Гат без манікюру! І таке інше…

Я помітила, що всі навмисно уникають коментарів щодо Тур.

Може, так і треба?