На порозі вілли Престо зустрів Себастьяна, який був чимось трохи збентежений.

— У нас гості, — сказав він.

— Хто? — неуважно запитав Тоніо, гадаючи, що хтось прийшов у справах.

— Пожильці приїхали. Літній містер і з ним молода міс. — І Себастьян хитро подивився на Престо.

— Це Баррі! — вигукнув Престо. — Нарешті! Де вони?

— У своїх кімнатах, нагорі. Розміщаються, опоряджаються з дороги. Місіс Ірвін допомагає їм.

Місіс Ірвін, яка переселилася кілька днів тому у віллу Престо, була поважна вдова, запрошена до Еллен як компаньйонка.

— Чудово! Чудово! — жваво вигукнув Тоніо. — Скажіть, щоб накривали стіл до сніданку у блакитній вітальні. Чотири прибори!

— Дуже радий вас бачити, дорогий Баррі, — говорив Престо під час сніданку. — Я з нетерпінням чекав вас. Роботи по саму зав’язку.

— Мене затримала адміністрація парку, поки знайшли підхожого заступника. Вони дуже перебірливі і про кожного нового службовця спочатку збирають довідки: чи він не член профспілки, чи не брав участі в страйках тощо.

— Тепер мені буде легше, — сказав Престо і почав розповідати Баррі про стан своїх справ, у той же час поглядаючи на Еллен і місіс Ірвін.

Поважна дама, повна, флегматична жінка з сивіючим волоссям, була захоплена сніданком. Вона дуже любила добре попоїсти і подрімати в кріслі. І нова посада цілком задовольняла її. Від неї нічого не вимагали, крім того, щоб вона жила в домі і ні в що не втручалася. Приємна служба!

Еллен їла з апетитом молодої здорової людини, уважно прислухаючись до розмови і час від часу поглядаючи на Престо. Вона була одягнута в простеньке, добре випране і випрасоване власними руками плаття із світлого полотна.

Після сніданку місіс Ірвін пішла в свою кімнату, суміжну з кімнатою Еллен, подрімати під базікання свого давнього друга — зеленого папуги, а Престо повів Баррі та Еллен показувати віллу.

Він сподівався, що дикунка Еллен почуватиме себе ніяково в новому оточенні, але Еллен не виявляла ні найменшої ніяковості. Її не осліпили невидані краса і багатство вілли, хоч вона дуже зацікавилася творами мистецтва, які зібрав Престо. Показуючи на картини і скульптури, Тоніо називав імена художників, а Еллен часто доповнювала його пояснення. Мабуть, дядько немало попрацював над її освітою.

Величезна, оздоблена різьбленим дубом бібліотека викликала у Еллен захоплення.

— Скільки книжок! — вигукнула вона.

Дівчина з жадібною цікавістю перебігала від шафи до шафи, від стелажа до стелажа, спритно вилазила на драбинки, виймала то одну, то іншу книжку. Дуже зацікавився бібліотекою і Баррі. Швидко, немовби ним керувало якесь почуття, вчений знайшов обширний відділ біології, поглядом знавця пробіг по поличках, побачив чудові видання класиків природознавства, розкішні альбоми і вигукнув:

— От не думав, що кіноартист виявляє такий інтерес до наукової книги!

— Мабуть, не всякий артист, а справжній, великий артист! — несподівано для себе самої вигукнула Еллен, стоячи наверху драбинки.

Ці щирі похвали були дуже приємні Престо,

— Хто хоче працювати серйозно, той повинен багато чого знати, — сказав він. — Тільки в довідковому відділі цієї бібліотеки понад п’ять тисяч томів. Там ви знайдете й історію костюмів усіх часів і народів, і альбоми з архітектури, і малюнки меблів, предметів домашнього вжитку.

— Не пішла б з цієї бібліотеки! — простодушно вигукнула Еллен.

— А ви і не йдіть! — обізвався Престо, стежачи за кожним рухом дівчини, яка все ще піднімалась і спускалася по приставних драбинках.

Показавши величезну нішу, що виходила скляними вікнами на північ, — щоб сонячне проміння не заважало працювати, — він спитав:

— Як вам подобається цей куточок?

Підлога була заслана килимом. На круглих столах стояли лампи з шовковими абажурами і лежали купи нових американських та європейських журналів і газет. Біля віконного простінку, серед живих квітів, стояв бюст Афіни.

— Дуже подобається, — відповіла Еллен.

— Ну от, якщо хочете, ви тут і працюватимете. Я зачислю вас у сценарний департамент.

— У департа-а-мент! — сказала протягом Еллен, — А що мені робити?

— Ви стежитимете за газетами та журналами і робитимете вирізки. Що і як, я покажу вам. Робота цікава. У вільний же час — уся бібліотека в вашому розпорядженні. Згодні?

— Спробую, якщо справлюся.

— Справитесь! — упевнено відповів Престо.

Але він зовсім не думав залишити дівчину на цій роботі. Ще там, на березі Ізумрудного озера, він вирішив, що Еллен повинна бути артисткою на нові ролі нових сценаріїв. У неї для цього є всі дані. Обережно і поволі він добиватиметься своєї мети. А поки що треба дати Еллен яку-небудь роботу, щоб вона не нудьгувала. Причому дівчині буде приємно, що вона сама заробляє.

Але Престо розумів, скільки труднощів стоїть на його шляху. Тоніо пам’ятав, з яким недовір’ям і упередженням поставилась Еллен до його пропозиції спробувати себе в кіно. «Та я ж і ступити не вмію!» відповіла вона. А тимчасом усе, чого він хотів од Еллен, це те, щоб вона і перед апаратом лишалася тільки сама собою. Але тут планам Престо загрожувала небезпека. Він знав, як швидко жінки асимілюються в новому оточенні, знав їх мімікрію — здатність підроблятися під оточення. Простеньке плаття, в якому він зустрів дівчину, в першу хвилину заспокоїло його, але потім Тоніо подумав: біля Ізумрудного озера Еллен і не могла зробити іншого. Не було матерії, гарної кравчихи, модних журналів та, мабуть, і грошей. Але що буде з нею, коли вона ввійде в артистичне коло? Жодна жінка, тим більше молода, не захоче бути золушкою серед інших. Еллен почне наряджатися і, що ще гірше, наслідувати жести, манери поводитись, почне переймати у цих кривляк найгірше. А нема нічого страшнішого, в більшій мірі позбавленого смаку, вульгарного, як підробка, невдале наслідування аристократичних манер! Тоді Еллен пропала для екрана… Але Престо сподівався, що здорова простота, яку прищепили дівчині умови життя, і розумне виховання старого Баррі врятують її від цього розкладаючого впливу.

У бібліотеку зайшов Себастьян і сказав:

— Вас викликають у контору, містер!

Престо важко зітхнув, йому не хотілось іти, але сьогодні він ще не був у конторі, а там, мабуть, уже десятки людей чекають його.

— Добре. Передайте по телефону, що зараз я виїжджаю, — відповів Тоніо і звернувся до Баррі: — Ну що ж, містер, якщо ви не стомилися з дороги, їдьмо зі мною. Я познайомлю вас із своїми найближчими помічниками.

Чим далі посувалися справи, тим більше перешкод доводилося переборювати Престо. На нього ополчилися всі сили американської реакції і капіталу. В газетах було повно грязних інсинуацій і наклепів на недавнього улюбленця всієї країни, «який продався червоним». Знову піднялася кампанія проти «людини, що втратила обличчя». Газети вимагали перегляду справи і позбавлення Престо майнових прав. Щоб відбитись од цих нападок, Престо доводилося підписувати все нові й нові крупні чеки на ім’я спритного, але жадібного Пірса. Нависла загроза і кримінального обвинувачення в крадіжці у Цорна медикаментів та в «отруєнні» цілої групи кінопрацівників і державних службовців: Прокурора, губернатора…

Кілька днів підряд газети друкували з коментаріями інтерв’ю, яке дала журналістам Люкс: жінки вміють мстити!

Вона розповідала, як Престо «на колінах благав її взяти участь у його підприємстві, щоб урятувати його від неминучого краху. Але вона з обуренням відкинула його запрошення, не бажаючи плямувати своє ім’я в цій грязній, антигромадській, злочинній справі, спрямованій проти американського народу і честі американської демократії…»

Еллен, шукаючи в газетах і журналах потрібні статті, читала ці замітки. Зустрічаючись із Престо, вона енергійно висловлювала своє обурення. Престо вже не радий був, що дав їй таку роботу, хоч щире обурення Еллен і зворушувало його. В цій гарячності було щось більше, ніж почуття обуреної справедливості, і він з новим інтересом придивлявся до дівчини.